Двіста літ тому там, де сьогодні
розложене село Зібранівка, були чисті поля. Поля ті, як передає переказ, були
власністю багатої поміщиці. Поміщиця та була негарна вродою, була така
невродлива, що ніхто не хотів з нею одружитися. І вона весь вік прожила
незаміжня. Помираючи бездітною, вона зробила заповіт, в якому всі свої землі
роздала селам. Тоді дістали там наділ землі Кути, Рибне, Рожнів, Іллінці та
інші села, дістало також і наше село. Люди в селі урадили між собою, що
належало би тій поміщиці подякувати за такий гойний дар. Вибрали з села кількох
людей, котрі мали йти до поміщиці з подякою, але подумали, що воно ніяково іти
людям з порожніми руками. Належало би при цьому дати якийсь подарунок. Подумали
і урадили повезти їй пару мішків яблук. Найкращим у той час був сорт полесачки,
от і повезли чотири центнери полесачок.
ДІВЧИНА З ЛІСУ - Легенда БойківщиниЗібралися батько
з сином і йдуть у поле косити. Косять вони, а по обіді виходить з лісу дівчина,
взяла грабельки і розбиває перекоси. Вони не говорили до неї, а вона до них не
говорила. Коли прийшов вечір, поїхали додому, а вона пішла собі в ліс. Приїхали
додому та й розказують мамі, що якась дівчина була.
На другий день вийшли вони знов косити. Вийшла дівчина знов від'ним, вже
рано, і цілий день розбивала сіно. Увечір вони поїхали додому, а вона - знов у
ліс. Вони приїхали та й знов розказують мамі:
- Якась дівчина до нас виходить і до нас не говорить. Бере граблі і сіно
громадить. А до обіду з нами не сідає. Коли ми сідаєм їсти, вона іде в ліс. А
як ми пообідаєм, виходить знову.
А мама каже:
- Коли будете сідати до обіду, кличте і її: "Ходи з нами обідати".
Сідали вони до обіду й закликали її:
- Ходи з нами до обіду.
- Коли хочеш, то й піду.
Пообідала з ними і пішла далі сіно громадити. Увечір вони збираються додому,
а вона пішла в ліс. Тоді мама синови каже:
- На тобі оцей гачник. Як сядете до обіду, кинеш на ню. Закликали вони її до
обіду, сіли обідати, а він накинув на ню той гачник. А вона йому й каже:
- Коли так наважився, то піду з тобою.
Ввечір збираються йти додому, і вона з ними поїхала.
Стали вони обоє з тим хлопцем жити. Заболіла в него мама й померла. Вона
плаче, нудьгує за мамою. А йому легше, що мама померла, бо він буде сам з
жінкою. Народилася в них дитина, синок. Годували вони його, а хлопчик заслаб і
помер. Коли його нарядили, батько зачав сильно плакати. А жінка наймила музику,
привела до хати й гуляє. Радується, що він помер. Гуляє й співає.
Поховали сина, а він каже:
- Чого ти так робила? Моя мама була вже старенька і померла, і ти плакала за
моєю мамою, нуждувала, сама не знала, що робити. А як наш синок помер, то я
плакав, нудився, а ти собі привела музику й гуляла та співала.
А вона взяла весло і каже:
- Ходи зо мною. Подивишся, як твої мамі тяжко там. І подивишся, як там
нашому синови.
Вийшли вони під ліс. Вона каже:
- Ставай на весло і дивися догори. От бачиш, як твоя мама там бідує?
Він дивиться, а там так людей багато і його мама там. У ямі в смолі, плаче,
пищить. Хтіла би відти вилізти, а чорти все ґралями в тоту смолу її.
Тоді вона обернула весло другим боком і каже:
- Ану ставай на весло і дивись знов.
Він подивився, а його дитина в раю з діточками. Всякі квіти, пахощі, пташки
співають. Краса! Тоді вона йому й каже:
- А тепер бувай здоров, я з тобою жити не буду. Піднеслася на тім весельці і
полетіла.
| 
