Та чи всі батьки можуть бути такі спокійні, коли вирішують вести за собою
в гори дітей? Що потрібно знати, враховувати, прилучаючи юних до гірського
туризму? І що з цього приводу думають самі малі туристи? Про це ми розмовляли з
досвідченими туристами-батьками, а також їхніми, вже посвяченими у карпатські
мандри, хлопцями.
Першим співрозмовником став колега-журналіст Володимир Іванчук, який
свого сина Тимофія бере в гори з 3,5 років. Починали вони з невеликих екскурсій
та коротких маршрутів. Спочатку це були мандрівки в радіальних напрямках
(одноденний маршрут з поверненням на базу — Авт.). Іноді Тимофієві доводилося
долати труднощі і «на ччотирьох». Звичайно, стомлювався, але, відпочивши, знову
хотів у гори. Зараз хлопцю 8 років, і нещодавно він був у 4-денній мандрівці
через хребет Явірник. Сам ніс рюкзак і у важкі моменти переходу навіть
намагався підтримати інших.
Володимир Іванчук каже, що іде зі своїм сином в гори за новими
враженнями, щоб розширити його розуміння естетики й краси природи, навчити
працювати в команді, відчувати відповідальність і, звичайно ж, аби загартувати,
зміцнити організм дитини.
Дуже важливо, на думку Володимира, що син, ще не усвідомлюючи того,
набуває почуття власної гідності («У п'ять років я був на Говерлі!» — з
гордістю каже хлопець). В житейських ситуаціях знадобиться і досвід орієнтації
на місцевості. До речі, Іванчуки, за їхніми словами, в мандрівках неодноразово
зустрічали групи туристів, де також були діти. І йшли вони нарівні з дорослими.
Тимофій
в нашому інтерв'ю був небагатослівний. Однак запевнив, що у гори іде з хорошим
настроєм. Рюкзак видається йому важким тільки на початку шляху, а далі він його
вже не відчуває. °сти в горах любить «карпатську зупу» (суп «Харчо» + гриби +
картопля). Подобається йому дивитися на вогонь і гуляти горами з мамою
Веронікою. Авторитетно зауважує, що заблукати у Карпатах неможливо, якщо веде
надійний провідник.
Олег Сєрний — дитячий лікар-анестезіолог державної обласної дитячої
клінічної лікарні, турист із багаторічним стажем, ходить Карпатами з двома
дітьми — Ірою й Анатолієм. Прилучив їх до походів, коли їм виповнилось по 10
років. Особливо часто бере з собою сина.
Метою батька було відірвати хлопчика від телевізора, розширити світогляд,
«оздоровити за рахунок психоемоційних вражень і фізичних навантажень на лоні
природи». На думку пана Олега, в горах відбувається тісніше спілкування батька
й сина, вони краще пізнають одне одного. Зараз Анатолієві вже 16 років, і саме
у цей період важливо чоловіче (в основному) товариство навколо багаття, в якому
обговорюються якісь питання чи проблеми. Підліток є слухачем, глядачем і,
звичайно, учасником того, що відбувається. І у цьому Олег Сєрний вбачає
важливий елемент виховання.
А як дитячий лікар, він вважає, що дитину можна брати в гори тоді, коли
вона вже готова до певних фізичних навантажень. Починати потрібно з коротких
екскурсій та переходів і поступово переходити від одноденних маршрутів до
багатоденних.
Спорядження
дитини має бути обов'язково індивідуальним, правильно підібраним, щоб не
почувався юний турист дискомфортно, бо це може викликати протест і відразу.
Пан Сергій наголошує й на підборі продуктів — обов'язково свіжих. Без
сумніву, потрібно використовувати «місцевий ресурс»: трави, ягоди, молоко,
бринзу, сир (це, якщо подружитися з гуцулами). І дуже доречно завжди мати у
рюкзаку якийсь делікатес для дитини, аби заохотити її при нагоді чи потребі. На
його думку, найкращим часом для початку є вік шість-сім років. За
спостереженням лікаря Сєрного, та й інших співрозмовників, у горах діти
практично не застуджуються, хоч буває, що змокнуть під дощем, а то ще й
купаються в холодних гірських озерах і водоспадах. І ще пан Сєрний зауважує:
будь-яка подорож в Карпати — це не прогулянка міським парком. Екстрім завжди
присутній. Тому дорослі повинні виховувати дітей у горах не словами, а власним
прикладом.
