У гори — трамваєм

Подорожі вузькоколійками дедалі більше приваблюють туристів. У Карпати повертається прогулянковий «панський» вид відпочинку.

«Легкі колії» до тартаків

Історія вузької залізниці (колія більше, ніж у два рази вужча за стандартну) розпочалася в Карпатах іще за часів Австро-Угорської імперії, коли в 1873 році австрійський підприємець, барон Леопольд Поппер фон Подгарі переніс з Угорщини в Галичину головний офіс своєї фірми. Підприємство Поппера спеціалізувалося на заготівлі, переробці і збуті деревини. Барон влаштував у Ґорґанах перший тартак (пилораму) у селищі Вигода.

Саме тривало інтенсивне освоєння Карпат. Дирекція цісарсько-королівської залізниці архикнязя Альбрехта прокладала широку залізницю зі Стрия (Львівська область) до Станиславова (Івано-Франківськ). У 1875 році цією колією пішли паротяги. Наступний проект — будівництво залізничного полотна до Вигоди — дирекція завершила у 1883 році. Перший поїзд прибув з Долини у Вигоду 8 липня (цей день радянська влада проголосила днем заснування нинішнього райцентру). На залізничній станції (будиночок зберігся) потяг зустрів сам Поппер. На той час він став поважним власником кількох тисяч моргів¹ лісів уздовж ріки Свіча.

Від широкої залізниці в гори спочатку проклали «конки» — вузькоколійки, якими коні тягнули ліс. Така колія, довжиною три кілометри, сполучила у 1890-му лісопильний завод у Вигоді з тартаком у Старому Мізуні. Вона проходила двома великими мостами на річках Свіча і Мізунька. На той час попперівська лісопильня «Евеліни» була найбільшою в Галичині.

Справи у барона йшли так добре (багато лісу, дешева робоча сила), що він збудував у Вигоді розкішну віллу і заклав парк. Майже десять років поспіль збирав екзотичні дерева. Для власної втіхи влаштував неподалік Мізуня фабрику музичних інструментів... По смерті Леопольда Поппера його спадкоємці отримали найбільшу в Австрії промислово-торговельну фірму і 100 тисяч моргів лісів у Галичині та Угорщині.

Окрім Леопольда Поппера, вузькі залізниці і лісопромисел із 1886 року активно розбудовували брати барони Гредлі — у Сколівських Бескидах та графи Потоцькі — в Осмолоді. У гірському селищі Сколе (Львівська область) Гредлі влаштували першу в Карпатах електростанцію і водогін з керамічних труб, який обслуговувала всього одна людина (водопровід також зберігся до наших днів). За двадцять років підприємці проклали три вузькоколійки. Одна з них мала середній нахил 25 відсотків і йшла через Демню до найвищої вершини Сколівщини — гори Парашка (1268 метрів). А в 1892 році, на противагу «легким коліям» Поппера, Гредлі спорудили найдовшу в Галичині «льокальку» — 13,6 кілометрів. За наступні півтора десятки років довжина цієї залізниці зросла вп’ятеро. Нею паротяги возили не тільки дерево, але й робітників на лісозаготівлі, а також туристів.

Потяги на мінеральні курорти

Перша світова війна змусила власників карпатських лісів повернутися до Австрії. Попперівська міні-імперія у Вигоді перейшла до акціонерного товариства «Сільвінія» з Великобританії. Фірма не тільки продовжила будувати лісопильні й вузькі залізниці, але й відкрила їх для туристів з великої Європи.

У 1920 році в долині ріки Мізунька почала працювати третя вузькоколійка. Ця дорога, довжиною 24 кілометри, вела до станції Соболь (сьогодні — Миндунок), проходила через п’ять великих мостів і була розрекламована в газетах як дуже мальовнича. До 1939 року Вигодська гілка набрала довжини 65 кілометрів і «обросла» відпочинковою інфраструктурою.

Повсюди в Карпатах довкола лісопереробних підприємств купчилися курорти — санаторії і пансіонати, які пропонували хворим оздоровлення мінеральними купелями та торфогрязями. В розвиток курортів вкладали капітали передовсім лісопромисловці і власники вузькоколійок. Карпатські містечка Мізунь (поблизу Вигоди) і Корчин (біля Сколе) у час між двома війнами були популярними місцями відпочинку урядовців, бізнесменів, письменників, художників і студентів з усієї Галичини і Польщі. Діставались на курорти, звісно, потягами по вузьких коліях.

Першу ліцензію на туристичні маршрути серед малих залізниць Європи отримала карпатська вузькоколійка Гредлів — лінія Сколе-Демня-Коростів протяжністю 41 кілометр. Для туристів спорядили три поїзди. З вікон спеціальних вагонів можна було оглядати місцеві краєвиди, а на зупинках — вирушати на прогулянки горами.

