На Закарпатті, в Рахівському
районі, за декілька кілометрів від центру Європи, в селі Костилівка у травні,
на День матері, відбувся щорічний фестиваль «Берлибаський банош». На мапі
України, та й навіть на мапі Карпат — це лише невеличкий окрайчик ареалу, на
якому поширене таке свято життя, радості й оптимізму. Свято смаколиків, пісень
і жартів, безконечних столів та частувань, сяючих облич, здивованих гостей.
Серед чарівної улоговини, якою протікає
Тиса, тягнеться ниткою чи не найглухіша колія, простягається дорога на південь,
аж кудись в Мараморощину. Навколо ще австрійської станції з татарською назвою
Берлибаш два дні лунали співи, грали музики, лилися напої, стелився дим від
ватр, на яких готувалися і відразу «зникали» цілі казани різноманітних страв
Гуцульщини. Та попри всю їх велику палітру, чільне місце належало невибагливому
припису баноша. Цю кашу мають тут і за святкову їжу, часто присмачуючи її
презентацію легендами та надаючи страві ледь не магічного значення. Банош
готують в різних регіонах Карпат, а все ж щораз це — відкриття.
Таким
відкриттям може виявитися і легенда, переказана головою села Костилівка
(Берлибаш), господинею свята Ольгою Сметанюк (мимовільно повіриш у символіку).
Її розповідь — про походження назви «банош».
Трапилася в одній родині пригода: ходив
чоловік до роботи — пас худобу, та якось в люту негоду, в сильну зливу довго не
повертався додому. Так довго, аж жінка налякалася, що з ним щось сталося, і
почала молитися за його щасливе повернення. Та тим часом мусила готувати
вечерю. Хотіла зварити каші. Але пішла по воду й побачила, що потік мутний і
чорний. А в той час, як молилася, подумала, що кашу чоловікові можна зварити й
на сметані. Зібравши всю сметану, яка була в хаті, поставила її на вогонь. Коли
сметана стала рідкою, всипала в неї кукурудзяне борошно, все примовляючи, щоб
чоловік щасливо, цілим і неушкодженим зійшов з гір та повернувся додому. Так і
сталося. І коли вечеряв та дивувався з доброї страви, жінка приговорювала: їж,
чоловіче, їж, Банош. Адже чоловіка звали Баношем. Отаке.
...Словом, хоч банош цілком доступний до
виконання, все ж певна процедура має бути дотримана. По-перше, для баноша
годиться лише достатньо дрібна крупа (навіть мука) кукурудзи. Її тут, буває,
називають ще кириця. Скільки наллєте сметани в казан, до такого рівня в ньому
навариться каша. І найчарівнішим видовищем є те, як на баноші з тієї сметани
з’являється масло. Їсти страву варто гарячою, просто з вогню. Коли банош
вистигає, втрачає ніжність та соковитість. Часом вже при накриванні на стіл
його посипають тертим сиром або бринзою.
До речі, з кукурудзи примудряються робити
різні страви...
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
;){kind=link}
;){kind=link}
