В горах, які оточують
мальовниче буковинське містечко Вижниця, неподалік від Черемоша, виявили групу
каміння та скель з давніми рукотворними зображеннями. За версією науковців, це
залишки скельного язичницького святилища-обсерваторії.
Перша звістка про петрогліфи (давні знаки на
каменях) на скелях поблизу Вижниці надійшла від студентки історичного
факультету Чернівецького університету Стребкової. У «Щоденник археологічних
розслідувань» вона записала: «У лісі є камені, на яких народні месники залишили
свої знаки у вигляді півкіл і кіл, які місцеві люди називають підковами та
жорнами».
За цією інформацією археолог Богдан Томенчук
та автор статті у 1986 році провели археологічну розвідку в горах і лісах
навколо Вижниці. На двох розташованих поруч горбах передгір’я та в урвищі між
ними виявлені вибиті на скелях кола-петрогліфи діаметром 50-80 сантиметрів, а
також знайдені кілька грубо оброблених стел та два ретельно витесані горельєфи,
що обрисами нагадують людину.
Вершина північного горба завершується
п’ятиметровою обтесаною прямовисною людиноподібною скелею з дволикою головою.
Її лики формуються двома колами, одне з яких — сферичне. На південному горбі
чернівецькі археологи згодом розчистили поверхню горизонтальної трикутної скелі
і виявили на ній 18 кіл. Усього тут налічується 87 кіл-петрогліфів, вибитих як
на скелях, так і на стелах.
Багаторічне вивчення об’єкту та пошук
аналогій дозволило прийти до висновку, що кола та стели відтворюють
календарно-астрономічні періоди, а в цілому перед нами язичницьке
святилище-обсерваторія, яким, схоже, дуже довго користувалися наші предки,
можливо, аж до часів прийняття християнства...
Відомо, що язичницька релігія була релігією
астральною. Головними богами вважалися світила та планети, а язичницькі
святилища, крім обрядових, виконували календарно-астрономічні функції.
Для астрономічних спостережень за точками
сходу Сонця протягом року необхідна була рівна лінія горизонту. Саме з горбів
передгір’я, на яких розташоване Вижницьке святилище, і проглядався на сході
ідеально рівний горизонт.
Слід відзначити, що місце злиття Чорного та
Білого Черемошів від святилища зовсім недалеко. Щодо «великого ідола Сатурна»,
то відповідь на питання про нього допомагає дати одна із скель з петрогліфами в
урвищі між південним та північним горбами. На вертикальній поверхні цієї скелі
витесані три дуже великих кола, вище — ще 4, а збоку на горизонтальній поверхні
5 кіл. Разом їх 12, як місяців року. Ця система розподілу місяців у році
відповідає вавілонському місячно-планетарному Зодіаку.
За розподілом планетарних богів по місяцях
року на вавилонський Зодіак спирався римський календар.
...Щодо зображень, за аль-Масуді, біля ідола
Сатурна «мурашок» та «негрів», то і цим повідомленням знаходимо пояснення. Так,
відомо, що у слов’ян існував культ мурашок. У південних слов’ян був звичай
закопувати овечі кістки в мурашник з примовлянням: «Як плодяться ці мурашки,
так би і плодились вівці».
Цікаво, що і тепер неподалік від скелі
Сатурна існує кілька великих мурашників. Наявність нафти у Прикарпатті, зокрема
поблизу святилища у селі Берегомет, не могло пройти поза увагою жерців. Певно,
деякі стели, які символізували підземних божків, що опікувалися нафтою і були
пофарбовані нею на темно власне й асоціювалися з «неграми».
