___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Єгипет, як і інші східні держави виникли в сприятливих природних умовах, їхні великі повноводні ріки “зумовили швидкий перехід людства від кочового осілого землеробського способу життя”.[1] У Єгипті здавна навчились використовувати повноводдя Нілу і використовувати його родючий  намул. Створювались цілі іригаційні системи для зрошення .Підняття рівня води на річці Ніл забезпечувало зрошення цих земель і також покриття шаром родючого мулу.

Досягнувши певного суспільно-економічного розвитку утворюється держава і система права. Спочатку, процес утворення єгипетської держави йшов так: спочатку утворились два царства Північне і Південне. В ІІІ тисячолітті до нашої ери пройшло об’єднання двох царств в єдину

державу, яку називали Єгипет. Першим фараоном якої став Менес.

На території утвореної держави проживали племена лівійців, нубійців, севітів.

Після війн, переможці - єгиптяни перетворювали захоплених  людей в військовополонених, яких називали рабами. Їх використовували там, де була сама важча робота: будівництво пірамід, храмів, іригаційних систем.

До виникнення першого суспільства і держави, тобто до появи первіснообщинного ладу, зумовило розвиток рабства, високопродуктивне землеволодіння, виникнення приватної власності.

З розвитком сільського господарства стало вигідно використовувати роботу військовополонених, що призвело до виникнення приватної власності, соціального розподілу суспільства, виділення родової знатті і перехід її поступово в класовий експлуатаційний клас.

Перед виникненням держави склалась досить розвинена організація управління, котру Ф.Енгельс назвав військовою демократією. “ Навколо вождя складається державний апарат, який складався із членів його сім’ї, його слуг, так формується вона із древніх систем державного управління.”[2] Перші держави “номи”, вони займали територію декількох поселень і були скоріше не державами, а військово-демократичними організаціями. “В силу особливих природних умов номи древніші самостійні державні утворення, розміщенні в долині Нілу або дельти Нілу - тяготили до об’єднання, що  привело до утворення великих царств.”[3]   

Приблизно в кінці IV тис. до нашої ери виникають два крупних царства: Верхній та Нижній Єгипет, які пізніше об’єднались. Єгиптяни проводили активну зовнішню політику з Передньою Азією по Суецькому каналу, по Нілу - з країнами Африки, морем - з Аравією.

Історія Єгипту, у тому числі держави і права була поділена на три великі періоди:

1)     Стародавнє царство ( приблизно 3000 - 2400 рр. до н.е.);

2)     Середнє царство ( 2160 – 1750 рр. до н.е.);

3)     Нове царство ( приблизно 1600 - 1100 рр. до н.е.).

Далі наступає в історії єгипетської держави період занепаду.”[4]  В 1206 р. на Єгипет наступають одні за одним іноземці, в середині держави виникають повстання, влада стає безсилою і поступово занепадає. Внаслідок цих подій країна розпадається на два царства, тобто дві частини. На півдні панують жерці, а на півночі - фараони.

В період Пізнього царства ( до І ст. до н.е.) Єгипет почав повільно занепадати. Починаються нашестя завойовників на єгипетську державу, ефіопами, асирійцями. Потім в VI ст. до н.е. на країну напали перси і завоювали її. Отже, Єгипет опинився під владою персів ( 525 р. до н.е.).

У 322 р. до н.е. під час правління Олександра Македонського закінчується історія Єгипту, як держави.

Єгипет залишив багато пам’яток своєї культури ( наприклад піраміди, письмові пам’ятки), з яких можна отримати уявлення про державу. Із письмових джерел нам відомі “Аннали Тутмоса ІІІ” записані на стінах храму Амона-Ра в Фівах, також твори жерця Монефона на грецькій мові ( IV-III ст. до н.е.), які описують історію Єгипту з древніх часів. Збереглись також архіви юридичних текстів і документів з храму царя Неферіка “ Поучення” Фараонів, які містять інформацію про державний устрій.

Також уявлення про устрій держави в Древньому Єгипті дають і творчість античних істориків: Геродота, Даодора Сицилійського, Плутарха, Страбона.

До нас дійшли прояви релігійного характеру – “Книга Мертвих”, “Мемфисский богословный трактат”, - який містить обряди, заклинання, що дозволяли померлому пройти всі труднощі , добитись вічного спокою.

Збереглись предмети матеріальної культури: давні захоронення мумій, предмети побуту, храми, що дозволяло вивчити побут й культуру та міжнародні зв’язки Єгипетської держави.

           Єгипет - це загадкова держава, яку не можливо розгадати з зовнішнього боку. Ключем до розгадки є внутрішнє життя Єгипту, тобто суспільний і державний лад, історія розвитку суспільства, право, культура... Якщо ми заглибимось в історію єгипетської держави, то зрозуміємо: глибше давній Єгипет. Отже вивчаючи минуле єгипетської держави, ми духовно й культурно збагатимося у майбутньому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І.  Утворення, розвиток і загибель

Єгипетської держави.

