Розглядаючи в рекламних
буклетах, парадних фотоальбомах, глянцевих виданнях розкішні краєвиди
Гуцульщини, неминуче захоплюємося красою цього інкрустованого краю. Життя в
горах видається нам своєрідною казкою — кольоровою і дещо попсовою. Самі гуцули
на світлинах постають вусатими кремезними бугаями в декоративних кресанях,
широких ременях, кресованих постолах та з іншими загальновідомими атрибутами.
Жони їхні же — в запасках, барвистих хустинах і з вишуканими ґерданами, розложеними
на шиях поверх жовтуватих вишиванок.
Але в таких строях горян можна побачити
власне лише на знімках початку минулого століття, а нині — хіба що на якихось
фольклорних фестивалях і рідко в якому селі — на Різдво. Тепер вони мають
звичайний сучасний вигляд. Хоча духовна генетична пам’ять все ж лишилася, вона
діє на підсвідомому рівні. Бо як паде сніг, то гуцул чує Різдво. З першою
сніжинкою в голові починає коляда гудіти.
А приготування до цього свята в горах
починаються задовго до того. Воно взагалі є неперервним, бо з останнього дня
зимових свят, коли відбувається розколяда, і в когось із ґазд залишається весь
інструмент (трембіти, роги й так далі), який служив їм упродовж коляди, цей
ґазда знає, що наступного року від нього починатимуть, і вже готується.
Десь
на початку літа з’являються перші гриби, які є обов’язковим компонентом пісного
борщу, що подається на Святвечір…
Дбають про те, щоб мати до куті власний мак.
Хоча, звичайно, практичніше купити упаковку, але свoє то свoє, як кажуть в
горах. Років десять тому селами пройшлися «правоохоронні органи» і, нібито
звинувачуючи ґаздів у контрабанді макової соломки, примусили винищити всі посіви.
З того часу горяни обережніші. Але що то за господиня, як не посіє десь в
непримітній місцині кілька шнурочків тої дивної рослинності без вікон і дверей.
Ще завзятішим гірський народ стає з приходом
осені. Тоді заготівля робиться не тільки до Різдва, а й на всю зиму. Бо взимку
гуцул мало що робить, лиш худобу нагодує та дров принесе до хати — і по всьому.
А от восени працює завзято: треба і картоплю викопати, і горіхи зібрати, і
яблука пару днів рвати, адже яблука гуцулові — як ковток свіжого повітря. На
Святвечір з сушениць варять узвар…
Однією
з обов’язкових страв на Різдво є голубці, по-іншому — крученики. Роблять їх із
капусти, а щоб вона зберігалась протягом зими, її квасять у великих дерев’яних
бочках. Тоді цей овоч здобуває дивовижний смак і пластичність.
Під кінець осені кожен ґазда ставить на
опецок (піч) велику каструлю, наливає в неї теплої води, додає певну кількість
дріжджів і кілька кілограмів цукру, відповідно до очікуваного результату. І от
ці компоненти мають бродити зо два місяці, а потім з того роблять горівку
(гонять самогон). Бо що то за господар, котрий горівки в хаті не має? Щоправда,
останнім часом дедалі більше горян переходить на розрекламовані бренди,
вважаючи то елементом гонору. Але й зараз обов’язково знайдеться гість, що
попросить у ґазди «рідної». Горілка у горян посідає доволі помітне місце — не в
тому сенсі, що там одні п’яниці. За роботою гуцул і краплі в рота не візьме,
але як приходить свято, то «гріх не випити, або випити не гріх». Це
відобразилось і в фольклорі:
Ой горівка, бракі, пйеси,
Горівка минеси.
Як за любку нагадаю,
Серце ми кінеси.
Як є горілка, то й закуски треба. А що може
бути смачнішим за свинину? Десь так перед святом Миколая горяни колють поросят
і чинять з них різні наїдки. В першу чергу з обсмаленої туші знімають сало.
Широкими поздовжніми смугами. Разом зі шкірою. Пізніше його щедро обсипають
сіллю і ложать на зберігання у бирбиниці (вузькі дерев’яні бочки). Далі
відбирають шинку, розчленовують усі інші органи і так ретельно до того
підходять, що нічого не йде у віпс (у відходи).
Зимою на ватрі з букових дров в’ялять м’ясо
і дивовижні ковбаси, які своїм смаком є незрівнянними. Як починають святкувати,
то від Миколая аж до Івана Хрестителя, бо в кожній хаті знайдеться іменинник…
…А днів за два до Різдва гуцул іде до лісу
по ялинку. Звичайно, першого січня святкують і Новий рік. Але ялинку
прикрашають все-таки на Різдво. Новий рік для гуцулів є дещо чужим, адже
подарунки діти знаходять під подушками ще на Миколая, ялинку вбирають в іграшки
на Різдво, а перше січня — це лише привід для не надто пафосного застілля з
перегляданням новорічних мюзиклів…
…Втім, у житті горян не завжди все так
гарно. Цивілізація вимагає поспішного руху, а горами пересуватися треба плавно
і розмірено, бо кожен крок потребує обережності, а кожна навколишня барва —
уваги, а тому гуцули все більше і більше на долину спускаються, щоб ходити
легше, забуваючи той святвечір, коли з-за комина визирали, соромлячись вуйка,
що вечерю приніс.
Направду гарний край, хоча барв у ньому
трохи менше, ніж прийнято вважати. Але дух Різдва живий, і саме він додає снаги
для подальшого існування, бо життя — то чудово, а в горах — ще прекрасніше.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
;){kind=link}
;){kind=link}