Єдиний маршрут «трамваю»

В час Другої світової війни карпатські залізниці регулярно підривали і відбудовували різні армії, залежно від ліній фронту і наступально-відступальних операцій. Вузькоколійкою з однаковим ентузіазмом користувалися партизани УПА і загони НКВС, намагаючись уполювати одне одного. Поміж тим місцеві мешканці продовжували працювати в лісі.

Щоб виконати просто гігантські держзамовлення на деревину, мережу вузьких колій заглибили в ліси і гори. У шістдесятих роках Вигодська залізниця мала найбільшу протяжність — 180 кілометрів, проходила 160-ма мостами. А загальна довжина усіх ліній вузької колії в Карпатах — Бескидської (Сколівська гілка), Вигодської (Мізунська гілка) та Брошнівської (Осмолодська гілка) — сягала майже 1000 кілометрів. Тоді ж Москва офіційно проголосила вузькоколійку нерентабельною і дала вказівку демонтувати частину залізниці.

Процес руйнації тривав до кінця дев’яностих. Останнього, цілком нищівного удару вузькій залізниці в Карпатах завдали повені 1998-го та 2000-го років. Стихія знищила більше половини діючих ліній. Справу природи довершили люди: десятки кілометрів рейок розібрали і здали в брухт. Вдалося реанімувати лише Мізунську гілку — наразі вона єдина відновлена повністю.

Ця вузькоколійка від селища Вигода до Сенечева (60 кілометрів) з 2000 року експлуатується як виробнича — нею регулярно курсують вантажний і робітничий потяги. Три роки тому підприємство «Уніплит» організувало програму «Карпатський трамвай». У липні 2004 року маршрутом пройшов перший туристичний міні-потяг. Подорожувала група туристів з Німеччини, Польщі, Австрії та Великобританії. Гості мали власного гіда — ним був австрійський науковець, автор монографії «Вузькоколійні залізниці Східної Галичини» Вольфрам Венделін. Дослідник упродовж останніх п’яти років склав описи всіх вузьких залізниць Австрії та України. Німецькою мовою вийшли дві книги, що містять зібраний матеріал. Третю книжку Вендерлін присвятив винятково Вигодській вузькоколійці. Не дивуйтеся. Одна з гілок генеалогічного дерева пана Венделіна представлена — здогадайтеся, ким? — першим карпатським лісовим магнатом бароном Леопольдом Поппером.

Типова екскурсія

Тепловоз і два вагончики нині бігають вузькою залізницею від Вигоди вглиб Ґорґанів двічі на тиждень. Цей поїзд возить на роботу лісорубів. А поміж тим колією мандрують туристи. Ми подорожували вузькоколійкою в товаристві учасників міжнародного фестивалю «Свято ковалів»: австрійців, голландців, англійців, естонців та одного білоруса. Екскурсоводом був директор туристичного відділу фірми «Уніплит» Любомир Яцків.

...Автобус долає шлях з Івано-Франківська до Вигоди за дві години. В’їжджаємо у типове прикарпатське селище. Двадцять років тому завдяки потужним лісопереробним підприємствам Вигода вважалася перспективним промисловим центром. Тепер тут розвивають туризм.

Перша зупинка — біля пам’ятника Іванові Франку. Коротка лекція про те, де саме в Карпатах треба шукати сліди перебування Великого Каменяра. Робимо фото та їдемо в центр селища. Назустріч (певно, таки, не випадково) виходять троїсті музики. Запальна «Гуцулочка» майже з перших тактів заводить закордонних гостей. Танцюємо посеред дороги. Легковики зупиняються, але не сигналять.

Ось і характерне зітхання тепловоза — «Карпатський трамвай» подано. Іноземці обирають закритий вагон. Майже всі українці віддають перевагу відкритій платформі — байдуже, що накрапає дощ. Дизель видає якесь зовсім автомобільне «фа-фа». Пан Яцків трохи ніяково пояснює, що справжній паровозний гудок — у ремонті. Рушаємо. На годинниках — 14:00. На нас повільно насуваються гори.

Колія в’ється берегом річки Мізунька, перестрибує з берега на берег. До наступної зупинки в урочищі Ширковець потяг долає чотири мости (всього їх на шляху — понад тридцять). Справа схили гір підступають так близько, що можна докладно роздивитися візерунки моху на ґорґанських каменях. Дерева застромляють мокрі гілки у відкриті вікна. З лівого боку вздовж залізниці шикуються житла. Паркани, сади, дровітні, копиці сіна, мотузки з білизною, кури, пси, корови, рештки іржавих легковиків, каркаси дитячих візочків, старі вантажівки — все це гості жваво фотографують.

