Святий Юрій — покровитель хліборобів і скотарів. Юрій —
латинською Georgius — у перекладі означає «землероб, хлібороб».
Іконописці-християни зображували святого Юрія в образі
лицаря верхи на білосніжному коні, у руках вів тримає спис, яким убиває
дракона.
Дракон — символ язичництва (мабуть, уважний читач уже
впізнав Георгія Переможця). Стародавня християнська легенда оповідає, що колись
цей лицар урятував дівчину, яку принесли в жертву драконові. Уславлений цей
хоробрий воїн-переможець і в народних піснях та інших фольклорних творах.
За народними повір'ями, цей день, 6 травня, — день сходження
на землю весни. Народна думка така: до цього дня весну запрошували, зустрічали,
а тепер вона вже справжня господиня на землі.
Вважається, що цього дня починає співати соловей і кувати
зозуля. Святий Юрій відмикає небо й землю, випускає на волю росу й рослини. У
народній творчості Юрій — уособлення весни протиставляється святому Дмитрові —
уособленню зими. Роса в цей день має надзвичайні цілющі властивості: старі люди
кажуть, що вона може сліпому зір повернути, дівчині красу подарувати, а якщо
зібраною до сходу сонця росою окропити свійську птицю, то добре плодитиметься.
Хорвати та словенці мають красивий весняний звичай на честь
святого Юрія: обвивають зеленими гілками молодого хлопця — «зеленого Юрія» — та
зі співами, величальними віршами й жартами ходять від хати до хати. А сербські
молодиці й дівчата прикрашають домівки зеленню — ушановують день святого Юрія.
У цей день за старих часів по всій Україні люди влаштовували
обхід полів. Робити це звичай велів усією громадою, на полі правили службу
Божу, молилися за врожай. Обходини мають проводитися до сходу сонця. За
народними повір'ями позитивно вплине на врожай закопана крашанка, що лишилася
після Великодня. Потім кожна родина повертається додому й сідає до обіднього
столу. Застілля зазвичай супроводжується жартівливими піснями — на врожай.
У деяких регіонах України обідати прийнято прямо в полі.
Після обіду починаються розваги дітей і молоді. Вважається, що якщо дитина
покачається по озимих посівах, то буде здоровою та сильною. Поки дівчата водять
хороводи, хлопці намагаються підстрибнути якнайвище: начебто наскільки високо
підстрибнеш, настільки й пшениця підніметься. Дослідники народних традицій
схиляються до думки, що обід у полі — це залишок обряду весняного
жертвоприношення більшості народів Європи.
Не тільки українці мають традицію таких обходин полів. Ще
давні римляни мали таку традицію, що мала на меті очищення весняного поля. Із
піснями й молитвами обходять поля і серби, і болгари, і німці, і французи й
деякі інші народи. Традиції певною мірою відрізняються, зокрема в німців
священик не йде пішки, а їде верхи, тільки в окремих місцях злізає з соня та
читає молитви. Французи та бельгійці воліють обходити весняні поля зі
смолоскипами в руках.
Необхідна умова гарного врожаю — достатня кількість дощів.
Напевно, саме із цим пов'язана традиція обливання пастухів. Цієї традиції
намагаються дотримуватися не тільки в Україні, але й в інших європейських
країнах: Естонії, Греції, Німеччині й інших. Зокрема, у сербів прийнято
прикрашати одну з незаміжніх дівчат зеленим листям і гілками, а потім водити
від хати до хати й перед кожною обливати водою. А дівчина при цьому має
якнайвеселіше танцювати під дружний спів решти дівчат.
Одне з найважливіших дійств цього дня — вигін худоби на
росу. Бажано поганяти свійських тварин свяченою вербою. Ще давні індуси
практикували використання гілок священного дерева: у цьому разі корови ставали
молочнішими та пліднішими. Вважається, що така процедура має магічну дію — свійські
тварини очищуються від впливу злих сил.
Юріївська роса використовувалася в апотропеїчній та
лікувальній магії і сусідніх народів регіону. Румуни збирали напередодні Юрія з
листя і трав росу, щоби промивати нею очі. А для заклинання від відьом у відра
для доїння клали чар-зілля, наливали води і залишали на ніч надворі, щоби на
них випала роса.
У цілому вигін на Юріїву росу символізує початок
весняно-літнього сезону випасання худоби. У деяких регіонах України коли вперше
навесні виганяють худобу випасати, розстеляють посеред двору глечик від молока
з просунутим через вушка ланцюгом. За народними уявленнями, якщо худоба
переступить через глечик і ланцюг і нічого не зачепить, значить, і в лісі під
час випасання їй нічого не загрожує — ніхто її не зачепить. Деякі хазяї
проганяють худобу між двома розпеченими головешками або й розкладеними
багаттями — найнадійнішим засобом очищення залишається все ж таки вогонь.
