День восьмий 13.08

Хоч число було і невезуче, та ранок видався сонячним, потепліло, а легкий вітерець був наповнений ароматами полонинського різнотрав’я.

Дорога від старої застави сходить з полонини в північному напрямку до лісового хвойного масиву. В лісі, в багатьох місцях дорога завалена деревами, та за 0,5 години ми збігаємо по серпантину в долину р. Чорний Черемош. Дорога, яка позначена по лівому березі річки відсутня, давно заросла сірою вільхою та ялинками, так що йдемо новоутвореною дорогою, яка пролягає по самому руслу ріки. На відрізку виляху в 5 км, до т. 1280,2 де в Ч.Черемош впадає потік Прилуки наша група пройшла 8 бродів, для яких характерне кам’янисте дно, швидкість течії 0,5-1,0 м/с, а глибина 0,5-0,7 м.

Побували на давній греблі - Кляуза Болтагул (фото № 31, 32), яка служила для сплаву лісу по Ч.Черемошу.

Від Кляузи через 45 км доходимо до старого прикордонного спостережного пункту (т. 1280, 2) тут Ч.Черемош різко повертає на північний захід, а ми після короткого перепочинку повертаємо н схід, в долину вже згаданого потоку Прилуки. Йдемо на пер. Шия (1420) по долині де відсутні та лісова дорога і лінія телеграфу, яка зображена на карті.  Перший кілометр на перевал дуже важкий. Дорога розмита селевими потоками. Йдемо практично по руслу потоку, яке захаращене великими валунами, поваленими стовбурами дерев, терасні береги (L=2-5 м). Заболочені зарослі великими лопухами (L=1 м). Тільки дійшовши до місця злиття двох струмків з’являється щось подібне на дорогу. Хоч по коліях тече вода і в численних місцях – болото, а після годинної напруженої роботи ми на пер. Шия (фото № 33). 23 пер. Шия повертаємо на північ, піднімаючись на наступний хребет – Гори Гриніви. Спочатку при підйомі в зоні хвойного лісу дорога заболочена ще  0,5 км, а вийшовши на полонинські луки є сухою.

Сонце та легкий вітерець тільки доповнює ідилію активного відпочинку. Піднімаємось все вище на хребет. Краєвиди зачаровують.

Вийшовши на гребінь хребта повертаємо вліво, далі хребет пролягає в північно-західному напрямку.

День дев’ятий 14.08

Зранку визирнуло сонечко і в 9.30 ми виходимо на маршрут. Як і вчора йдемо в північно-західному напрямку спочатку траверсуючи справа вершину 1580,6, а потім виходимо на найвищу точку хребта – г. Михайлову (1605,2) і через дві години доходимо до вершина. Луковиця  (1534,9) на якій теж зруйнований тріангулятор. Від г. Луковиці повертаємо на північ (фото № 36) по слизькій ґрунтовій дорозі, яка спочатку перейшовши по полонині ( Аз 30^о) заходить у ліс, де звужується до маркірованої кам’янистої стежки (є затеси на денревах).Перевал (1200) заріс багаторічними травами (h=0,5 м) і дуже заболочений. Вліво вниз до Шиберного дорога заболочена і “перелялена” під час лісорозробок, вправо вниз до Пробійної серпантином збігає кам’яниста стежка.

Від перевалу йдемо в північно-східному напрямку на хр. Ватонарка. Перейшовши невелику полонину на перевальному сідлі піднімаємось до першої вершини хребта (1271) де заходимо в лісовий масив. В лісі стежка перетворюється на заболочену лісову дорогу (ширина 1,5-2м), яка повністю повторює профіль гребеня хребта.

