"Гноблення України жидами-арендарями та повстання 1648 року" Як од Кумівщини да до Хмельниччини, Як од Хмельниччини да до Брянщини, Як од Брянщини да й до сего ж то дня, Як у землі кралевській да добра не було: Як жиди-рандарі Всі шляхи козацькі заорандовали, Що на одній милі Да по три шинки становили. Становили шинки по долинах, Зводили щогли по високих могилах. Іще ж то жиди-рандарі У тому не перестали: На славній Україні всі козацьки торги заорандовали, Да брали мимо-промито: Од возового По пів-золотого, Од пішого пішениці по три денежки мита брали, Од неборака старця Брали кури да яйця, Да іщє питає:"Ци нема, котик, сце цого?" Іще ж то жиди-рандарі Утому не перестали: На славній Україні всі козацьки церкви заорандовали. Которому б то козаку, альбо мужику дав Бог дитину появити, То не йди до попа благословиться, Да пійди до жида-рандара да полож шостак, щоб позволив церкву одчинити, Тую дитину охрестити. Іще ж то которому б то козаку, альбо мужику дав Бог дитину одружити, То не йди до попа благословиться, Да пойди до жида-рандара да полож битий тарель, щоб позволив церкву одчинити, Тую дитину одружити. Іще-ж-то жиди-рандарі У тому не перестали: На славній Україні всі козацьки ріки заорандовали: Перва на Самарі, Друга на Саксані, Трейтя на Гнилій, Четверта на Пробойній, П'ята на річці Кудесці. Котрий би то козак, альбо мужик ісхотів риби ловити, Жінку свою з дітьми покормити, То не йди до попа благословиться Да пійди до жида-рандара да поступи йому часть оддать, Щоб позволив на річці риби вловити, Жінку свою з дітьми покормити. Тогді-ж то один козак мимо кабака іде, За плечима мушкет несе, Хоче на річці утя вбити, Жінку свою з дітьми покормити. То жид-рандар у кватирку поглядає, На жидівку свою стиха словами промовляє: "Ей жидівочво ж моя Рася! Що сей козак думає, що він у кабак не вступить, За денежку горілки не купить, Мене, жида-рандара, не перепросить, Щоб позволив єму на річці утя вбити, Жінку свою з дітьми покормити. Тогді-то жид-рандар стиха підхождає, Козава за патли хватає. То козак на жида-рандара скоса, як ведмідь, поглядає, Іще жида-рандара мостивим паном узиває: "Ей жиду, каже, жиду-рандаре, Мостивий пане!, Позволь мині на річці утя вбити, Жінку свою з дітьми покормити." Тогді жид-рандар у кабак вхождає, На жидівку свою стиха словами промовляє: "Ей жидівочко ж моя Рася! Буть мині тепер у Білій Церкві наставним равом: Назвав мене козак мостивим паном." Тогді-то у святий божественний день у четверток, Як жиди-рандарі у Білу Церкву на сейм збирались, Один до одного стиха словами промовляли: "Ей жиди ж ви, жиди-рандарі! Що тепер у вас на славній Україні слишно?" "Слишен", говорить, "тепер у нас гетьман Хмелницький: Як од Білої Церкви да до славного Запорожа Не така стоіть жидівська сторожа"! Тогді обозветься один жид Оврам: "Ей жиди ж ви, жиди-рандарі! Як із Низу тихий вітер повіне, Вся ваша жидівська сторожа погине". Тогді ж то як у святий день божественний у во вторник Гетьман Хмелницький козаків до сходу сонця у поход виправляв I стиха словами промовляв: ."Ей козаки ви, діти друзі! Прошу вас добре дбайте, Од сна вставайте, Руський Очинаш читайте. На славну Україну прибувайте, Жидів-рандарів у пень рубайте, Кров їх жидівську у полі з жовтим піском мішайте, Віри своєї Християнсько у поругу не подайте, Жидівському шабашу не польгуйте". Отогді-то всі жиди-рандарі догадливі бували, Усі до города Полонного повтікали. Тогді-то Хмелницький на славну Україну прибував, Hi одного жида-рандара не заставав. Тогді-то пан Хмелницький, житель Чигиринськнй, Козак лейстровий, писарь військовий, Не пишний бував, До Полонного города прибував, Та старими жидами орав, A жидівкаии боронував, A которії бували малі діти, То він і кіньми порозбивав. Як узяли з Полонного-города втікати, Як узяли свого Рабина Мошку проклинати: "Бодай ти, Мошку, щастя й долі не мав, Як ти по багато на Вкраїні откупу брав! А як би ти був, Мошку, Та брав на Вкраїні откупу потрошку, То б ми на Вкраїні проживали, То нас би козаки українські вельможними панами називали!" .А як то був жид Янкель, То він коло школи похожає, . Та по школі плаче-ридає: "Школо наша, богомільнице! Вже нам у тобі не бувати, I тебе не продавати- За тебе грошей не брати, I в карман не ховати: Треба тебе на Вкраїні покидати, Та ще в тебе будуть нескребені свині заганяти!" Як стали од Полонного-города до Случі-річки прибувати, - То пан Хмельницький, житель Чигиринськнй, То він ночі не досипляє- Коло Случі-річки ляхів і жидів доганяє. Скоро догнав у вечері пізно- I там стало повернутися тісно... І там до них прибуває," – "Ще на козаків гукав, словами промовляв: "Друзі, панове молодці! До Случі-річки прибувайте, Жидів та ляхів у пень рубайте, I до їx по козацькій словами промовляйте: Жиди та Ляхи, примічайте: "От буде по той бік Случі ваше, А по сей бік буде пана Хмельницького і наше!" Як почали жиди та ляхи с паном Хмелницьким споляться, Щоб пополам пива наварити: То вже ж то бували лядськії дрова, А Хмельницького вода, - То був жидівський ячмінь, А Хмельницького хміль... То як пива наварили, Тоді Хмельницькому славу на віки сотворили! Та хотя ж то був пан Хмельницький, житель Чигиринський, Козак лейстровий, писарь військовий, - Лицарь добрий, та помер, A тільки його слава козацька-молодецька Не вмре, не поляже: Та буде вона славна міжду друзями-молодцями Од нині й до віку! Даруй, Боже, всьому миру живому і нам на здоров'я, Та на многії літа Од нині й до віка!
| 
