Є
на Косівщині цікавий об’єкт для пішого туризму — скеля Писаний Камінь.
Мандрівка до нього від Івано-Франківська і назад займе день. Похід не вимагає
спеціальних підготовки і спорядження. А учасниками одноденної вилазки можуть
бути і дорослі, і діти. Журнал пропонує детальний опис маршруту.
Є кілька причин вибрати серед
багатьох інших весняних мандрівок саме цю — на Писаний Камінь. Для подорожі
потрібен усього один день. Маршрут доступний як для дітей, так і для туристів у
поважному віці. Дорога лежить переважно заселеною місциною, є виразні
орієнтири, тож небезпека заблукати — мізерна. Під час походу відкривається вид
на дуже різні Карпати: на лагідні хвилясті Покутсько-Буковинські хребти, на
стрімчаки Чорногори, на куполи Чивчинських і Гринявських гір.
Достойна мета мандрівки —
незвичайна скеля, таємниче місце.
То що, збираємося? Йдемо з
мінімальним вантажем. Пам’ятаючи про примхливу карпатську погоду, а надто вже
навесні, беремо зміну взуття, дощовики, головні убори. Доречною буде перекуска,
термос із кавою. Спеціального спорядження не потрібно. Писаний Камінь — дуже
проста скеля, кажуть альпіністи. Щоби видряпатися на неї, досить бути
мінімально тренованим і добре взутим. У кишені на все про все треба мати 50
гривень (з розрахунку на ніс).
Від старту до мети
Стартова
точка походу — Буковецький перевал. Їдемо з Івано-Франківська о восьмій годині
ранку першим автобусом «Івано-Франківськ – Верховина» через Косів. Готуйтеся до
чотиригодинної автоподорожі з півгодинними зупинками у Коломиї і Косові (в
доброму товаристві час летить). Після Косова дорога зовсім розбита...
Виходимо на зупинці в селі Буківець.
Орієнтир — велика таблиця із назвою села, на пагорбі над нею — церковця із
прикметним входом, зробленим у вигляді веранди на високих сходах. Переходимо
шосе до ґрунтової дороги. Вона веде вліво від автотраси. Писаний Камінь — там.
За чотири кілометри від нас, це — година жвавим кроком.
...Виходимо на розвилку: дорога ділиться на
дві частини. Одна різко повертає праворуч і йде стрімко догори. Інша, що веде
ліворуч, майже не міняє висоти. Можна йти і однією, і іншою. Але для тих, хто
тут уперше, краще взяти праворуч. Дорога в лівий бік — довша на кілометр,
практично не захищена лісом (можна обпалити лице на сонці), іде через присілок
Черетів. До Писаного Каменю вона виводить знизу і це трохи псує загальне
враження.
Ми повертаємо праворуч, щоб вийти на хребет
до гори Капілаш (1165
метрів). Дорога впирається в обійстя, але ми нікуди не
сходимо. З дозволу господарів, проходимо поміж хатою і стодолою. Бачимо перед
собою підйом, долаємо його і вже стоїмо на хребті (гребінь цей не має власної
назви, місцеві мешканці кажуть на нього «хребет до Писаного Каменя»).
Виразна стежка йде хребтом, траверсує
вершину Капілаша і заходить у ліс. Підйом і спуск настільки пологі, що не
знаючи про верх гори, повз нього можна пройти і не помітити. Перетинаємо
невеличкий лісовий масив і знову опиняємося на відкритій місцевості. Стежка
далі веде вгору хребтом, ще раз занурюється в ліс і поміж деревами повертає
праворуч. Ми на місці. Ось він — Писаний Камінь.
Автографи і петрогліфи
З
лісу ми виходимо просто на спину цьому звірові. Щоб описати панораму, яка
відкривається звідси, треба було би зарезервувати іще кілька журнальних
сторінок. Але краще побачити, ніж прочитати. Скажемо лише, що огляд зліва
направо такий: на південний схід — Буковинські Карпати (Косовські гори на
північному сході затуляють смереки), ще південніше — Чорногора, на південний
захід — пасмо Чивчина, на захід — Гринява.
...Задовго до того, як тут почали залишати
свої автографи Серьожі з Києва і Васі зі Львова, на скелі були вирізьблені
загадкові знаки — різнораменні хрести, кола, ромби, схематичні фігурки людей.
Їх добре видно в косих променях сонця — на світанку, або коли воно сідає. В
інший час доби знаки губляться поміж стандартними сучасними написами.
...Про що намагалися розповісти нащадкам
прадавні мешканці гір — наразі невідомо нікому.
Зате можна дізнатися, що хотіли нам сказати
класики української літератури. Читаємо виразне «О Кобилянська 1899», трохи
вище, майже затерте «В Стефаник 1899». Десь поруч мав би бути підпис Осипа
Маковея...
Інша дорога додому
...Повертатися вирішуємо іншою дорогою, щоб
було цікавіше — повз гору Максимець (981 метрів).
З крутого боку Писаного Каменя знаходимо
стежку, яка веде направо і вниз. Нею ми дістаємося до будиночка вівчара Юри...
Священна могила (легенда)
Колись, може тоді, як зійшли первісні води,
а Карпати тільки-но почали рости, чи з землі, чи з води вийшли велети —
ясноволосі синьоокі титани. Росли вони нібито разом із горами, сили набиралися
— і невдовзі рід той став чисельним і могутнім.
Одного разу навесні заграв їхній ватажок на
трембіті — зібрав усіх братів своїх і сказав їм важливе слово. Взялися вони
після того готуватися до далеких мандрів: руду шукали,
зброю кували, кораблі будували. І пустилися підкоряти далекі краї і країни.
Гуляли велети морями й берегами: здобували
царства і найгарніших жінок, закладали держави і писали закони бойовими
сокирами на каменях і на скелях. Не було їм рівних ані в січах на полі битви,
ані в бесідах, ані в любові. Врешті, вони стали правити всюди. Були державцями
мудрими, справедливими. Будували міста і дороги, збирали скарби і знання. І
хоча почали говорити різними мовами, прадавній край свій не забували. Мали у
Верховині вони таємно над собою одного короля-віщуна, який із небесного світу
голоси чув, накази отримував і всім велетам передавав.
Якось навесні знову почули титани далекий
поклик трембіти. Полишили вони свої палаци і зібралися у Карпатах. Великий
володар прощався з життям і з братами. Перед смертю заповів їм у битвах голів
не рубати, людської крові не проливати. І берегти таємницю свого походження.
Винесли велетні померлого короля на гору,
домовину його кам’яну ближче до неба поклали (ця брила, очевидно, і є Писаним
Каменем). Сокирами своїми вирубали на ній обереги. Стражниками до неї поставили
тутешніх старців. І розійшлися правити світом.
Кажуть, що дотепер десь у Чорногорі сидить у
глибокій печері сивий дідо-велетень і вичитує з книги правіку те, що було і що
буде далі. Читає провидець і чекає, доки комусь відкриється хід у те місце, щоб
прийшов обранець і змінив його коло роботи.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
