|
КРІЗЬ ІТАЛІЮ НА "ЛАМБОРГИНІ" |
МІЛАН
І ОЗЕРО КОМО
Зношувати італійський чобіт прийнято з Мілана, квадрат моди, вулиця Монтенаполеоне, ресторан Nobu Armani, бутіки Версаче, Гуччи, Прада... Так і хочеться прикинутися досвідченим знавцем і сказати: уникайте тривіальних маршрутів. Проте це якраз той самий випадок, коли, сторонячись очевидного, ризикуєш залишитися в дурнях. Прошу вибачення, але за межами «Садового кільця» і тут нічого цікавого не немає. Хіба що речові ринки і аутлети (по-нашому, сток-центри) -местниє модники одягаються саме тут, а не в центральних магазинах. Не дивуйтеся, якщо зустрінете на одному з таких ринків Джорджіо Армані або якщо по бульвару пройде Стефано Габана з собакою. Або промайне обличчя Крістіана Вьері за кермом Lamborghini Murceliago. Це просто міланські будні. Сріблиться іній на червоному лаку Alfa Romeo. Смуглява дівчина кутається в білий хутряний комір коротенької дублянки і допиває на ходу еспрессо з мікроскопічної чашки. Пьяцца дель Дуомо і легкий морозець - поєднання несподіване, особливо
для тих, хто перед поїздкою довго розглядав яскраві картинки в путівниках. Але ці димчасті міланські будні хочеться пити дрібними глотками, смакуючи кожну мить, і розважати себе рішенням якого-небудь абсолютно дозвільного питання. Наприклад, чому самозакоханість італійців не діє на нерви - на відміну від тих же американців. Втім, на весь день таких питань все одно не хватіт. Ми з друзями вирішуємо вибратися на озеро Комо. Відпочинок у Карпатах
Что можна сказати про нього? Існує безліч найрізноманітніших варіантів земного раю. У Італії їх більше, ніж де б то не було. Узяти хоч би Таорміну на Сіцілії, яку прославив ще Гете. Або Монтепульчиано, де не так давно Том Тиквер зняв фінальну сцену фільму «Рай». Та все ж в цьому едемському списку на першому місці коштує саме озеро Комо. Його просто не з чим порівняти. Зимою іноземців мало - в основному голлівудські зірки, яких сюди принадив Джордж Клуні. Актор живе в Белладжіо декілька місяців в році. Для італійської ж аристократії це щось подібне до дачного селища. Влітку, коли береги озера окуповують британські пенсіонери і німецькі менеджери середньої ланки, дачники дружно мігрують на Коста-смеральда, Сардінія.
ВЕНЕЦІЯ <http://www.otpusk.com/ref/it/venecija/>
Сьогодні, що облягає ордами туристів, Венеція нагадує прекрасну полонянку в щільному кільці дикунів. Вони вивчають її у відкриту, сміючись, чухаючи собі животи, пхавши дугу друга ліктями, мовляв, дивися, і насправді хороша. Страшно навіть уявити, що тут твориться в сезон! Хочеться перенести місто в яке-небудь затишне місце. Але швидше за все це скоро відбудеться само собою: Венеція поволі осідає на дно морить, і рано чи пізно хвилі Адріатики приховають її назавжди. А поки - все як і належить. Перший візит до Венеції - необхідний етап самоосвіти. Другий - дозволяє хоч якось звикнути до кількості краси, що обрушується на тебе. Але якщо ви ще ніколи не в'їжджали сюди на машині, культурний шок вам забезпечений. Річ у тому, що, залишаючи машину, потрібно буде залишити і ключі від неї. Тільки подумайте, яке це -бросить Mercedes-benz Cls500 майже за 100 тисяч євро фактично безгоспним, довіривши його дивного вигляду типу, який упускає недбало: «Ай парк!» (у сенсі - «Я припаркую!») Але, як виявилось, нічого страшного тут не немає. Згодом ми вже без жодного страху залишали машину з ключами і у флоренції, і в Амальфі. Просто гаражі в центрі невеликі, і паркувальники зазвичай відгонять ваше авто на околицю міста. Назад до гаража машина подається по першому вашому дзвінку, не забувайте лише робити поправку на якийсь час в дорозі і дзвоните заздалегідь. Все це здорово полегшує життя, адже шукати місце для парковки на вузьких центральних вулицях можна годинами, а у результаті прийти все до того ж - платній стоянці.
Відв'язавшись від машини, можна зосередитися на головному - пошуках власної Венеції. Якщо не вийде відразу, спробуйте просто прислухатися до венеціанської ночі: плескоту хвиль, шереху човнів, що труться об пристань. Ось тільки ніч в тутешньому готелі - дороге задоволення, і не факт, що ви залишитеся задоволені. Оптимальне рішення - зупинитися на віллі де-небудь в передмісті, на твердій землі, або, як тут говорять, Terra Firma. He виключено, що одного разу під ранок ви повернетеся до себе в номер з відчуттям, що нарешті зрозуміли це місто.
