Жили собі дід та баба. Жили вони не в селі, а хатка їхня стояла в дрімучому
лісі. От прийшло новорічне свято. Дід і баба приготувалися і ждуть гостей.
Ждали вони, ждали — ніхто до них не йде: хата далеко від села. І зажурилися
старі. Але чують: хтось стука. Дід і баба зраділи, до вікна біжать. Але чують:
— Дозвольте заспівати!
Дід і баба в один голос:
— Співайте!
Раптом товстий голос каже:
|
— А в діда, діда перша ягничка,
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, ягничку!
|
Дід каже, що не дам, баба каже, що не дам, вона в нас одна. Вовк як почав
стукати, грюкати у вікна і в двері, аж хата трясеться, і кричить:
— Давай, бо й тебе з'їм!
Що було робити дідові? Узяв та й вивів ягничку. Взяв вовк ягничку на плечі
та й поніс у ліс. З'їв вовк ягничку і знову приходить. Підходить до вікна,
гукає:
— Дозвольте заспівати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
А вовк стукає, грюкає, добивається:
— Дозвольте, бо й вас з'їм! Дід і каже:
— Співай.
Вовк знову співає:
|
— А в діда, діда перша ягничка.
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, теличку!
|
Дід плаче, баба плаче, а вовк стукає, грюкає. Що було дідові робити? Взяв та
й віддав теличку.
Вовк забрав теличку і поніс у ліс. Їв, їв, не доїв вовк телички. Вернувся
знову до діда. І знову питає:
— Дозвольте заспівати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
Вовк почав стукати, ламати двері, ось-ось влізе в хату. Дід злякався і
дозволив.
Вовк співає:
|
— А в діда, діда перша ягничка,
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, бабу!
|
Дід каже:
— Не дам.
Вовк кричить:
— Давай, бо й тебе з'їм, хату поламаю!
Попрощався дід з бабою, заплакав, а баба зав'язалась великою хусткою. Узяв
вовк бабу на спину і поніс.
Приніс до того місця, де лежала недоїдена теличка, посадив бабу на пеньок, а
сам став доїдати теличку.
Баба сидить на пеньку і шепче:
— Рошти, рошти, пеньку, вгору!
Вовк питає:
— Що ти кажеш?
— Та кажу, щоб ти швидше їв та й мене з'їв.
І знову баба каже:
— Рошти, рошти, пеньку, вгору!
Доїв вовк теличку, не наївся, хотів бабу їсти; як гляне, а баба високо на
пеньку сидить. Вовк розсердився, почав гризти пеньок. Поламав зуби і пішов до
коваля, щоб вставити залізні.
Баба сидить на пеньку і каже:
— Рошти, рошти, пеньку, вниз!
Пеньок зробився низенький, баба скочила і пішла. Іде, іде баба лісом, вже
втомилася. Аж дивиться: стоїть хатка, зроблена з сиру та масла; колодка також
зроблена з сиру та масла. Баба відірвала колодку і з'їла, а сама увійшла в
хату. В хаті все зроблено із сиру та масла.
Баба вколупала з плити сиру та масла, наїлася і залізла під корито, яке
стояло посеред хати, і сидить. Коли це приходять господарі — дикі кози. Ввійшли
й питають:
— Хто був у нашій хаті? Хто поламав грубу?
Їм ніхто не відповідає.
Подоїлися кози, позаліплювали грубу, полягали спати. На другий день пішли
пастись, а цапа залишили сторожувати. Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!
Цап заснув. Баба вилізла з-під корита, наїлася сиру і знову сховалася.
Прийшли вечором кози, забили цапа, що не встеріг хатки, подоїлися, позаліплювали
дірки і полягали спати. А вдень залишили цапа з трьома очима.
Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!
Цап заснув на два, а на третє дивиться. Баба тільки вилізла, хотіла
вколупати сиру і масла, а цап бабу цап за рукав і держить.
Прийшли кози і хотіли бабу забити. Але вона відпросилася, сказала, що буде
їм вірно служить.
Вона все робила, а кози йшли пастися і залишали одного цапа стерегти, щоб
баба не втекла. Потім привикли кози до баби і перестали стерегти.
Баба і воду носила, і траву рвала, і хату підмітала.
Добре було козам з бабою жить. Але скучно було бабі за дідом. Як тільки
пішли кози пастись, баба наколупала сиру та масла в платок і пішла до діда.
Приходить до діда, залізла на горище і сидить над діркою. Дід наварив кашу,
сів у сінях на порозі і їсть. Баба взяла грудку масла та й вкинула в кашу. Дід
подумав, що то щось погане впало, і вилив кашу в цебрик. Ще було трохи в
горщику; вилив у миску і їсть. Баба знову взяла і кинула кусок масла в кашу.
Дід почав їсти, бо більше нема. Розкуштував дід, що каша добра, то з'їв ще й ту
з цебрика. Баба тоді й каже:
— Дідусю, зніми мене!
Дід зрадів, зняв бабу з горища. І живуть вони дружно, добро наживають.
| 
