Керуючись бажанням
запропонувати нашим читачам альтернативу крутим Карпатським підйомам і спускам,
двоє наших кореспондентів подалися у веломаршрут горами Кримського півострова.
Триденний тур з оглядом цікавих геологічних об’єктів і архітектурних пам’яток
Бахчисарайського району якнайкраще відповідає поняттю «велотуризм» — і на байку
катаєшся, і багато цікавого бачиш. Подаємо його найцікавіший відрізок — переїзд
із селища Научний в Бахчисарай, який цілком реально здійснити за один день. Тож
оскільки лижний сезон можна вважати закритим, пропонуємо й вам пересідати на
велосипед і для порівняння з тими ж Карпатами перемахнути через кілька
кримських горбів.
Місто
астрономів
У точку старту добираємося із Сімферополя
маршруткою, це приблизно 30
кілометрів. Селище Научний — найвисокогірніший населений
пункт Криму (600 метрів
над рівнем моря), розташований на схилі пласкої гори між річками Бодрак і Кача.
На вершині гори знаходиться всесвітньо відома Кримська астрофізична
обсерваторія — найбільша в Україні астрономічна установа.
Обсерваторія виникла в цьому місці у 1945
році. Її перенесли сюди з невисокої гори Кошка, що на південному узбережжі
Криму, де тепер залишився філіал. У 1949-му почали споруджувати саме селище
Научний, трохи нижче на схилі гори, щоб спостереженням астрономів не заважало
підсвічування будинкових вогнів і загазована транспортом атмосфера…
Зрозуміло, що з Научного не хочеться
стартувати відразу — перемагає бажання оглянути башти з телескопами, яких тут
близько 15. На перший погляд, вони хаотично розкидані по території
обсерваторії, та й без деталізованої карти або гіда орієнтуватися в засаджених
деревами «лабіринтах» комплексу досить складно. У 60-літній обсерваторії є
обладнання, якому більше, ніж 100 років, наприклад, телескоп від фірми «Карл
Цейс Єна» 1905 року...
Безлюдні
печери
Стрімкий спуск асфальтованою дорогою з
Научного змушує відчути, що селище розташоване таки високо. Дорога де-не-де з
вибоїнами, тож або не мчіть надто швидко, або уважно дивіться на 20 метрів уперед. На
крутих поворотах доводиться нахилятися вбік майже так, як це роблять
мотоциклісти на спортивній трасі. Та цього екстремального «польоту» вниз не так
уже й багато — менш, ніж за півгодини на розвилці в селі Трудолюбівка
пригальмовуємо, щоб не проґавити поворот направо, яким починається шлях до
«печерного міста» Бакла.
…Плато, на якому розташована Бакла,
знаходиться в межиріччі Альми і Бодрака. Виникнення городища датується
приблизно шостим століттям. Назва «печерне місто» умовна. Насправді люди, які
селилися на цій височині, мешкали й у наземних житлах. Але до нашого часу
збереглися лише невеличкі гроти, які й дали назву «печерне місто». Печери
видовбувалися в камені не лише для житла, а й для оборони та використання в
господарських цілях. Багато печер мають вхід-отвір у стелі, декотрі з них
з’єднані між собою тунельчиками або переходами. Уявити собі призначення окремих
«кімнат» можна вже з першого погляду…
Мимоволі перестаєш сумніватися, що у Баклі
колись було чутно гамір справжнього міста — крім поодиноких печер, тут
збереглися «двокімнатні» помешкання (на північному схилі плато), руїни двох
невеликих храмів і навіть, як припускають, цілий монастир з численними келіями…
Озеро
в кар’єрі
Наша наступна ціль — село Скалисте.
Проїхавши кількасот метрів по південному краю баклинського плато, на невеличкій
галявині з недобудовою звертаємо на північний захід. Щоб спуститися вниз, треба
здолати короткий відрізок стрімкого й небезпечного даунхілу. Нарешті на території
діючого Альмінського вапнякового кар’єру ґрунтова дорога з’єднується з
асфальтованою. Тут увагу зразу приковує озерце незвичного тропічно-лазурового
кольору, утворене на місці старого кар’єру водами джерел. Водойма має форму
прямокутника, розмірами приблизно 400 на 200 метрів. Кажуть,
глибина озерця сягає 15
метрів, але вода у ньому надзвичайно світла. Напевне, це
від того, що все дно вкрите білим вапняковим піском.
Огинаємо озеро з правого боку, звертаємо
наліво і потрапляємо в село Скалисте…
Головною дорогою селища їдемо на південь, в
бік Научного, проїжджаємо два мости через ріку Бодрак і на розвилці звертаємо
направо (дорога, що залишається по ліву руку, йде уздовж південно-західного
підніжжя плато Бакли). Перетинаємо ріку і прямуємо далі на південний захід
чіткою ґрунтовою дорогою. Орієнтуючись по карті, минаємо гори Кам’яна (451 метрів) і Каблук (524 метрів). В кінці
подовгастої галявини, зліва від височин Анихсирт і Беш-Кош (найвищі точки — 549
та 538 метрів
відповідно) роздоріжжя.
Куди їхати далі, треба вирішувати, виходячи
з часу, що залишився…
Твердиня
на скелі
Ми обрали «штурм» гори Чуфут-Кале. Через
півтора кілометра пологого підйому звертаємо направо й деремося круто вгору
вибіленою сонцем кам’янистою дорогою. Перепад висот від точки роздоріжжя до
вершини Чуфут-Кале складає приблизно 200 метрів. Важкий підйом на гору забирає
більше часу, ніж спуск з неї в Бахчисарай, та зусилля того варті. На вершині
звертаємо ще раз направо і виїжджаємо до східного оборонного муру твердині.
Неможливо в двох словах описати мертве
городище на плато Чуфут-Кале і так само неможливо оглянути його руїни за
якихось півгодини. Останні мешканці покинули місто в середині ХІХ століття,
залишивши після себе комплекс споруд, загальна площа якого складає 46 (!)
гектарів. Колись тут проживали алани — предки сучасних осетинів. На початку XIV
століття місто завоювали татари і керували в ньому до кінця XVII століття.
Разом з татарами в місті жили караїми, які й дали назву Чуфут-Кале («іудейська
твердиня» в перекладі з татарської). З віками місто обростало оборонними
конструкціями, культовими спорудами різних релігій, житловими й господарськими
будівлями і закінчило своє існування півтора століття тому…
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