Через останній місток потяг виїздить на відкриту місцину. Наш гід закликає товариство знайти хрест на найвищому горбі. «Це — гора Монастир. У XVI столітті тут була справжня фортеця, — розповідає пан Любомир. — Тоді Карпатами татари ходили, села палили, горян в ясир забирали. Обклали вороги монастир на горі, але ченці бусурманам не здалися. Гаряче молилися мешканці монастиря три дні і три ночі. І сталося диво: на світанку четвертого дня затряслася гора, розверзлася і сховала людей. Налякалися татари і повтікали. А місцеві люди на пам’ять про це поставили тут хрест». Перекладач переповідає байку англійською, туристи записують.

«Зупинка — болото Ширковець», — оголошує екскурсовод. Швиденько оглядаємо гідрологічну пам’ятку природи загальнодержавного значення. Вперше бачимо росичку – квітку, яка поїдає дрібних комашок. Дружно нюхаємо багулію — в теплі літні дні від її запаху поблизу болота непритомніють усі домашні тварини. Добре, що ще не літо!

І знову в потяг, 14:35. Наступні п’ятнадцять хвилин Любомир Яцків описує походи цією місцевістю різних армій у час Другої світової війни. За вікнами — іще безлюдні санаторії Мізуня. Напевно, влітку курорт оживає...

Наступна станція — свердловина «Горянка», 15:00. До джерела мінеральної води типу «Нафтуся» в Новому Мізуні іти метрів двісті. З труби, яка вмонтована у скелю на березі ріки, б’є потужний струмінь води. Пан Яцків роздає пластикові склянки — «для дегустації». Вода має виразний смак нафти. «А чи немає чогось міцнішого?», — наполегливо допитуються ковалі у керівника нашої експедиції. У відповідь той хитро посміхається і веде групу до першої ж хати в бічну вуличку. На подвір’ї миттєво з’являється стіл, на ньому — бутля палєнки і келішок. Господар припрошує, туристи куштують.

На Мізунських водоспадах уже ніхто не виходить. Фестиваль ковалів триває — на платформі браві хлопці танцюють гопака. Прибуваємо на зупинку «Дубовий кут», 16:30. В програмі — підйом на полонину і екскурсія на повітряні мости. Оголошується півгодинна стоянка. Поїзд маневрує — треба перейти на іншу гілку і рушати назад. Ми здолали всього тринадцять із тридцяти кілометрів маршруту. «Далі починається справжня екзотика, — розповідає пан Яцків. — Гори нависають над потягом, колія повторює серпантин ріки і проходить так близько до краю берега, що здається, ніби потяг ось-ось пірне у воду...» Ми хочемо їхати далі. Але час повертатися, щоби встигнути у Вигоду ще до сутінків.

Пікнік на узбіччі, чергове «фа-фа» тепловоза і починається відлік зворотного шляху. Дві години спливають непомітно — товариство бавиться. Поважний іще кілька годин тому редактор британського журналу «Гефестос» Теренс Кларк біжить наввипередки з тепловозом. Його колеги разом із нашим екскурсоводом уже виспівують партизанські пісні. Перекладач записує зі слів машиніста рецепт «ялівцівки нашвидкоруч». Прогулянка очевидно вдалася.

Варіанти подорожі

Повний маршрут із зупинками «Карпатський трамвай» зазвичай проходить за вісім годин — від 10:00 до 18:00. З Вигоди через Ширковець, Старий та Новий Мізунь, Дубовий кут, Солотвино, Миндунок і Соболь — до урочища Магура.

В Солотвино туристам показують місця перших соляних родовищ. На зупинці Миндунок розповідають про особливості давніх лісорозробок, влаштовують огляд старих виробничих приміщень, лісничівки. На кінцевій розкладають обід, виходять на гору Магура (1362 метри). Повертаючись, іще раз зупиняються в Миндунку і йдуть до орнітологічного заказника в урочищі Дзюркач. А з Нового Мізуня піднімаються на полонину біля гори Лиса (1134 метрів).

Подорож «Карпатським трамваєм» передбачає й інші варіанти маршруту. Мандрівка залізницею може бути поєднана із кількаденними пішими переходами до вершин Менчул (1450 метрів), Яйко-Ілемське (1679 метрів), шляхами визвольних змагань до Вишківського перевалу (930 метрів). Туристи також можуть замовити загальну екскурсійну програму Долинським районом — автобусні подорожі у заповідник Скелі Довбуша, до озера Синевир, у Гошівський монастир на Ясній Горі, в музей «Бойківщина» в Долині.

Корисна інформація

Подорожі вузькоколійкою влаштовують кілька організацій:

Відділ туризму ТОВ «Уніплит» — (03477) 61-334, (050) 373-24-75.

Центр Туристичної Інформації, м. Івано-Франківськ — (0342) 50-20-20.

Івано-Франківський обласний державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді — (0342) 58-34-14, 58-45-96.

 Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

[Ворохта]

[Івано-Франківськ]

[Драгобрат]

[Гори]

[г. Ігровец]

[Драгобрат]

[Івано-Франківськ]

[Валовець]