Ще один «запобіжний засіб», що практикується здебільшого на
півночі України та в Білорусі: господар стелить кожух і на ньому розкладає
великодні крашанки, а потім через кожух жене худобу. Це, за народними
уявленнями, має забезпечити здоров'я та плідність худоби. У Німеччині прийнято
кидати під ноги худобі яйця, щоб корова розчавила їх — на щастя. У деяких
народів прийнято під час першого вигону худоби тричі її обходити, наче
огороджуючи захисним магічним колом від будь-яких зазіхань злих сил. А якщо
після потрійних обходин усередину кола кидають жменю солі, камінь, то це має
об'єднуючу чарівну властивість: стадо тепер — єдине ціле. Англійці з гумором
ставляться до першого вигону худоби: хлопці вдосвіта перегороджують шлях на
пасовисько, а коли дівчата женуть корів, слідкують, чия перестрибне перешкоду
на дорозі перша, а чия — остання. Першу надвечір уквітчують, роги перев'язують
різнобарвними стрічками, а останній дістається прикраса з кропиви та будяків.
Так само вітають і молодих господинь цих корів. Хазяйці першої — шана, хазяйці
останньої — глузування. До речі, і свяченими гілками били цього дня не тільки
худобу, але й людей. Ясна річ, що биття це жартівливе, суто символічне.
Оскільки святий Юрій опікується благополуччям кожної
тварини, не можна цього дня відбирати у звіря те, що він ухопив. Якщо якусь
звірину людина в цей день образить, то святий Юрій може навіть на смерть її
покарати. У першу чергу дбає Юрій про вовків, принаймні фольклорних згадок про
це найбільше.
У Чехії напередодні цього дня дівчата на порі ловлять дикого
голуба й кілька днів тримають Його в себе, а потім випускають, співаючи ритуальних
пісень. Вважається, що така магічна процедура забезпечує вдалий шлюб.
Ще дівчата на порі в день святого Юрія ворожать за допомогою
зозулі на женихів. Якщо на питання «Скільки мені ще в батька бути?» зозуля
мовчки полетить геть, значить, цього року дівчині судилося заміж піти. Якщо
почне кувати — слід рахувати: скільки разів куватиме, стільки років дівчині ще
з батьками жити.
День святого Юрія — день чарівниць. За народними уявленнями,
напередодні цього дня господиня має пильнувати корів, оскільки чарівниці можуть
молоко вночі вкрасти. Для цього чаклунки втрачають людську подобу, обертаються
тимчасово на тварин, здебільшого на кішок. Щоб запобігти вторгненню до стайні
відьом, господарі окроплювали будівлі свяченою водою, іноді обкурювали ладаном,
запалювали свячені свічки.
Побутує вірування, що найкращий засіб від відьомських
хитрощів — це Юріїва роса. Але якщо кинути корові на роги просочене Юрієвою
росою полотно, то тварина буде худнути та хворіти (сербське повір'я). До цього
заходу можуть удатися ворожки з заздрості або злості, тому слід пильнувати свою
худобу. В Ісландії та Фінляндії є звичай молоком поливати священні дерева, щоб
запобігти діям ворожок.
Пересторога щодо відьом-чаклунок у звичаєвій практиці
селян-українців пояснюється традиційними народними віруваннями. Згідно з ними,
свято Юрія мало репутацію порубіжної критичної пори, коли активізовувалася
«нечиста» сила та всілякі чаклуни. За гуцульськими переказами, відьми збиралися
вночі напроти Юрія на Лисій горі, де «п'ють та гуляють із чортами та вітрами».
Відьомські наради зазвичай завершувалися влаштуванням бенкетів та гулянок. У
буковинців відьми збиралися у ніч напередодні Юрія на готарі, тобто сільській
межі між селами, або ж на горбах, розташованих на межі, і так само влаштовували
там гулянки.
Схожі мотиви зустрічаються і в повір'ях румунів Буковини.
Румунські відьми опівночі напроти Юрія вибиралися назовні через димар і
вирушали до місця щорічного зборища верхи на кочерзі, підсобляючи собі мітлою.
Для шабашу, на який збиралися чаклунки з усіх довколишніх сіл, обирали місце,
де сходяться готарі. Зібравшись разом, відьми танцювали у повітрі.
