Існує переказ, що десь у XVII столітті на території
Снятинщини жив багатий поміщик. Дітей своїх він не мав. На старість років
вирішив усиновити дочку, яку родила від нього селянка-кріпачка. Після його
смерти вона стала власницею великого маєтку. До неї сваталися багаті паничі.
Але вона не виходила за них, бо мати її була проста селянка. Вона щиро полюбила
хлопця-кріпака. Хотіла викупити його на волю і одружитися з ним. Але родичі її
батька, пани, це їй не дозволяли. Трапилось так, що він десь загинув (може, й з
вини тих панів). І молода поміщиця рішила ніколи не виходити заміж. Перед
смертю вона роздала свої землі навколишнім підгірським селам. Ті села, які в
той час уже існували, - Кабаки, Рожнів, Іллінці - одержали наділи землі. Села,
як, наприклад, Слобідка, яких ще тоді не було, таких наділів не одержали.
Наділи ці були рівномірно розподілені між усіма дворами. Кожен двір одержав 0,7
гектара.
У підгірських селах було мало орної землі, і селяни далеко ходили, щоб обробляти
подаровану землю. Але через деякий час вони стали там поселятися, щоб не ходити
так далеко. Так утворилось село Зібранівка. Найбільше в ньому було вихідців із
села Рожнів. І один з кутів Зібранівки стали називати "Рожнівські
Поля". А вже в наш час частина Зібранівки виділилася в окреме село
Рожполе.
| 
