Спортивні
функціонери вважають, що центром розвитку фрістайлу в Україні має стати
навчально-спортивна база «Заросляк» (смт. Ворохта, Івано-Франківщина). Наприкінці
2004 року тут завершено будівництво сучасного трампліну, додаткового комплексу
для усіх напрямків фрістайлу, а також відведено територію для розміщення
глядачів.
У рамках програми II Зимових
Всеукраїнських спортивних ігор 4.01 — 07.01.2005 року на НСБ «Заросляк»
відбудуться змагання з лижної акробатики.
З 25 по 28 лютого 2005 року на
навчально-спортивній базі «Динамо» (с. Славське, Львівщина) програмою Ігор
заплановані змагання з могулу.
Разом з тим, турніри
фрістайлістів традиційно проводяться на гірськолижній базі «Драгобрат», де
також облаштовано комплекс трамплінів для стрибків різної складності. Змагання
з могулу щорічно організовують в с. Тисовець (Львівська обл.) та поблизу гори
Синяк (Закарпаття).
Переможці
всупереч
На сьогоднішній день підтримувати високий
рівень українським фрістайлістам нелегко. Більшість трамплінів наразі
знаходяться не в кращому стані та й придатні хіба що для початківців. На них
можна виконувати сальто лише у два оберти, а для великого спорту — це вже давно
пройдений етап. Попри несприятливі умови, українські фрістайлісти показують
добрі результати. Скажімо, 26-річний Станіслав Кравчук з Мукачева, посів п'яте
місце на XIX зимових Олімпійських Іграх у Солт-Лейк-Сіті у змаганнях з лижної
акробатики і став кращим спортсменом України. А торік учень Анатолія Мазура
вперше в історії українського фрістайлу «злетів» на п'єдестал пошани Кубку
світу, точніше на його третю сходинку. Сталося це у фінському містечку Рука за
надзвичайно складних погодних умов, до яких нашим лижним акробатам не звикати.
...Фрістайлістами не народжуються, а стають
у результаті щоденної копіткої праці. На відміну від більшості видів спорту, у
фрістайл не приходять в ранньому дитинстві — занадто велика небезпека отримати
травму. Як і більшість його колег, Станіслав Кравчук, перш ніж стати на
фрістайлінгові лижі, займався гімнастикою. Починалася його спортивна кар'єра
далеко за межами України — у містечку Чирчик на півночі Казахстану. З розпадом
СРСР тренер Анатолій Мазур та група юних спортсменів переїхали до Мукачева.
«Спочатку було дуже важко. Ми навіть хотіли вертатися, — згадує Станіслав
Кравчук. — Жили в одній кімнаті, спали на підлозі. Часом навіть не вистачало
грошей на їжу. Через конфлікт із тодішнім головним тренером збірної України
Костянтином Даніловим ми довго не виїздили закордон на змагання. Не всі
змирилися з такими умовами. Із семи спортсменів залишилося лише двоє — я та
Енвєр Аблаєв. Троє кинуло великий спорт. А два Діми — Марущак та Архіпов (у
2003 році став чемпіоном світу) — сьогодні захищають російські кольори».
Фактор
страху
Життя Станіслава Кравчука сильно змінилося
відтоді, як він 16-річним хлопчиком з порожнею кишенею і серцем, повним надій,
приїхав в Україну. Але для цього йому довелося докласти чимало зусиль.
Думається, далеко не кожен погодився б щодня ризикувати.
Втім, фрістайлісти — такі ж люди, як і всі,
їм властиве почуття страху. І якщо хтось із них скаже, що у нього не затремтіли
коліна і не пересохло в горлі, коли він уперше піднявся на трамплін, не вірте.
Що ж тоді змушує зробити крок?! Спочатку просто не хочеться осоромитися перед
друзями і заробити репутацію боягуза, а з часом цє стає ніби наркотиком, від
якого важко відмовитися.
«Якби перед кожним виходом на старт я думав,
що може статися щось погане, якби зациклювався на своїх травмах і звертав увагу
на біль, то, напевно, вже не займався би фрістайлом, — каже Станіслав. — Інша
справа, що нам доводиться ризикувати своїм здоров'ям значно частіше, ніж нашим
колегам з інших країн. Ми намагаємося не втрачати жодної нагоди для стрибків.
Якщо наші суперники використовують час перед змаганнями, щоби призвичаїтися до
схилу (кожен схил має свої особливості), то ми — тренуємося. За відсутності
відповідних умов для підготовки вдома це єдиний спосіб хоч якось триматися на
рівні. На Етапі Кубка світу у канадському Феріньє я поплатився за форсування
форми. Була сильна завірюха та вітер у спину, а для стрибків це найгірше. Під
час однієї з тренувальних спроб я втратив у повітрі орієнтацію: не розумів де
небо, де земля. Впав, як мішок, обличчям у сніг і на якусь мить навіть втратив
свідомість. Але лікарям про це не сказав. Адже, якби вони мене оглянули, то,
швидше за все, на найближчий тиждень, а то і два, заборонили би брати участь у
змаганнях!»