Починає пекти сонце, бо з Чорногорки сунуть грозові хмари. Пройшовши хр. Автопарку в північному напрямку піднімаємось затяжний підйом на пологе плече з невеликою полониною біля підніжжя г. Баба Любова. З полонини гарний краєвид на Чорногору (фото № 37). Від полонини повертаємо в північно-східному напрямку і через 15 хвилин ми на заліченій вершині г. Баба Любава (1463,5). За вершиною лісова дорога виходить на полонину Любовану (зліва є добра хата, джерело, фото № 38), а дорога різко повертає вправо, на схід. Пройшовши по полонині до 1 км повертаємо на північ, йдучи по вододілу різко втрачаємо висоту. Заболочена ґрунтово-кам’яниста стежка збігає до першого сідла звідки починається перший серпантинний підйом на першу вершину. Всього треба взяти шість вершин, з яких три з затяжними підйомами. Всі вершини в лісі, а заболочена стежка звивається змією між вершинами в північно-східному напрямку.

Дана ділянка шляху складна в орієнтуванні, часті перепади висот вимотують сили. Після останньої вершини (1241) повертаємо на північ, далі дорога пролягає по полонинах, місцями прикрашеними невеликими лісами та частими скелями-останцями. З хребта добре проглядається урочище Великі Стовпи над селом Зеленою (фото № 39), тут скелі досягають висоти 20-25 м.

Підійшовши до підніжжя г. Скупова (1579,3) повертаємо вліво і по ґрунтовій дорозі витходимо на полон. Угорську де зупиняємось на нічліг. Поблизу в лісі бачимо гряду мальовничих скель.

 

День десятий 15.08

Після сніданку пішли вивчати скелі поблизу полон. Угорської. Вони дуже мальовничі (фото № 40) і цікаві різноманітними маршрутами для скелелазіння.

В 10.00 виходимо на маршрут. Ранішню прохолоду змінює спека, починає кадити н грозу. Піднімаємось від полонини по західному відрогу г. Скупової, вершина оповита ще густими хмарами, так що вийшовши на головну дорогу, яка пролягає по хребту повертаємо вліво. Траверсуємо г.Скупову (1579,3) зліва, а наступні вершини справа рухаючись спочатку на північ, а від присілка Голови в північно-західному напрямку. Дійшовши до г. Крепти (1350, фото № 41), повертаємо вліво, надалі хребет траверсуємо по південно-західних схилах. Обійшовши г. Крепту і знайшовши струмок, стаємо на обід.

Після обіду траверсувавши ще чотири західні відроги хребта та обійшовши урочище Топільче повертаємо вліво на плетупний відріг і починаємо спуск в долину р. Чорний Черемош. Перший кілометр спускаємось по витягнутій вниз полонин, далі стежка йде по гребеню хребта. Стежка ледь числиться (старе сухе листя) в багатьох місцях завали з стовбурів великих ялин плюс зарослі кропиви. В 17.00 виходимо до Ч.Черемоша в районі с. Топільче, переходимо річку по дерев’яному капітальному мості, вище в урочищі Топільче є вирубка лісу. Наступним туристичним групам у випадку аварійної ситуації рекомендуємо сходити з хребта від вершини – 1358,7 по передньому відходу по ґрунтовій дорозі, яка тех. Виводить в с. Топільче.

Далі йдемо шутрованою дорогою вниз по течії ріки, в напрямку с. Бистрець. За 0,5 години доходимо до устя р. Дземброня, звідси ще 3 км до устя р. Бистрець. Дійшовши до устя р. Бистрь повертаємо вліво і пройшовши ще 4 км до центра с. Бистрець зупиняємось на нічліг.

Сьогодні понеділок, хліба в двох продуктових магазинах немає, а наступний завіз аж у четвер. Сухарів ще на пів дня. Та чергові – молодці, знайшли вихід: пройшлися о хатах і замовили у місцевих газдинь домашнього хліба. Правда випічка справжнього домашнього хліба процес тривалий і він буде готовий завтра в обід. Так що завтра полу дньовка, яка вкрай потрібна для відновлення сил групи перед штурмом Чорногірського хребта.