САНТА-АГАТА, ЕМІЛІЯ РОМАНЬЯ
Заходимо компанією в невеликий сільський ресторанчик в Болонье, і господиня розпливається в щасливій усмішці, радіючи, що неждані візитери збудили заклад від сплячки. Різотто, паста, ігристе ламбрусько - і все це за 20 євро! Нічого що ми за кермом: у Італії це в порядку речей. У радіусі 100 кілометрів від містечка Модена розкидано фабрики по виробництву всіх чотирьох італійських суперкарів: Ferrari і Maserati в Ма-ранелло, Pagani в Сан-чезаріо і, звичайно, Lamborghini в Санта-Агате. Отже мрію прокотитися на «ламбо» найдоречніше здійснити саме тут, в Болонье. Тепер я знаю, що мрія - це напівлежачи в жорсткому кріслі трястися в розпластаній по асфальту оранжевій каракатиці сільської збірки і мерзнути на зупинках із-за промоклого під снігом матерчатого даху. З іншого боку, в італійському суперкарі відчуваєш себе на дорозі господарем. Якщо потрібно зробити обгін, машина попереду обов'язково пригальмує, пропускаючи оранжевого монстра, а водій проводить вас усмішкою, одночасно заздрісною, - мов, шкода, що це не я на «ламбо», - і гордовитою - машина-то у будь-якому випадку наша, італійська: «Чао, ламбо!»
ФЛОРЕНЦІЯ <http://www.otpusk.com/ref/it/florencija/>, ТОСКАНА
Цукрова громада Санта-Мария дель Фьоре з куполом роботи Брунеллеськи немов би парить в блакитному небі флоренції. І якщо вам пощастило зупинитися в Gallery Art Hotel на протилежному березі Арно або в маленькому пансіоні La Cupola, цей вигляд радуватиме вас щодня, особливо до вечора, коли вже не хочеться спускатися в місто. В усякому разі ми з друзями всі чотири дні у флоренції вечеряли саме тут, на терасі - потягуючи вино і милуючись західним серпанком. У такі хвилини розумієш, наскільки безглузді укорінені в Росії образи італійців. З одного боку, це вічно кудись поспішаюча людина з скаженим темпом мови і несамовитою жестикуляцією. З іншої - повна нероба, лаццароні, що знає тільки одну науку, - солодкого нічогонероблення (dolce far niente). Насправді в Італії ніхто нікуди не поспішає. Більше того, що все більше набирає силу рух Slow Cities («Розслаблені міста») народився саме в цій країні. І такі міста - зовсім не цитаделі неробства. Істина як завжди десь посередині: головне, в чому по-справжньому знають толк італійці, - це уміння жити. Не напоказ, а для самих себе. І при цьому в гармонії з навколишніми людьми і природою. Починався рух з умбрійського Орвьето, Греве-ін-Кьянті в Тоскані і Позітано на Амальфітанськом побережжя. Наш власний рух був направлений туди ж - через Кьянті убік Амальфі. Рим довелося об'їхати по кільцю: якщо на нього у вас менше двох днів, це якнайкраще рішення.
АМАЛЬФІ
Про існування цього містечка, що дало назву всьому побережжю від Соррен-то до Салерно, де вже давно відпочиває світовий бомонд, у нас знають небагато і небагато що. А тим часом Амальфі - перша в Італії морська республіка, що з'явилася задовго до Венеції, Пізи і Генуї. Місцевий уродженець Флавіо Джойя винайшов компас. У Амальфі був заснований знаменитий Мальтійський орден. Амальфітанци ж першими ввезли до Європи папір. А християн зі всього світла привертає собор, в якому зберігаються мощі святого Андрія. Але якщо історія вас не дуже займає, то ось короткий список знаменитостей, що зупинялися тут: Роберто Росселлі-ні, Франко Дзеффіреллі, Рудольф Нурієв, Андре Жид, Жаклін Кенеді, Хемфрі Богарт, Гріта Гарбо, Софі Лорен... Мабуть, недаремно траса А1, пронизлива наскрізь Італію від Мілана ка Неаполя, саме на амальфітанськом ділянці називається «Дорогою сонця».
Амальфі взагалі уявляє себе абсолютно особливим местомом, якоюсь державою в державі. Щоб в нього потрапити, потрібно подолати гірський серпантин, на якому навіть випробуваному драйверу стає погано: скелі круто обриваються вниз, в морську блакить. До речі, при замовленні готелю треба бути особливо дійшлим в пункті близькості-віддаленості від моря. По телефону вам скажуть, що це 15 хвилин пішки. І не збрешуть, тільки це буде дорога тільки в один бік - до пляжу, різко вниз і майже бігом по схилу. А назад, в гору, підніматися доведеться як мінімум годиною Незайве поцікавитися, чи є в готелі ліфт, який доставить вас на пляж. Втім, британці якраз віддають перевагу готелям вище і ходять до моря не частіше, ніж раз на три дні. Коли ми приїхали в Амальфі, йшов дощ. Йшов не припиняючись протягом двох днів. Можливо, в Єгипті або Хорватії це стало б причиною депресії. Але тут нас це тільки підбадьорило, і ми бродили по вулицях містечка Равелло. Звичайно, багато хто скаже, що влітку тут краще, що коштує один тільки музичний фестиваль, коли на знаменитій віллі Руфоло грають під зірками Вагнера. Але і взимку, в дощ, теж непогано. Принаймні мені саме в Равелло стала зрозумілою чарівливість подорожей в несезон. Ти не відчуваєш себе туристом. Ти миттєво асимілюєшся в новому житті і з першого ж дня стаєш як все: просто один з місцевих.
|
