Був-то на світі чоловік чемний: учтиво заробляв на кусок хліба, а сам був
кушніром. Влітку і взимку працював, влітку шив кептарі, а взимку шкіру
виробляв. Не дивився він на холод, пробивав собі лід і полоскав шкіру. І при
такій роботі одного разу застав його цар.
Питає цар кушніра, за яку він плату робить людям роботу, що в такий холод, в
зимі, в холодній воді шкіру полоще.
А кушнір відповідає:
— Моя плата невелика, але цим, що беру, добре живу.
Цар далі питає:
— Як же живеш і скільки ж ти плати береш?
Чоловік відповідає:
— За кожен день заробляю і беру вісім грошей, та й не бідую, бо з того два
гроші позичаю, два щодень віддаю, два гроші в болото кидаю, а двома грішми сам
живу.
Не зрозумів цар добре тієї бесіди, встидався питатися чоловіка. Для того
закликав своїх дванадцять міністрів, людей письменних, і наказує, аби йому ту
бесіду робітника, за вісім грошей щоденної плати розтлумачили, дає на те
тиждень, додаючи, аби старалися з тієї бесіди правду роздобути, що вона
значить, властиво, інакше всіх їх дванадцять від свого престолу віджене.
Зрозуміли міністри, що з царем тут не можна зволікати. Пішов кожен міністр
тишком-нишком до того кушніра, дають йому кожен по дванадцять червоних, аби
правду сказав. Але кушнір цікавий: гроші ховає, а кожному все щось інше
розповідає, але істинної правди жодному не сказав.
Минув тиждень, цар раду скликає і тих міністрів за тих вісім грошей питає.
Міністри не вгодили, цар розгнівався, але жаль йому міністрів розганяти, та й
рад би вже і правду знати. Дає цар наказ, аби того чоловіка силою до палати
привели, якби не схотів по добрій волі сам прийти. Але чоловік не противиться,
пішов. Тоді хусткою йому очі зав'язали і перед самого царя приводять. Цар
питає:
— Чи видиш ти мене, чоловіче? Згадай моє лице, бо інакше скажу тебе
стратити.
Каже кушнір:
— Мене нема за що страчати, а твоє лице я не тільки зараз виджу, але його в
своїх пальцях по дванадцять раз маю.
Чоловік розложив долоні, і за кожним пальцем було тих дванадцять червоних
від царевих дванадцяти міністрів, а на тих червоних було цареве лице.
Здивувався цар, звідкіля у бідного чоловіка зразу зробилося більше як 160
дукатів.
А кушнір тут правди не виявив, а за вісім грошей цілій палаті на раді
відповідає:
— Я два гроші з мого щоденного заробітку щодень позичаю, два віддаю, два в
болото кидаю, а двома сам живу. Зачував я, царю, що і ти так робиш.
Цар тієї бесіди не може зміркувати і далі питає, а чоловік йому відповідає:
— Два гроші щодень позичаю, бо сина маю, його в школу посилаю, як вивчиться,
буде сам що знати і мене на старість годувати. Два гроші щодень віддаю, бо маю
старенького тата і стареньку маму, вони мене годували, а тепер я їх годую. Два
гроші в болото кидаю, бо маю гарну дочку та й зятя цікавого; тим даю, аби
напасті збутися, ті пропадають. А двома грішми з мого щоденного заробітку сам з
моєю жінкою чемно живу. Так і ви, панове міністри, робіть.
Цар відправив від свого трону всіх тих дванадцять дармоїдів, а чемного
чоловіка на їх місце за міністра прийняв на цілий край.
| 
