На
форумі одного із сайтів, присвяченого сноубордингу, п’ятий місяць поспіль
обговорюється питання: на чому краще кататися в горах — на лижах, на борді, на
дупі чи на чомусь іншому? Варіант третій поки що переважає.
Якщо прагнеш вітру в лице і фонтан
адреналіну у кров, а на гірських схилах майже немає снігу, то варто сісти «на
п’яту точку». До того ж, теперішня запізніла і безсніжна зима не залишає
вибору. Радість від спусків санами-тобоганами, сноутюбами і «підгузками» не до
порівняння з катанням на цераті.
З власного досвіду радимо починати з
«підгузків» і поступово підвищувати рівень майстерності. Це спорядження нагадує
пластикову шуфлю з короткою, також пластиковою, ручкою. Ручка пласка і має на
кінці один або два отвори. Якщо почуєте від когось, що кількість отворів визначає
призначення — мовляв, «підгузки» для жінок чи чоловіків відповідно — не вірте.
Насправді це зроблено для того, щоб триматися і керувати.
Як
у казці про Івасика-Телесика, сідати треба на лопату. Розміри шуфлі не дуже
великі, приблизно як кришка від стандартної табуретки. Тож поміститися слід
так, щоби ручка була між ногами. У «підгузка» є верх і низ: ставимо на сніг
хвилястою поверхнею (вона пом’якшує ковзання), а сідаємо у заглиблення. А тепер
— піднімаємо ноги, відштовхуємося і — вниз. Пильнуйте, щоб не наїхати на пеньки
і трампліни...
Інша річ — сани-тобогани. З ними пеньки не
такі страшні, і трампліни залишають по собі м’якші враження. Взагалі-то, санами
цей витвір назвати можна лише умовно. Велика пластикова тарілка (60 сантиметрів у
діаметрі) має два овальні прорізи-ручки на протилежних боках ободу. Траєкторію
тобогану, на відміну від «підгузка», передбачити неможливо. Він то їде по
прямій, то виписує криві, то починає крутитися. Керувати тобоганом можна лише
частково, нахиляючись у потрібному напрямку... Випасти в принципі неможливо.
Швидкість більша, ніж на «підгузку». Інтриги додає те, що достеменно не знаєш,
куди тебе врешті-решт понесе.
Але спробувати справжнє вільне падіння з
гори можна тільки на сноутюбі. Тюб у перекладі означає «труба», хоча зовні
«транспортний засіб» схожий на розмальований скат від КамАЗу. Це велике надувне
коло з пластиковим дном і двома ручками. За них треба міцно триматися, щоби не
катапультувати в кучугуру на крутому віражі. Надувні «сани» і крутить, і
вертить, і кидає з боку в бік так, що здається, наче ти об’їжджаєш мустанга.
«Чайникам» варто спочатку опанувати тюб на пологому схилі, і тільки потім
вирушати на круті екстремальні виїзди (взагалі-то траси для тюбу повинні бути
спеціально підготовлені — тоді вони цілком безпечні)...
* Ґринджоли — низькі й широкі сани без полозів, зроблені з дерева.
Нагадують трапецію — розширюються від переднього краю. Вперше такі санки згадав
Котляревський у своїй «Енеїді» — у поемі він писав про «ґринджолики». Тепер
слово «ґринджоли» вважається притаманним виключно гуцульському діалекту і
вживається на позначення саморобних санчат.
;){kind=link}
;){kind=link}
