Один чоловік піймав соловейка і хотів його з'їсти. Але пташок каже до нього:
— Ні, ти мною не наїсися, чоловіче; краще пусти мене, і я тебе навчу трьох
речей, які тобі у великій пригоді стануть.
Той чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже.
І каже соловейко:
— Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна
повернути. Ніколи річам неподобним не вір.
Почувши це, чоловік пустив соловейка.
А соловейко хотів довідатись, чи навчився той чоловік його ради. Полетів
угору і каже до нього:
— О-о-о! Зле зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб у собі маю,
ніколи не пустив би мене! Бо в мене є дорога і велика перлина; якби ти її
дістав, зараз би багачем зробився.
Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору до соловейка і просив,
щоб він повернувся до нього.
Тоді соловейко каже:
— Тепер я пізнав, що ти дурний чоловік. Все, що я тебе вчив, пішло марно. І
шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Неподібній речі ти повірив! Дивися,
який я маленький. Де ж у мені може вміститися велика перлина?!
Та й полетів собі.
| 
