|
|---|
Котедж
"Карпатська тиша"
Відпочинок у Яремче
0977739122 - Любов
0665020962
|
|
Вечер в Карпатах
::::::Каталог для туриста::::::
«Говорить і показує ...»
«Говорить і показує ...»
В останньому весняному місяці причаївся урочистий день, який, на відміну від Першотравня та Дня Перемоги, стосується тільки професіоналів. Але оскільки діяльність цих людей у всіх на виду, є привід дружно привітати журналістів, редакторів, ді-джеїв, операторів, коментаторів, монтажерів, звукооператорів і працівників зв'язку ... Загалом, з Днем телебачення, радіо та зв'язку!
«Говорить і показує ...» Професія журналіста вважається самої стресової поряд з роботою лікарів і міліціонерів. Ще б пак: «три доби не спати, три доби крокувати заради кількох рядків у газеті ...» Тому не варто дивуватися чи хихикати, якщо часом в ефірі трапляються курйозні непорозуміння. Зрештою, репортери намагалися, щоб ми ... посміялися!
«Про крик жінок усіх часів! ..»
Цей конфуз стався на Всесоюзному радіо. У ту офіційно-консервативну пору щоденні новини читали два диктора - чоловік і жінка, кожен «у відповіді» за свій блок ... Отже, в студії працює дикторський дует, все чинно-благородно, але в якийсь момент виконавець чоловічої партії відчуває, що ось-ось захрипне. Чоловік тихенько встає і, показуючи напарниці Вірі Королевою на горло, шепоче: «Піду попрошу Вітю Балашова за мене дочитати». Покинута, але не зломлена Віра Йосипівна озвучує свій «абзац», а також читає блок вибулого товариша, потім знову свій і так хвилини дві-три, що досить утомливо. Проте допомога в особі пріснопам'ятного Віті Балашова все не з'являється. Тоді Королева, вибравши паузу, кричить колегам: «Мужика скоріше давайте!» Поклик про допомогу дійшов до адресатів, але от невдача - перед тим, як кинути клич, Віра Йосипівна забула вимкнути мікрофон ... І на просторах величезної країни радіослухачі зрозуміли, що десь то далеко одна нещасна жінка відчайдушно потребує в товаристві чоловіка.
У радіокомітеті накладка не пройшла непоміченою, проте влаштувати прочуханку колишньої фронтовичку Корольової, яка мала звичку різати правду-матку, незважаючи на чини й регалії, не наважилися. Голова комітету лише попросив:
- Віра Йосипівна, коли Вам в інший раз знадобиться мужик, не треба відразу звертатися до всього радянського народу ...
«Всі ми трошки коні»
Ця історія сталася років 30 тому в невеликому містечку. У місцевому радіокомітеті працював диктором один дуже азартний чоловік, особливою пристрастю якого були скачки. Одного разу сталося гравцеві читати в прямому ефірі новини, а в голові лише іподром, коні, ставки і жокеї. Уникнути в такій ситуації «застережень по Фрейду» дуже складно, і наш герой не став винятком. Всього-то й потрібно було вимовити фразу: «У річці тонула жінка», однак зі зрозумілих причин диктор сказав: «У річці тонула кінь». Обмовившись моментально зрозумів, що був неправий і, як зміг, «нейтралізував» вирвалися назовні іподромні думи: «А неподалік тонула жінка». Далі пішов стандартний текст, мовляв, потопаючу тітоньку врятували, герой приставлений до нагороди, діти не осиротіли ...
Вийшовши з-за мікрофона, диктор, обливаючись холодним потом, чекав виклику «на килим» до головного редактора. Проте того дня Фортуна не стала демонструвати проштрафився свій тил, і помилка могла б зійти з рук неборака ... Якщо б не допитливий радіослухач, який через тиждень надіслав до радіокомітет лист наступного змісту: «тонучих жінку врятували, це добре. А що стало з конем? »Далі автор докладно вказував, в який день і годину новини вийшли в ефір, і хто їх читав. У підсумку все таємне стало явним, а позбавлення диктора премії - неминучим.
«Не біда - чоботи і капелюх намалюємо!»
Нагадаємо, що 7 травня країна святкує День працівників телебачення, радіо та зв'язку, але було б несправедливо залишити без уваги акул пера, тобто співробітників друкованих видань, так як журналістика - не лише професія, але ще й стан душі. Ось що розповів про своїх доблесних будні Сейткази Матаєв, голова Спілки журналістів Казахстану: «Колись я працював у газеті« Індустріальна Караганда ». Чергував по номеру і приніс головному редактору смугу на правку. Главред оцінив матеріали та суворо зауважив: «А що це у тебе поливальник босий?» Справа в тому, що одна стаття на сільськогосподарську тему була ілюстрована фотографією героїчного меліоратора, який поливав зі шланга скупу казахський степ. «Поливальники взути в чоботи! - Розпорядився цензор .- Не вистачало, щоб нас звинуватили в занепадництва та псевдонатуралізме ». Сказано - зроблено. Покликали ретушера Кузьмича, який легким рухом руки домалював до ніг поливальника гумові чоботи ...