 

1.1. Утворення Єгипту.

Однією із самих давніх держав Сходу був Єгипет, який розташований в Північно-Східній Африці. Стародавній Єгипет знаходився у долині нижньої течії ріки Нілу.  “Завдяки періодичним розливам цієї ріки ( з липня по листопад) ґрунти тут родючі і добре зрошуванні.[5] Це спричинило швидке  заселення та раннє зародження цивілізації на цих землях.

До віку  палеоліту в Х-ІХ тисячолітті до нашої ери  кочували різні племена (бербери, кумати) на території Єгипту. Племена займались збиральництвом, полюванням, рибальством. Зміна клімату в період неоліту змусила їх спускатись вниз до Нілу. Оскільки населення не могло вижити на одному рибальстві та полюванні, тому почало займатись скотарством, землеробством, що зумовило появу общин. З приходом весни Ніл розливався й приносив з його верхів’я на поля родючий мул, що збільшував  родючість землі. У річці було багато риби, берега населяли птахи і звірі. Прилеглі гори містили корисні копалини - золото, олово, цинк. Отже, захищеність території від ворогів, сприятливі природні умови, родюча земля сприяли швидкому розвитку продуктивних сил. Поступово зароджується приватна власність, майнова нерівність, а потім -  класове суспільство. Потреба в додатковій землі для посіву вимагає створення іригаційних систем. Для будівлі використовувалась праця рабів, що призвело до утворення приватної власності і розшарування родини, виділення родової верхівки.

“На останньому етапі розвитку первіснообщинного ладу у древніх єгиптян склалась досить  розвинута організація управління, яку Ф.Енгельс в роботі  “Походження сім’ї, приватної власності і держави” назвав військовою демократією. Основними елементами якої являлись воєначальник, рада

 родових старійшин і народне зібрання.”[6]

В результаті об’єднання сільських общин для спільного ведення іригаційних робіт виникають  номи, які об’єднуються під владою сильнішого нома. Номи нерідко воювали за територію, за рабів, за землю, за скотину.

В процесі спільної боротьби номи почали об’єднуватися у більші “Державні механізми”.[7]  Причиною цього об’єднання була необхідність спільного захисту від агресивних сусідів, необхідність дальшого розширення і вдосконалення іригаційної системи, потреба рабів.  Поступово в долині Нілу вкінці IV тис. до н.е. склалися дві великі держави - Північне царство нижнього Нілу і Південне - на верхньому, між якими протягом довгого часу точилась боротьба за першість, поки нарешті перемогло Південне царство.  Отже Єгипет був об’єднаний в одну державу. Приблизно в 3200 р. до н.е. 

Цар-фараон став царем “двох Єгиптів”.

Об’єднання Єгипту мало велике  значення для розвитку державного апарату, господарства, культури, а значить держави в цілому. Створювалась суспільно – державна, високоефективна іригаційна система, яка забезпечувала розвиток сільського господарства. Розвивалось скотарство, розводилась дрібна і велика рогата худоба, процвітали ремесла, високого рівня розвитку досягла обробка каменю, гончарна справа.  Будування пірамід та інших будівель досягнули теж великого розвитку.                                              

 

1.2. Історія розвитку.

           Древній Єгипет, як держава веде свою історію з часу зародження класового суспільства (IV тис. до н.е.) до падіння й приєднання його до Перської держави (VI тис. до н.е.).  Його історія розвитку ділиться на такі періоди:

1.     Раннє царство (3000 – 2800 рр. до н.е.) - виникнення мінової торгівлі,

     утворення єдиної держави з обмеженою владою фараона, формування

     державного апарату, грабіжницькі походи в Нубію, царське й общинне 

     землеволодіння, період царювання трьох єгипетських династій

     фараонів.

2.     Древнє царство ( 2800 – 2250 рр. до н.е.) розквіт культури і державності Древнього Єгипту, поява приватних землеволодінь рабовласників і храмів, укріплення влади фараона, поява постійного війська.

Період ІІІ – VI династій.

3.     І розпад ( 2250 – 2050 рр. до н.е.) посилення номової знаті, виступ її проти центру влади, розпад єдиної держави.

4.     Середнє царство (2050 – 1700 рр. до н.е.) зародження централізації, до якої прагнули заможні селяни, які хотіли обробляти поля без суспільних іригаційних систем. Царювання ХІ – ХІІ династій.

5.     ІІ розпад ( 1700 – 1580 рр. н.е.) послаблення Єгипту, через народні повстання.