Як засвідчують проведені нами опитування, у наддністрянських
селах Буковини подекуди ще й досі побутують повір'я про здатність відьом літати
у ніч напроти Юрія. Мовляв, місцеві відьми вилітають у свою мандрівку в
юріївську ніч через димар і таким же шляхом можуть проникнути до тієї оселі,
мешканці якої не подбали про магічний захист протягом відьомської пори.
Календарні перекази та повір'я про те, як відьми готували
свої магічні засоби та чаклували на межові свята, продовжують побутувати і в
наш час у різних куточках регіону. Зібраний нами під час експедицій польовий
матеріал дозволяє доповнити цікавими штрихами картину відьомської магії,
змальовану етнографами класичного періоду. Серед магічних маніпуляцій, до яких
вдаються відьми для відбирання молока в чужих корів, фігурують збирання трав на
межах, обхід пасовища з дійницею або мотузкою тощо. Характерно, що зафіксовані
нами повір'я пов'язуються переважно зі святом Юрія. Як випливає з розповідей
старожилів наддністрянських сіл на Сокирянщині: «Ті, що молоко відбирають, до
схід сонця на Юрія збирають із дев'яти меж таку траву і щось шепчуть до неї».
За повідомленням інформаторки із с. Зарожани на Хотинщині, відьма вдавалася до
чаклунства зазвичай на світанку на Юрія. При цьому вона мала розплетене
волосся, була в одній сорочці й боса, а до лівої ноги прив'язана мотузка. В
такому вигляді чаклунка тричі обходила толоку, де паслася худоба. Після цього
поверталася додому й вішала магічну мотузку на гвіздок, і з неї скапувало
молоко від усіх корів, які були на пасовиську. Такі маніпуляції відьма
повторювала у середу та п'ятницю протягом наступних тижнів після свята.
У гуцулів головні дійства вечора напередодні свята
зосереджувалися довкола ритуальної юріївської ватри, яку наділяли особливою
магічною силою. її розкладали здебільшого арв воротах або на загороді, де
ночувала маржина (тобто, велика рогата худоба), інколи на городі. До сухого
хмизу намагалися якомога більше докинути гіллячок колючого глоду, для того,
«аби навроки маржини не чіпалися, як глоду не чіпається нічо».
А запалюючи вогонь, примовляли: «Господи, дай тілько багато
маржини, кілько буде попелу з цеї ватри!» Як здіймався дим, ворожили за його
напрямком, бо «з того боку прийде маржина». Коли вогнище пригасало, через грань
переганяли худобу — «аби така остра була, як ватра». Гуцули щиро вірили, що
вогнем можна відстрашити від загороди з худобою відьом. Магічними властивостями
наділяли і попіл із юріївської ватри: його розсівали по царині з сінокосами,
щоби корови і вівці від спожитого з того місця сіна «давали багато молока,
прудко множилися, пишно котилися».
Одним із найпоширеніших захисних засобів «від відьми, щоб не
крала молоко» на Буковині здавна вважалися дернини — кецки, чи кіцки, із
зеленою травою, які викладали по дві при кожних дверях, воротах та криниці. Цей
звичай, зафіксований етнографами понад сто літ тому, зберігся по наших селах і
до сьогодні. Окрім кіцок, ще обкладають оселю терням. А ще в давнину
напередодні Юрія буковинці малювали дьогтем хрестики на дверях усіх
господарських приміщень, а вхід до стайні з коровою закладали боронами, щоби
«не відбирали відьми манну».
У буковинських селах над Черемошем, де звичай першого вигону
на Юрія затримався до нашого часу, корову виганяють зі стайні свяченою бечкою і
проганяють через ворота, затичені терням. Цими запобіжними засобами
сподіваються відігнати відьму, щоби та не забрала молоко в корови.
Дійовим захисним засобом вважалося «посівання» свяченим
маком. Цю магічну дію виконували «напроти Юрія», тобто напередодні свята,
«посіваючи» все обійстя і худобу. Обряд моделювався за принципом імітаційної
магії, що яскраво засвідчує відповідне примовляння. Так, на Буковинському
Подністров'ї приказували, що «відьма не стане корів доїти, поки не визбирає той
мачок дрібненький». У наддністрянських селах на Сокирянщині «завдання для
відьми» дещо ускладнювалося — їй слід було нагорнути із розсипаних зернят гору,
що вважалося неможливим: «Як гори не годен з маку нагорнути, так аби нічо не
годен був зробити».
Взагалі, свято Юрія слугувало межовою віхою в землеробському
календарі українців. Так, у наддністрянських селах вважалося, що після цього
дня вже не годиться сіяти цибулю і буряк. Хто ж не впорався завчасно, то міг
бодай прикопати городину напередодні свята.
| 
