Технічний опис маршруту
День перший 06.08.
Приїхали зранку в Ділове. По долині Тиси дує прохолодний вітер, невеликі хмарки перекочовують через відроги Рухівських гір. Одержавши перепустку на прикордонній заставі (фото № 1) виходимо на маршрут о 9.00 ранку.
Від застави йдемо вверх по долині р. Тиси до місцевої школи, повертаємо направо і переходимо по залізобетонному мості через р. Тису. Зразу за мостом ще раз повертаємо направо і по залізничному мосту переходимо струмок Білий. За мостом зліва починається серпантинна стежка, яка стрімко набирає висоту і далі виводить до кам’янистої дороги, яка пролягає у південно-східному напрямку вздовж відрогу г. Жовтої. За годину роботи доходимо до телевізійного ретранслятора, на вежі якого ще встановлена антена система мобільного зв’язку Київстару. (На полонині Лисичій є покриття).
Йдучи по дорозі, основним орієнтиром є гребінь відрогу, всі відгалуження від дороги вправо треба ігнорувати. Тільки дійшовши до підніжка вершини г. Жовтої траверсуємо її та ще одну безіменну вершину по заболоченій дорозі з півдня.
На цій ділянці дорога розгалужується на дві і через 300 м знову з’єднується, в цьому місці є джерело води, ще пройшовши до 0,5 км є ще одне джерело. Далі води не буде. Струмки, які перетинають траверсну дорогу заболочені, або маловодні.
Після г. Жовтої дорога підходить до державного кордону і надані проходить паралельно йому, вже по північно-східних схилах Рухівських гір в південно-східному напрямку, а від г. Мензул (1369,7 м) приймає східну орієнтацію аж до г. Прелука.
Ще минаючи г. Жовту небо затягнуло низькими хмарами, періодично дошкуляє дощ. Рух по кам’янистій дорозі, яка прокладена на схилах крутизною 30о-45о, ускладнюється зсувами наметю і грунту, що відбулись під час весняних літніх рясних дощів.
При траверсі хребта зустрічаються мальовничі скелі (фото №2) та відслонення. Після обіду продовжуємо траверс хребта. Біля 15.00 години почався сильний дощ. Затягнуло капітально.
Від г. Прелука (1417 м) хребет пролягає на схід, а від г. Полонина (1536 м) на північний схід. Піднімаємося на г. Полонину (1626 м) по затяжному серпантину. Під ногами конгломерат мокрої глини та подрібнено гальки. Здійснивши траверс г. Щербань (1795,0) в 18.30 приходимо до полонини Струмки, тут у нас по плану ночівля. Всі мокрі до останньої нитки. Розвідка на полонину позитивних результатів не дала. Хати не знайшли (низька хмарність, видимість 20-25 м). Так що йдемо далі до Полонини Лисачої. Ще година ходу під проливним дошем і в 20.20 ми на місці. Хоча хата повністю зайнята пастухами та є де обсушитися, зварити їсти, а переспати є можливість на стриху.
День другий 07.08
Вночі дощ став, але ранок холодний і вологий. Хмари сидять в долинах. Після Сніжанку потроху почало розвиднятися і в 11.00 виходимо на маршрут (фото № 3). Піднімаємося на піфднічний відріг г. Піп Іван Мармароський серпантинною ґрунтовою дорогою, подекуди є кам’янисті ділянки. Дорога в’язка після останніх дощів, та добре що хмари почали підніматися видимість до 1 км. Після серпантину дорога перевалює через північний відріг вершини і виводить на східні схили, закінчуючись тупіком. Правда в цьому місці з’являються дві стежки: права серпантином піднімається на північний відріг і виводить на вершину, а ліва траверсує східні схили г. Піп Івана Мармарського то збігаючи в цирки під горою то піднімаючись на її відроги.
Ми траверсуємо (фото № 4) перший цирк попід скелями і зупиняємось на перевальному сідлі першого східного відрогу. Хмари згустилися, почався накрапати дрібний дощик, але прориви у хмарах є (фото № 5). Залишаємо рюкзаки на відрозі, накривши великим блакитним тептом, який добре видно на зелено-сірому рельєфі і здіймаємо кільцему радіалку на вершину (фото № 6). Піднімаємось крутими (до 30о) гребенем відрогу по тваринній стежці, яка часто ховається в зарослях ялівцю та альпійської сосни. Подекуди є виходи нескладних скель, які проходяться вільним лазанням. Від сідла до вершини набираємо по висоті до 400 м і ось ми на г. Піп Іван Мармароський (1936,2 м) (фото № 7). Почався дощ, назад вертаємось по більш безпечному маршруту. Йдемо спочатку по гребеню в північному напрямку , а далі стежка серпантином збігає на схід до знайомої дороги. Ще раз траверсуємо вже знайомий цирк і ми біля рюкзаків (фото № 8).
Від сідла сходимо в цирк з великою плямою снігу (20 м х 70м) по крутій кам’янисто-грунтовій стежці.
