Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже:
— Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити.
— Добре,— каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс.
Приходе дід до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати,
коли чує — липка каже людською мовою:
— Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!— Дід з
переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.
Приходе додому та й розповідає про свою пригоду. А баба й каже:
— От який же ти дурень. Піди зараз до липки та попроси конячку з возом. Хіба
ми ще не находились з тобою?
— Та чи так, то й так,— каже дід. Надів шапку та й пішов. Приходе до липки
та й каже:
— Липко, липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом.
— Добре,— каже липка,— іди додому.
Приходе він додому, а біля хати стоїть віз, і конячка біля його прив'язана.
— Бач, старий,— каже баба,— тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от
завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть.
Пішов дід до липки, попрохав і хату.
— Добре,— каже липка,— іди додому.
Приходе дід до двору і не пізнає. Замість старої хати стоїть нова, гарна
хата. Радіють обоє, як діти.
— А що, старий, якби ти попрохав ще й худобу та птиці. Тоді, здається, вже й
нічого нам не треба.
Пішов дід до липки, попросив худоби.
— Добре,— каже липка,— іди додому.
Приходе дід і не нарадується. Повен двір худоби і птиці.
— Ну, тепер уже нам більш нічого не треба,— каже дід.
— Ні, старенький, ще піди попроси й грошей. Пішов дід до липки і попросив
гроші.
— Добре,— каже липка,— іди додому.
Приходе дід, а баба сидить за столом і золоті гроші в купки складає.
— От, старенький, які ми тепер багаті,— каже баба,— але того мало, треба ще,
щоб усі люди боялися, бо ми ж багачі. Піди, старий, до липки, попроси, нехай
поробе так, щоб нас усі люди боялись.
Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила.
— Добре,— каже липка,— іди додому.
Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх
охороняють. Але старій і цього мало.
— Що ж,— каже вона,— старий, треба ще, щоб усі люди в селі були нашими
батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все вже у нас є.
Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка.
А потім каже:
— Іди додому, зроблю ще вам останнє. Приходе дід додому, аж глядь: нічого
нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї. Так їх наказала липка за те,
що ненажерлива баба хотіла всіх людей батраками поробити.
| 