Анатолій Сєрний — студент, каже, що інколи нема настрою або дуже
втомлений, і тоді ні в які гори не хочеться йти. Але поступається батькові —
вирушає в новий похід, і ще ні разу не пожалкував. А почалась його туристична
епопея зі сходження на Говерлу. Підніматись було важко, але все одно
сподобалось. Особливо добре в Карпатах, каже Анатолій, коли гарна погода й
перехід не дуже виснажливий. За його спостереженням, жінки в турпоході не поступаються
чоловікам.
Сам юнак завжди готовий поспілкуватись з бувалими туристами, щоб здобути
нові знання і навики. А от поставити намет або розпалити багаття він уже вміє
добре. Також для Анатолія важливим є набуття навичок лідера-провідника. В цьому
не останню роль відіграють фізичний розвиток, пізнання середовища, вміння
знайти вихід зі складної ситуації, в порівнянні з якою «асфальтні» проблеми
видаються дрібницями.
Іван Шустикевич — музикант, горами ходить понад тридцять років. Для своїх
друзів і їх дітей розробив полегшені варіанти маршрутів. Він називає їх
дитячими. А зі своїм сином Олесем зійшов на Маковицю, коли хлопцеві було три з
половиною роки. Забрав сина з дому, щоби «розвантажити» дружину, яка в той час
бавила ще меншого Андрійка. Брав дітей в Карпати, щоб хлопці були спортивними,
сильними, витривалими. І виявилося, що його діти горбами ходять так, що їх
важко наздогнати.
Щоправда, спочатку хлопці ходили без рюкзаків, а потім батько
сконструював спеціально для них спорядження. Перший спальник пошив з дитячої
ковдри. Китайсь ким «штукам» не довіряє, а тільки надійній (хоч і важкій)
брезентовій палатці, в якій можна жити.
На привалах, поки тато варив їсти, Олесь з Андрієм бігали по лісі, гепали
дрючками по деревах, стріляли з рогатки по бляшанках, купалися в потічку.
Звісно, було добре, якщо діти допомагали збирати хмиз або приносили воду, але
батько на цьому не наполягав. Він давав синам повну свободу, але й не чув від
них скарг, і завжди, коли кликав їх у гори, вони йшли із задоволенням.
Олесь малим казав, що в походах йому найбільше подобається їсти й
ночувати. Іван Шустикевич радить дітей брати в гори, щоб вони пізнавали і цей
«шмат дійсності».
І нарешті думка людини, яка сама ходить у гори і є лікарем-педіатром.
Олеся Шевців вважає, що дитину можна залучати до прогулянок, екскурсій, походів
з 3-х років, коли вона вже вміє добре ходити й говорити. Але режим мандрівки
має бути відпочинковий. В таких походах реалізується пізнавальна мета: юний
турист пізнає світ на дотик і візуально, вчиться любити природу, спілкується з
батьками та іншими людьми.
Якщо
дитина здорова, ніяких особливих медичних обстежень не потрібно, але якщо у
батьків є якісь сумніви, то необхідно звернутись до педіатра. Ідеальний варіант
— якщо в групі туристів, де є діти, присутній лікар з добре укомплектованою
аптечкою на випадок підвищення температури чи харчового отруєння. А щоб цього
не сталося, малого туриста треба годувати згідно віку — йому посмакують каші,
фрукти та овочі. Екіпіровка також повинна бути відповідною, а особливу увагу
слід звертати на зручність взуття.
Олеся Шевців підкреслює, що найгірше в горах — заблудитися, та ще й з
дітьми... Головне у будь-якому поході — добрий провідник, бо гори не терплять
нерозумної самовпевненості.
Це лише деякі роздуми з приводу дитячого гірського туризму. Запрошуємо до
подальшої розмови на сторінках нашої постійної рубрики. Будемо раді почути
думку не тільки дорослих, але й маленьких туристів.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