Рухаємось дуже уважно, на мокрій стежці в багатьох місцях виступають великі камені заховані у високій траві. Стежка описавши в цирку дугу в добрий кілометр обігнула другий відріг і вивела нас в наступний цирк з загадковим озером та великими полями рододендрону східно карпатського(фото № 9, 10). Знову сіли хмари, все затягнуло. Видимість 20-30 м, важко орієнтуватися. Від озера повертаємо в північно-східному напрямку і надаємо в долину струмка Квасного. Справа по ходу чути гул двох водоспадів, які численними каскадами збігають до низу. Ми ж поволі сходимо по розкислій стежці, яка звивається змійкою в зарослях криволікся (фото № 11). Зійшовши в зону лісу переходимо по камінню через згаданий струмок і виходимо до закинутого загону для овець (хата завалена). Після невеликого перепочинку продовжуємо рух у східному напрямку. Від загону піднімаємось кам’янистою стежкою на наступний відріг (набір висоти до 50 м) і далі рухаємось лісовим масивом в південно-східному напрямку. Стежка в багатьох місцях заросла малиною, сірою вільхою, подекуди є повалені дерева. Стежка плавно набирає висоту і через годину ходу виводить до початку широкої ґрунтової дороги, яка проходить паралельно з прикордонною контрольною смугою (ПКС). Місце тут зручне для ночівлі, є рівні місця під палати, в достатній кількості двора, багато струмків з чистою джерельною водою. Тут і зупиняємось на нічліг о 20.00.
Вечером досить прохолодно, але головне випогоджується, небо прикрасилося зірками. Засинали ми з надією на погоду, але...
Увага!! Врайоні г. Піп Іван Мармароський водяться ведмеді та вовки. Хижі звірі часто навідуються на полонину Лисичу. При траверсі г. Піп Іван Мармароський в першому с. Хідному цирку група спостерігала на відетлі, як вниз по цирку сходив ведмідь.
День третій 08.08
Погода в горах дуже мінлива. Біля 7.00 ранку надлетів холодний північний вітер і нагнав дощових хмар, які мабуть захотіли виконати місячну норму по опадах в Закарпатській області.
Поснідавши, організовано збираємо табір під проливним дощем і виходимо на маршрут в 9.30. Йдемо вздовж стовпів прикордонної контрольної смуги (ПКС). Дорога в’язка, по всіх річках тече вода, а всі сідла на гребені хребта заболочені і зарослі високою травою. Спочатку дорога пролягає в північно-східному напрямку по горах Холовачіу аж до вершини (1545,5), а потім повертає на північ до вершини (1548,8). Дощ то вщухає, то знову щиро лиє. Йдемо з короткими зупинками на 3-5 хвилин, бо досить холодно, як для початку серпня.
Від вершини 1548,8 хребет має північно-східний напрямок.
Дійшовши до вершини 1480,7, яка вже належить до гір Бендряски, зустрічаємо інших чабанів, які переганяють вівців на полонину над урочищем Маслокрут. Вліво від вгаданої вершини в північно-західному напрямку відходить добра лісова дорога, яка перейшовши видовжену полонину сходить в долину струмка Квасного і далі в с. Богдан (аварійний схід з маршруту).
Після вершини 1480,7 продовжуємо траверсу вати гори Бендрясна в північно-східному напрямку. Після вершини 1556 приблизно через 1 км вліво відходить добра ґрунтова дорога, яка виводить на невеличку полонину де знаходиться пікет прикордонників. Приходимо до нього в 12.30. Є напіврозвалена пічка, дрова, вода. Зупиняємось тут на полудньовку в зв’язку з несприятливими метеоумовами, дощ і далі не вщухає. В пікеті на нас чекала приємна несподіванка – зустріч з невеликою групою туристів з Праги. Чехи теж мандрують по рахівських горах, а дійшовши до г. Стіг планують перейти на Чорногору.
День четвертий 09.08.
Дощ припинився аж під ранок. Все навколо оповито хмарами, видимість нульова, та біля 10.00 ранку надлетів поривчастий західний вітер і почав гнати геть дощові хмари.
На 12.00 дня випогодилося і хоч і далі дує холодний вітер та в 12.30 виходимо на маршрут. Перед стартом робимо фото на пам’ять з нашими новими друзями з Праги. (фото № 12).
Пройшовши від пікета ґрунтовою дорогою з 1 км виходимо до кордону, тут починається затяжний підйом на г. Межипотоки в північно-східному напрямку. На одному диханні взяли г. Мижипотоки ( 1713,3), що значить добре відпочити на полудньовці. За вершиною кам’янисто0грунтова дорога повертає спочатку на південний схід, а приблизно через м – пролягає на схід.
Через годину виходимо до підніжка г. Мікі-Маре (1815,5). Сама вершина покрита густим високотрав’ям, а приблизно 300-400 м нижче по висоті оповита густи поясом криволісся (сіра вільха). Траверсуємо цю вершину з пів похили і вийшовши на східній Міні-Маре зупиняємось на обід. Дорогу в багатьох місцях перетинають повноводні струмки.
Після обіду продовжуємо свій шлях в східному напрямку, (фото № 13), траверсуючи з півночі масив г. Стеавул (1762,2) аж до г. Берсенеску (1630). В основному дорога пролягає лісовими масивами, та в багатьох місцях трапляються невеликі галявини та полонини, що допомагає в орієнтуванні на маршруті. Ось попереду г. Корбуль (1696) та подальший шлях до г. Юрчесу Мік (1460) (фото № 14). Після г. Бирсенеску хребет пролягає в північно-східному напрямку аж до г. Корбуль, потім повертає на схід, а від г. Юрченку Мік різко повертає на північний схід. Підходимо до підніжжя г. Стіг (1650) (фото № 15) і н західному схилі поблизу джерела зупиняємось на нічліг.
