У переддень, чи, швидше, в
передвечір Старого Нового року (тобто 13 січня) значна частина українців
«маланить». Свято Маланки, що поєднало в собі язичницьку традицію та
християнське вшанування святої Маланії, за формою цілком відповідає дефініції
«карнавал». З тією лиш різницею, що має воно обов’язкових персонажів — скажімо,
власне Маланку, а також більш чи менш замінних Козу, Ведмедя, Діда, Бабу,
Василія, Козака, Солдата й інших. І ще одна визначальна риса цієї перебирії:
виконавці ролей, а в першу чергу «лідери» — хлопці. От і ходить Маланка–він від
хати до хати, від квартири до квартири, відвідуючи дівчат, розважаючи,
веселячи, жартуючи, а часом і бешкетуючи. Адже персонаж уособлює
господиню-невдаху, над якою для того й сміються, щоб не дати їй увійти в дім —
не в карнавальній містерії, а направду. Щоб у домі ладналося, велися добро й
статки.
Наскільки
живим є народ, настільки живою, а не законсервованою, є традиція. У селі
Горошова Борщівського району на Тернопільщині Маланку святкують, як говориться,
з діда-прадіда. Принаймні, найстаріші мешканці села твердять, що пам’ятають
«маланкування» з дитинства. І за Австрії, і за Польщі, і навіть за СРСР, хоча
тоді це дуже не схвалювалося. Та якщо раніше склад перебирії був «класичним» —
Маланка і Ко, то тепер дійство суттєво демократизувалося. Нинішніх, достоту
«карнавальних» персонажів уже й не перелічити. І щороку вони інші. Але суть та
ж — висміяти людські вади і в такий спосіб їх побороти. А позаяк ці вади чи не
найпомітніші у публічних осіб, державних, політичних лідерів, то й «з’являлися»
в Горошовій на Маланки Лєнін, Гітлер, Сталін, Брежнєв... А театральні дійства
присвячувалися актуальним подіям, як-от вихід України з Союзу, проголошення її
незалежності. А якщо брати ближче в часі, то інсценізувався історичний приїзд
Віктора Януковича до Івано-Франківська і «яєчний» «замах» на його життя (у
версії горошівських маланкарів — з летальним наслідком). І багато іншої
всячини. Обігрують горошівчани й східний символ кожного року…
…Щороку перед компетентною комісією та
шановною публікою демонструють свою фантазію, свої неповторні костюми і потішні
сюжети десятки груп народних «лицедіїв». Ці невеличкі театральні трупи,
називані тут «партіями», збираються, щоб обговорити сценарії й костюми далеко
заздалегідь, за місяць до свята чи й раніше…
До самої (самого) Маланки горошівчани
ставляться особливо відповідально. Хлопців на Маланок (їх буває до чотирьох)
переодягають старші жінки, що мають у цьому великий досвід і добре знають, як
повинна виглядати ноша персонажа. А одежа на Маланці мусить бути перфектна: і
головний убір, і багато вишита сорочка, і лейбичок (кептарик), і пояс-крайка, і
розкішне намисто. Ну, хіба лише черевики не на підборах, бо ж хлопцеві-Маланці
цілу ніч доведеться ходити селом, витанцьовувати з дівчатами. І аж під ранок
разом із «партією» в центрі Горошової вони всі разом палитимуть дідух, символ
щедрості — здійснюватимуть традиційне жертвоприношення силам природи, що дають
врожай та всякі блага. А тоді хлопці візьмуть на руки Маланку і підкидатимуть
догори, «на «ура», як кажуть горошівчани. І співатимуть «Многая літа» своєму
персонажеві-улюбленцю. Карнавал закінчиться, щоб почався новий рік, щасливий
новий рік. І знову все по колу. Але «початок» цього коловороту вартує побачити
саме в Горошовій.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
;){kind=link}
