Вовк став таким худим, що сам себе лякався, коли побачить свій худий зад.
Одного разу він зустрівся в лісі з собакою. Собака була здорова і жирна.
«Такому би мені треба бути»,— подумав він. Жалко йому було дивитися на собаку.
Він зразу б її розірвав, але не позволяло одно. Він був до того худий, що
приласкався до собаки та й каже.
— Коли ж мені бути хоть раз у житті таким жирним, як ти!
— То залежить від тебе, мій друже! Коли хочеш бути таким, як я, то залишай
цей дикий ліс і ходи зі мною. В цьому лісі ти приречений на голодну смерть.
— Що я у вас буду робити?
— Майже нічого. Будеш тільки гавкати на людей та старців і любити хазяїна.
За все то одержиш від хазяїна остатки від обіду, кісточки баранячі, свинячі, а
то й курячі. Чуєш, який вкусний обід? Крім того, поласкають і добре слово
скажуть.
Погодився вовк та й побіг із псом у собачий рай. Но скоро він побачив у пса
на шиї обглодану шерсть.
— А що то у тебе на шиї, товаришу?
— Та, пустяки!.. Це мені від вірьовки, яку мені надівають на шию. Та це не
все так буває.
— Від вірьовки? На шиї? Так тебе прив'язують, і ти не можеш гуляти, куди
хочеш? — закричав переляканий вовк.
— Ну, не все... А то таке велике діло?
— То таке для мене діло, що не хочу я твоїх кісток смачних і помиїв. Мені
свобода миліша всіх багатств у світі, не хочу я твого собачого раю.
Та й побіг вовк знову в свій рідний ліс.
| 