На наступний день вся редакція загиналися від сміху: чоботи-то Кузьмич «приробив», а от у відображенні на водній гладі ноги меліоратора так і залишилися занепадницький босими ...
За право називатися авторами наступного сюжету борються відразу кілька центральних видань, але ветерани «Известий» стверджують, що трапився курйоз - справа рук їх рідного ретушера Ханіна ... Одного разу черговий по номеру звернув увагу, що «непорядок» проник на знімок делегації уряду. А саме: вся делегація строго за протоколом стояла в головних уборах, і тільки тодішній міністр закордонних справ Андрій Андрійович Громико виділявся із загальної маси непокритим чолом. Щоб товариш Громико не привертав увагу надмірної індивідуальністю, ретушерові Ханін доручили домалювати міністру капелюх ... Коли тираж був віддрукований, виявилося, що міністр Громико запасся капелюхами про запас: одна красувалася на голові, другий - у руці ...
«Без суду і слідства»
Неправильні дати, невірно зазначені прізвища та інші витрати ремесла - одвічний головний біль журналістів. Природно, ляпсуси виникають не зі злого умислу, проте пильні читачі-слухачі-глядачі рідко втрачають можливість пожурити репортера, так і норовлять поставити на вигляд.
Відомому спортивному журналісту газети «Известия» Борису Федосову якось не пощастило зробити в замітці помилку. Після виходу номера на автора обрушився шквал читацьких дзвінків. Спочатку Федосов вибачався, потім розповідав, як все вийшло, і, нарешті, не витримав. На черговому дзвінку взяв трубку, вислухав претензії читача і спокійно сказав:
- Знаю. Ви маєте рацію, автор вже розстріляно.
- Як розстріляний?! - Обурився читач. - Як Ви могли? Через таку дрібницю позбавити людину життя!
«У апарата!»
Настала черга замовити слівце про працівників зв'язку, так як свято в повній мірі відноситься і до них. Як показує життя, найбільше кумедних випадків припадає на частку операторів мобільного зв'язку. І на цей раз привід посміхнутися дають невдачливі абоненти. Отже, які ж претензії найчастіше висувають власники стільникових телефонів до компаній, чиїми послугами користуються?
«Здрастуйте, я в лісі, як можна викликати таксі? І ще: Ви не могли б визначити, в якому саме лісі я перебуваю, тому що мені це невідомо. Ні? Тоді навіщо Вас тримають на роботі? »
«На дачі телефон поводиться дивно: на городі працює, а біля річки немає. Коли я залазив на дерево, він знову працює, а всередині будиночка немає. Тобто якщо потрібно зателефонувати, у мене два варіанти - лізти на дерево або йти у городи? »
«Будь ласка, поясніть мені, як можна відправити есемес. Тільки пояснюйте докладно, як ідіоту ».
«Дівчина, розкажіть, будь ласка, чи йде вулиці сніг ... А то я сиджу у в'язниці, і мені не видно».
«- Дівчина, здрастуйте. Я впустив телефон в окріп, потім дістав ... Щоб остудити, поклав у холодну воду. Що мені далі робити?
- Гострим ножем зніміть з нього шкірку! »
На плашці: Геть з екрану! До книги рекордів ...
Телебачення - вельми дивне винахід, який часто пускає до нас у спальню людей, яким у звичайному житті і руку-то подати соромно. Але факт залишається фактом: ми роками перебуваємо в заручниках передач, обожнюємо провідних і фанатеем від серіалів. А найулюбленіші і в той же час замучив екранні довгожителі в результаті потрапляють на сторінки книги Гіннеса:
• Мультфільм «Скубі-Ду» потрапив у книгу рекордів Гіннеса як найтриваліший в історії кінематографа (350 серій). Перша серія «мультяшки» вийшла в США в 1969 році.
• Найбільш тривалої рекламної трансляцією на британському телебаченні був ролик універмагу «Грейт Юніверсал Сторс», який тривав 7 хв 10 секунд. Його показали в програмі «Доброго ранку, Британія» 20 січня 1985 року. Рекламний час обійшлося замовникам в 100 000 фунтів стерлінгів.
• Найбільшим телевізійним контрактом до цих пір залишається контракт з Опрою Вінфрі. У березні 1994 року вона підписала контракт, який за шість років приніс її компанії «ХАРП» 300 млн доларів.
• Британський актор Крістофер Лі, знявшись у 255 фільмах і телепостановках, потрапив до Книги рекордів Гіннесса в категорію «Міжнародна зірка з найбільшою кількістю згадувань у титрах». Крістофер Лі зіграв Сарумана у "Володарі кілець».
• «Клуб мандрівників» - єдина програма нашого телебачення, що потрапила до Книги рекордів Гіннесса як найтриваліший телевізійний проект, а її ведучий Юрій Сенкевич - як власник довгої кар'єри телеведучого.
|
| Категорія: Відпочинок і поради | Додав: galin4ik (11-02-24)
|
| Переглядів: 1545
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
