 |  |  |  |  |
1.1. Вплив різних культур та етносів на заселення Яремчанщини
За часів австрійського панування проводились докладні переписи населення, які дають цінний матеріал для пізнання демографічних відносин, торгівельних шляхів, використання природних ресурсів на розвиток Яремщини [75].
Населення палеолітичних та мезолітичних часів займалось, насамперед, ловецтвом, харчувалось м'ясом диких звірів, одягалось в шкіри і жило невеличкими родовими колективами в шалашах дерев’яної конструкції, вкритих шкірами мамонтів і менших копитних. В неоліті (молодший кам’яний вік), що розвивався в VІ-ІV тисячоліттях до нашої ери, в житті первісної людини відбулись зміни. Людина навчилась культивувати деякі зернові рослини, приручила велику та дрібну рогату худобу, освоїла виробництво глиняного посуду. Людські колективи намагались освоювати землі, що піддавались мотичному землеробству і випасу худоби.
Згідно з відомостями опрацьованої літератури, поступове збідніння населення було викликане його ростом і підвищенням податків. Якщо в 1886 році сума податків у Дорі складала 2802, в Ямній 1020, Микуличині з Татаровом і Ворохтою 5206 золотих, то через 10 років ця цифра складала, відповідно, 3061,1728 та 8732 золотих, тобто в 1,5 рази більше [16].
Дещо пізнішою є багатошарова стоянка в Дорі, що розташована поблизу старовинної дороги з Придністрянщини на Закарпаття, якою возили в басейн Тиси дорогу сировину кремінь. Другою особливістю поселення є її положення на березі криниці, з якої добувалась сировиця для виварювання солі. Завдяки цьому на поселенні в урочищі Куштіль людина поселялась кілька разів. Найстаріші знахідки на Куштілі (сотні фрагментів предметів) відносяться до 2-1.5 тисяч років до н.е., коли там поселились носії підкарпатської культури шнурової кераміки, що виготовляли вироби з глини (кухонний посуд різних форм та розмірів, прикрашений зверху орнаментом у вигляді відтисків шнура).
Основний ареал підкарпатської культури шнурової кераміки та комарівської культури знаходився на Прикарпатті. В ХШ столітті до н.е. носіїв комарівської культури витіснили племена фракійського походження, що прибули сюди з Молдавії і Трансільванії. Вони створили культуру типу Ноа, кераміка якої виготовлялась з глини, яка змішана з піском, кварцом та кременем. Посуд різних форм та розмірів, орнаментований дірочками під вінцями та валиками з насічками на шийках. Населення культури Ноа знало ливарне виробництво [49].
На зміну описаній культурі на Прикарпаття прийшла голіградська культура (також південного походження), що розвивалась 1,0-0,7 тисяч років до н.е. Це був час, коли з'явилось залізо і успішно стало конкурувати з бронзою. У Дорі знайдені бронзові котли та меч, що датуються віком у 800 років до н.е. Цими ж роками датуються сотні фрагментів кераміки (ур.Куштіль) з характерною сіткою борозд, які залишились від згладжування її поверхні травою, а також з орнаментом у вигляді продовгуватих або круглих поодиноких чи подвійних ґудзиків, валиків з відбитками пальця тощо. Після тривалої перерви (біля 1 тис. років) археологічні пам'ятники з'явились лише на початку І тисячоліття нашої ери. Вони виявлені поблизу Яремче (Делятин, Надвірна, Яблунів), датуються II-VI століттями н.е. і названі культурою карпатських курганів. Носії цієї культури проживали в прямокутних хатах стовпової конструкції, займались випасом худоби, виробництвом кераміки та залізних речей. Походження цієї культури гетодакійське. Внаслідок торгівлі носіїв цієї культури з південними сусідами, в Яремче попала срібна монета римського імператора Трояна (98-113), а також фібули та привозна кераміка. Наступні сліди життя людини зафіксовані лише з часів розвитку Київської Русі. Завдяки топонімам "Городище" можна припустити, що укріплення повинні були розташовуватись у Делятині, Ланчині. Укріплення були обнесені, очевидно, лише дерев'яним частоколом чи земляними валами та ровами. В укріпленнях під час небезпеки переховувалось населення із належною їм худобою та рухомим майном, а поблизу Княждвора знаходився центр родової спільноти, феодали чи якась адміністративна одиниця княжих часів. Важливим є та обставина, що назва самої місцевості, на території якої розташовувалось укріплення, вказує на зв'язок з князями. Враховуючи, що саме ця територія з багатством соляних джерел, була колись головною частиною "коломийської солі", з доходів від продажі якої галицькі князі утримували свої збройні сили, то роль княждвірського укріплення очевидна.