День одинадцятий 16.08

Полу дньовка пішла на користь. Відпочили. Завгосп провів необхідну закупку продуктів: хліба, рису, цукру, конфет та шоколаду.

Фотограф придбав на пошті, ще одну кольорову плівку. А я відмітив маршрутні документи в сільраді. Вийшли на маршрут в 15.00. Проходячи по селу, фотографуємося біля новозбудованої каплички (фото № 42). Знову парить на грозу. Попередні два дні грозові хмари з божої ласки обходили нас, що чекає нас сьогодні – ще попереду.

Йдемо долиною р.Бистрець в західному напрямку. Через годину ходу доходимо до роздоріжжя, тут невелика галявина  з одними футбольними воротами та кількома дерев’яними будками. Мабуть місцевий стадіон. Вправо – в долину струмка Марш. Ми повертаємо вліво, перейшовши по колоді (L=10м), яка залишилася, від зруйнованого дерев’яного мосту через р. Бистрець і починаємо підйом по добрій кам’янисто-ґрунтовій дорозі, яка залишилась позаду останні хати Бистреця пролягає в західному напрямку перетинаючи північні відроги та струмки Чорногірського хребта. Все навколо затягує хмарами, почав накрапати дощ.

Тягнеться вверх по урочищу Гаджина. Перейшовши в брід останні два повноводні струмки (ширина бродів 5-7 м, Макс., глибина до 0,5 м) повертаємо по дорозі різко вправо, на схід. А пройшовши ще з півкілометра повертаємо вліво на східний відріг г. Мари шевська Велика, тут пролягає ґрунтова дорога. При підйомі групу наздоганяє потужна літня гроза. До перевалу вже не далеко, так що накидки зверху і далі вперед. В 19.00 ми на перевалі. Дощ не вщуха. Перевалюємо через перевал і йдемо кам’янисто-ґрунтовою стежиною в північно-західному напрямку до полонини з хатиною. В кількох місцях стежка дуже заболочена і заросла травою. Обходяться ці болота справа, зверху. Дошкуляють групі і гілля ялинок, які обмежують видимість при проходженні по стежині. Пів години чалапання по болоті і ми на полонині. Та тут на нас чекає ще один “сюрприз”  - будиночок на який ми розраховували вщент заповнений великою групою дітей ( 60 чол.) з Криму, які відпочивають на спортивній базі “Україна” у Ворохті. Добре, що гроза стала і ми спокійно розбиваємо наш табір в сусідньому з полониною ялиннику.

День дванадцятий 17.08

Ранок зустрів нас низькою хмарністю та прохолодним вітром зі сходу, який все переганяє і переганяє через перевал густі сірі хмари. Виходимо на маршрут в 9.00. Йдемо по вже знайомій стежині на перевал, добре що вітер трохи її підсушив. Через 20 хвилин ми на перевалі, повертаємо вправо на південь. Там де закінчується полонинка є роздоріжжя стежок: вправо – траверсний рейтинг під г. Гомул, вліво, догори – на г. Шпиці. Ми йдемо вліво, на Чорногору. Видимість до 50 м, основний орієнтир – кам’яниста стежка, яка швидко набирає висоту спочатку у хвайному лісі, а потім в зоні альпійського криволісся (альпійська сосна, сіра вільха). Через годині роботи від полонини виходимо в зону альпійських луків (полонин). Видимість 50-100 м. Стежка проходить по самому гребеню північного відрогу Чорногори. Вітер не вщухає, а з хмар по черзі виступають скелі кам’яних шпиць, як сторожові башти казкової фортеці.

Виходимо на основний гребінь Чорногірозкого хребта, повертаємо вправо, на захід.   Тут збереглися старі стовчики, бувшого чинно-польського кордону, які стають в пригоді туристам при орієнтуванні в складних метсоумовах. Ще один перехід і в 13,00 ми на озрі Несамовитоу (фото № 45). Вітер потроху розігнав хмари і нам пощастило побачити це овіяне легендами озеро.