Привокзальна Івано-Франківська. Пилюка,
концентрація відпрацьованих газів наближена до нестерпної, перейти через дорогу
практично неможливо, хіба що в стилі екстрім маневрувати між транспортом.
Симбіоз приміського автовокзалу із залізничним породжує натовпи людей,
завантажених торбами, між якими (себто між людьми і між торбами) треба
пропхатися до воріт на перон. Ще сотня кроків через колії і... Тепер вже дійсно
нарешті. Зараз-зараз залізти у вагон, у жадане купе. Перевдягнутися у спортивний
костюм і бехнутися на полицю....
Але стань. Оглянися, допоки між тобою й
Івано-Франківськом не постала непроникна стіна (якихось пару сантиметрів
заліза) вагона. Ти покидаєш одну з найстаріших, найцивілізованіших станцій в
Україні. Для Києва мине ще до-о-овгих чотири роки, допоки і він — на той момент
губернське місто — стане залізничним вузлом. А перед Києвом у 1869 році Харків
пропустить через себе перший потяг. А перед Харковом — Станіслав бенкетно
прийме своїх перших гостей, пасажирів поїзда Львів-Чернівці.
1866 рік зафіксований на металевих стовпах
(взірець художнього литва) на пероні нашого двірця. Саме цього року, саме 1
вересня потяг з декількома сотнями страшенно заінтригованих галичан виїхав зі
Львова до Чернівців. Він пройшов через 9 станцій. Всюди вітали його місцеві
мешканці. «Жива льокомотива» — яке видовище! В Станіславі поїзд стояв 47
хвилин. Дирекція залізниці влаштувала панству правдиве свято. Гостей частували
сніданком. Дванадцять годин, дванадцять незабутніх годин прямував цей потяг зі
Львова до Чернівців. Перший пасажирський потяг в історії цього міста. До речі,
тут, на вокзалі, вперше в місті спалахнуло електричне освітлення. А залізничний
вузол на початку минулого століття вважався настільки потужним, зручним і
важливим, що в саме в Станіславі, а не конкуруючих з ним Львові чи Кракові,
відкрили дирекцію залізниць. Для неї спорудили помпезний розкішний будинок, де
тепер розташувалася медакадемія (головний її корпус).Власне вокзал відтоді
змінився. Але не настільки, щоб не зберегти ознак тодішнього, м'яко кажучи, не
найгіршого нашого історичного відтинку. Щоправда, будівля пережила дві
реконструкції. Перша — у 1886 році. Цивілізаційний розвиток Австро-Угорщини, а
в її складі і Галичини, спонукали до розвитку колійового. Тобто, наш невеликий
вокзал за розмірами вже не відповідав потребам. Його розбудували. До невеликої
будівлі з елементами мавританського стилю (напівциркульні вузькі вікна,
гранчасті колони, завершені оздобами у вигляді тюрбанів) по обидва боки
добудували одноповерхові флігелі. Відкрилися їдальня і канцелярія, колійова
пошта. Над центральним входом до вокзалу здіймалася скульптура крилатої богині.
Нині її тут, на жаль, уже нема.
Хто тільки не бачив цю будівлю, кого лишень не
зустрічав станіславський, а пізніше івано-франківський вокзал! На його перон
виходили: найясніший цісар Франц Йосип, геніальний композитор Микола Лисенко,
звитяжці польські, румунські, німецькі, нарешті українські. А оце недавно (2000
рік) вдруге реконструйований вокзал оглядав нині діючий президент України.
Не можна сказати, що цивілізаційний розвиток
цього транспортного вузла рухається що далі, то повільніше. Хочеться лише
зауважити — ще в 30-х роках тут можна було купити квиток до Відня чи Берліна.
Сучасному франківцеві потрапити туди значно складніше, ніж було його дідові.
Зате можна без пересадок дістатися до Санкт-Петербурга, Мінська і Перемишля. За
день тут зупиняється вісімнадцять пасажирських поїздів. Звідси можна
елементарно дістатися у Карпати. Ви вже там були? Ви приїдете ще раз. І тоді
вам не уникнути зустрічі з одним з найстаріших, найкрасивіших, найдостойніших
вашої уваги двірців України. Кажуть, європейський дух так і не зміг звідси
вивітритися.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