За часів австрійського панування проводились докладні переписи населення, які дають цінний матеріал для пізнання демографічних відносин, торгівельних шляхів, використання природних ресурсів на розвиток Яремщини [75].
Населення палеолітичних та мезолітичних часів займалось, насамперед, ловецтвом, харчувалось м'ясом диких звірів, одягалось в шкіри і жило невеличкими родовими колективами в шалашах дерев’яної конструкції, вкритих шкірами мамонтів і менших копитних. В неоліті (молодший кам’яний вік), що розвивався в VІ-ІV тисячоліттях до нашої ери, в житті первісної людини відбулись зміни. Людина навчилась культивувати деякі зернові рослини, приручила велику та дрібну рогату худобу, освоїла виробництво глиняного посуду. Людські колективи намагались освоювати землі, що піддавались мотичному землеробству і випасу худоби.
Згідно з відомостями опрацьованої літератури, поступове збідніння населення було викликане його ростом і підвищенням податків. Якщо в 1886 році сума податків у Дорі складала 2802, в Ямній 1020, Микуличині з Татаровом і Ворохтою 5206 золотих, то через 10 років ця цифра складала, відповідно, 3061,1728 та 8732 золотих, тобто в 1,5 рази більше [16].
Дещо пізнішою є багатошарова стоянка в Дорі, що розташована поблизу старовинної дороги з Придністрянщини на Закарпаття, якою возили в басейн Тиси дорогу сировину кремінь. Другою особливістю поселення є її положення на березі криниці, з якої добувалась сировиця для виварювання солі. Завдяки цьому на поселенні в урочищі Куштіль людина поселялась кілька разів. Найстаріші знахідки на Куштілі (сотні фрагментів предметів) відносяться до 2-1.5 тисяч років до н.е., коли там поселились носії підкарпатської культури шнурової кераміки, що виготовляли вироби з глини (кухонний посуд різних форм та розмірів, прикрашений зверху орнаментом у вигляді відтисків шнура).
Основний ареал підкарпатської культури шнурової кераміки та комарівської культури знаходився на Прикарпатті. В ХШ столітті до н.е. носіїв комарівської культури витіснили племена фракійського походження, що прибули сюди з Молдавії і Трансільванії. Вони створили культуру типу Ноа, кераміка якої виготовлялась з глини, яка змішана з піском, кварцом та кременем. Посуд різних форм та розмірів, орнаментований дірочками під вінцями та валиками з насічками на шийках. Населення культури Ноа знало ливарне виробництво [49].
На зміну описаній культурі на Прикарпаття прийшла голіградська культура (також південного походження), що розвивалась 1,0-0,7 тисяч років до н.е. Це був час, коли з'явилось залізо і успішно стало конкурувати з бронзою. У Дорі знайдені бронзові котли та меч, що датуються віком у 800 років до н.е. Цими ж роками датуються сотні фрагментів кераміки (ур.Куштіль) з характерною сіткою борозд, які залишились від згладжування її поверхні травою, а також з орнаментом у вигляді продовгуватих або круглих поодиноких чи подвійних ґудзиків, валиків з відбитками пальця тощо. Після тривалої перерви (біля 1 тис. років) археологічні пам'ятники з'явились лише на початку І тисячоліття нашої ери. Вони виявлені поблизу Яремче (Делятин, Надвірна, Яблунів), датуються II-VI століттями н.е. і названі культурою карпатських курганів. Носії цієї культури проживали в прямокутних хатах стовпової конструкції, займались випасом худоби, виробництвом кераміки та залізних речей. Походження цієї культури гетодакійське. Внаслідок торгівлі носіїв цієї культури з південними сусідами, в Яремче попала срібна монета римського імператора Трояна (98-113), а також фібули та привозна кераміка. Наступні сліди життя людини зафіксовані лише з часів розвитку Київської Русі. Завдяки топонімам "Городище" можна припустити, що укріплення повинні були розташовуватись у Делятині, Ланчині. Укріплення були обнесені, очевидно, лише дерев'яним частоколом чи земляними валами та ровами. В укріпленнях під час небезпеки переховувалось населення із належною їм худобою та рухомим майном, а поблизу Княждвора знаходився центр родової спільноти, феодали чи якась адміністративна одиниця княжих часів. Важливим є та обставина, що назва самої місцевості, на території якої розташовувалось укріплення, вказує на зв'язок з князями. Враховуючи, що саме ця територія з багатством соляних джерел, була колись головною частиною "коломийської солі", з доходів від продажі якої галицькі князі утримували свої збройні сили, то роль княждвірського укріплення очевидна.
 |  |  |  |  |