6.     Нове царство (1580 – 1070 рр. до н.е.), внаслідок боротьби з гіксонами посилюється військова міць, строго централізований апарат влади, успішні завойовницькі війни, ріст чисельності рабів, розквіт цивілізації, приєднання Сирії та Палестини, успішні походи в Азію, створення Єгипетської імперії.

Царювання XVIII-XX династій єгипетських фараонів.

7.     Пізнє царство ( 1070 – 332 рр. до н.е.), посилення експлуатації, підвищення податків призводить до повстання рабів, яке підтримали наймачі-іноземці. Послаблення центральної влади тягне за собою повстання за повстанням. Єгипет попадає під владу іноземних династій, тобто під залежність від Перської імперії (525р. до н.е. )

8.     Греко-римський  період (322р до н.е. - 395р до н.е.), в IV тис. до н.е. Єгипет захоплюють війська Олександра Македонського, в І тис. до н.е. він стає провінцією Риму, а в 395р н.е. - провінцією Візантії.   

“Раннє царство  - характеризується  розвитком  іригаційного

 

землеволодіння, освоєння гончарного круга, розширення мінової торгівлі”.[8]

Для цього періоду характерна безмежна влада фараона, формується державний апарат, царське і общинне землеволодіння, виділяються адміністративні округи - номи на чолі з номархами. Організовуються розбійницькі походи в Нубілію проти лівійців і бедуїнів, де знаходились мідні рудники.

Древнє царство. “Столицею держави стало місто Тініс, розташоване у верхньому Єгипті. Тут була резиденція фараонів перших двох династій, які правили протягом 400 років (18 фараонів). При третій династії столицю країни перенесли у місто Мемфіс; ближче до дельти Нілу”.[9]

Під час правління фараонів третьої і четвертої династії настає період найвищого піднесення Древнього царства, який характеризується строгою централізацією, бюрократичною монархією з необмеженою владою фараона, зміцненням воєнної могутності й численними завойовницькими походами за здобиччю та рабами. Фараони воювали в Лівії, Ефіопії, Азії, на суші і на морі, спустошуючи сусідні країни, привозячи в Єгипет десятки тисяч рабів, сотні тисяч голів худоби. Внаслідок цього виділяється, багатіє, зміцнюється духовна і світська знать. Виникають величезні маєтки - царські, храмові, вельмож, у яких працюють тисячі рабів і єгипетська біднота.

В період третьої - четвертої династії остаточно завершується централізація країни, внаслідок скасування автономії місцевих правителів і доцентрових сил. Майже повністю зникають пережитки первіснообщинних відносин тому, що формується класове суспільство.

Саме до цього періоду відносять створення грандіозних гробниць -пірамід. Перший цар третьої династії Джосер започаткував будівництво пірамід в приблизно 2600 р. до н.е.

“Його піраміда є найдавнішою, яка збереглася до наших днів. Особливо великих розмірів досягають піраміди фараонів четвертої династії - Сгофру, Хеопса, Хефрена (Піраміда Хеопса-найбільша з усіх-складена з понад 2 млн. кам’яних брил вагою від 2 до 40 тонн кожна. Висота піраміди  146 м ).”[10]

Під час правління п’ятої династії  виявляється тенденція до політичної самостійності номів. Місцева знать посилює владу у номах, оскільки була настроєна вороже до столичної знатті і до централізованої влади. Номи різними способами намагались звільнити робітників від побудови пірамід, храмів, палаців тому, що це відривало від господарства велику кількість робочих рук. І як наслідок до нас дійшло з часів четвертої династії чимало “пільгових грамот” про звільнення храмових робіт інших господарств номів від “царських робіт”.

Період політичної роздробленості починається після шостої династії.

В цей період характерне посилення ролі і значення правителів окремих номів - номархів. Номархи широко застосовують благодійництво щодо бідноти, убогих. Наприклад, правитель Другого верхньоєгипетського нома пише в своїй гробниці: ”Я дав хліб голодному, одяг голому, яких я зустрічав у

цій області. Я роздавав глеки молока, я повертав за бідних їх борги.”

Непосильні для господарства і населення нескінчені “царські роботи”, зростаючі податки, необхідність завершення будівництва іригаційних систем, набіги сусідніх народів й племен призвели до періоду розпаду єдиної держави, якій тривав понад 200 років.

Номи почали вести війни між собою, підкоряючись центральній владі.  Фараони сьомої та восьмої династій не мали майже ніякої реальної сили.   Стан такого порядку в країні привів до падіння рівня виробництва, припинення іригаційного будівництва і руйнування всього досягнутого.

Верхній Єгипет почав заболочуватися, внаслідок цього наступають один за одним роки голоду, що стало рушійною силою за об’єднання країни.

Після впертої боротьби вдалося об’єднати країну. В об’єднані були

“заінтересовані заможні селянські господарства, які мали за мету обробіток