Відзначимо, що у фінській Руці, де Станіслав
Кравчук виборов свою першу кубкову нагороду, погодні умови були не набагато
кращими. Але організатори турніру, на догоду спонсорам, яким через
телетрансляції не вигідно відміняти чи відтерміновувати змагання, все ж дали
учасникам «зелене світло». Щоправда, для всіх було дещо понижено загальний
рівень складності. «Нас не примушували виходити на трамплін. Але своїм правом
на відмову від участі у змаганнях так ніхто і не скористався. Взагалі, ми перед
кожним стартом підписуємо папір, в якому говориться, що у разі травми ми нікого
не будемо звинувачувати».
На
одній лижі
Два роки тому на чемпіонаті світу 25-річному
Енвєру Аблаєву зовсім трошки не вистачило для того, щоб дотягнутися до
п'єдесталу. До фіналу олімпійського турніру у Солт-Лейк-Сіті Енвєр не пробився,
зате потрапив на сторінки американських журналів. На тренуванні під час
останнього стрибка у Аблаєва раптом відірвалася одна лижа. Викручуючи у повітрі
хитромудрі сальто з піруетами, хлопець вже готував себе до найгіршого. Але
сталося диво — він приземлився на обидві ноги і навіть не травмувався. Пізніше
виявилося, що цей епізод сфотографував один із американських репортерів.
Останнім часом спортсмени з колишніх
радянських республік все частіше «перестрибують» на офіційних змаганнях своїх
заокеанських колег. Апогею досягли на минулорічному чемпіонаті світу, де
перемогу здобув росіянин Дмитро Архіпов, срібним призером став білорус Олексій
Грішин, а українці Енвєр Аблаєв та Станіслав Кравчук посіли відповідно четверте
та п'яте місця. І все це — на батьківщині фрістайлу у містечку Дір Веллі (США).
А коли 1971 року у Нью Гемпширі (США) відбувалися перші змагання з лижної
акробатики, на теренах колишнього СРСР цей вид фрістайлу перебував у
зародковому стані. «Та й зараз ми, як телевізор, — каже Кравчук, — то нас
включили, то виключили; то ми з'явилися на змаганнях, то нас немає два роки.
Так у великому спорті не робиться. Потрібно весь час «світитися» на міжнародних
стартах, а не пропускати їх через економію грошей.
...Цей
і наступний рік для нас надзвичайно важливі. Адже ми починаємо працювати на
олімпійську перспективу. Від того, як ми проведемо ці два роки, безпосередньо
залежить те, якими будуть наші результати у Турині. Буде гідна підготовка —
буде і медаль!».
Чим займаються фрістайлісти влітку?
Влітку спортсмени стрибають у воду із
трампліна зі штучним покриттям. «В принципі, це навіть краще, адже зменшується
небезпека дістати травму, — вважає Станіслав Кравчук. — Звичайно, є і свої
незручності: вилазити із басейна у лижному спорядженні важко».
Смертельний номер
На Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті чех Алєш
Валента здобув перемогу завдяки тому, що успішно виконав «три сальто з п'ятьма
піруетами» — стрибок, який тоді мало кому підкорювався. Але нова ера у
фрістайлі, всупереч прогнозам багатьох спеціалістів, після цього так і не
настала. Завзятість Валенти, який і далі робить спроби (часом успішні, часом —
ні) виконати свій «смертельний номер», масової солідарності у інших
фрістайлістів не знаходить. «Наш вид спорту і так травмонебезпечний. При
швидкості 70 км
на годину спортсмену потрібно злетіти на висоту чотирьох метрів і виконати
набір складних акробатичних елементів. Не так подув вітер — і ти вже маєш
проблеми, — пояснює Станіслав Кравчук. — Піти на «три сальто з п'ятьма
піруетами» — означає збільшити ступінь небезпеки, який і без того дуже великий.
Не думаю, що цей стрибок скоро увійде в норму для фрістайлістів».
Фрістайл
(вільний стиль, — англ.) — гірськолижне багатоборство, яке включає в себе
могул, лижну акробатику та лижний балет. Олімпійський статус мають могул та
лижна акробатика.
Могул — спуск
бугристим схилом на лижах за максимально точною прямою довжиною до 250 м з обов'язковим
виконанням двох стрибків.
Лижна акробатика —
два стрибки зі спеціального трампліна з виконанням акробатичних елементів.
Лижний балет —
фігурне катання під музику протягом 2-2,5 хвилин на схилі довжиною до 250 м та шириною 35 м.
У всіх трьох дисциплінах судді оцінюють
постановку і складність, технічну майстерність, а також артистизм виконання.
Правила змагань були офіційно затверджені Федерацією лижного спорту (ФІС) у
1978 році. Перший чемпіонат світу з фрістайлу відбувся у швейцарському
Енгельберзі у 1986 році. На Олімпійських Іграх у Калгарі (1988) фрістайлісти
з'явилися з показовими виступами. Через чотири роки в Альбервілі був розіграний
перший комплект олімпійських нагород у могулі. У 1994 році до могулістів
приєдналися й лижні акробати. Першою олімпійською чемпіонкою у цій дисципліні
стала Ліна Чирязова з Узбекістану.
Точну
дату народження фрістайлу назвати доволі складно. Вважається, що історія цього
виду спорту у тому форматі, в якому він існує сьогодні, починається з 1971
року, коли у Нью-Гемпширі (США) було організовано перші офіційні змагання з
фрістайлу. До цього фрістайл мав комерційний характер: це було платне шоу,
призначене для відпочиваючих у горах.
