Надвірна у ХХ столітті
§1. Місто у першій половині ХХ століття
Порівняно спокійне, розмірне життя надвірнянців перервала Перша світова війна. Серпень 1914 року приніс містові ще одне лихо – велику пожежу, що знищила близько 300 будинків. Замість відбудовувати рідне місто, надвірнянці були змушені йти на фронт. Усі чоловіки, які годилися до військової служби, віком від 21 до 45 років, були мобілізовані. У серпні розпочався запис до легіонів Українських Січових Стрільців. Національно свідомі українці Надвірної створили громадський комітет, який мав провести серед населення агітацію, зібрати кошти, білизну, харчі для добровольців [18, с. 256-257]. Декілька днів вони відбували військовий вишкіл у місті, а відтак виїхали на збірний пункт до Львова.
Наприкінці літа 1914 року російські війська перейшли кордон Галичини, внаслідок чого Надвірна сильно потерпіла. У Надвірній австрійська поліція розпочала арешти «підозрілих осіб». Переважно заарештовували членів товариства імені М. Качковського та «симпатиків Росії». Нерідко жертвами цієї акції ставали далекі від політики міщани. Арештантів вивозили до концтаборів Гмінду й Телергофа.
На початку вересня1914 року Надвірну зайняли російські війська. Почалася нова смуга обшуків й арештів, але вже тих, хто підтримував австрійську владу. Окупанти закривали культурно – освітні заклади, вилучали українські книжки, нищили цілі бібліотеки. Українське національне життя завмерло. Російські війська не довго залишалися в місті. Навесні вони залишили Надвірну, місто знову зайняли австрійські війська і частина польського легіону Пілсудського.
Нормалізувалося життя в Надвірній тільки наприкінці 1916 року, коли в Галичині остаточно закріпилися австрійські війська. Після поразки Австро – Угорщини у Першій світовій війні над Східною Галичиною нависла загроза польської окупації, а також у той час у колах галицької інтелігенції виникла ідея створення самостійної держави [10, с. 83-85].
У листопаді 1918 року в результаті розпаду Австро – Угорської монарнхії на території Галичини було проголошено самостійну Західно – Українську Народну Республіку. Падіння Австро – Угорської монархії призвело до піднесення національно-визвольного руху на західно-українських землях, на які претендувала польська держава. Розпочалася Польсько – Українська війна. Основний тягар у цій війні ліг на тисячі Української Галицької Армії (УГА), ядро якої становили січові стрільці. Український народ у цій війні втратив молодий цвіт нації.
Відразу після проголошення у Львові ЗУНР в листопаді 1918 року у Надвірній була сформована українська адміністрація. Головою міської Управи став Михайло Дунець. На Надвірнянщині повітовим комісаром став адвокат Іван Саноцький. Для нагляду за дотриманням громадського порядку в місті створювалися підрозділи жандармерії. На захист молодої держави стала Українська Галицька Армія (УГА), у лавах якої воювали і жителі Надвірної.
Навесні 1919 року політична ситуація щораз погіршувалася. Жваве громадсько – політичне й культурно – освітнє життя в місті перервав наступ польської та румунської армій. У зв’язку з цим 4 травня 1919 року у Надвірній відбулося велике повітове віче. Перед присутніми виступили М. Галицький, І. Стецюк, професор Дмитрак [10, с. 85-86].
17-18 травня оголошено мобілізацію до українського війська. Та незважаючи на патріотизм галичан, під натиском польських військ ганерала Галлера уряд ЗУНР 15 травня 1919 року залишив Станіславів і відійшов за Збруч [5, с. 25]. А 20-25 травня Надвірну окупувало вороже військо.
Із перших днів займанщини окупаційний уряд спрямував свій політичний курс на цілковиту унііфкацію українських земель із польським середовищем. Одним із основних проявів такої політики були територіальний поділ і нова влада. Надвірна залишалася центром повіту, адміністрацію якого очолював староста. У 20-х роках посаду старости обіймав Северин Сікорський. Старостинське управління у свою чергу поділялося на реферати і підвідділи. Було знову повернуто попередні територіально – адміністративні одиниці – воєводства. Надвірнянський повіт входив до Станиславівського воєводства.
Громадське самоврядування міста складалося з бурмістра, віце – бурмістра та лавників. У 20-х роках бурмістром був Владислав Булшевич, а його заступником Василь Свищ. Крім староства й міської влади, у Надвірній діяв повітовий суд, повітова поліційна комендатура, каса державної скарбниці та її уряд, надлісництво, шкільний інспекторат [10, с. 87-88].
На першах порах окупації керівництво Західною Україною здійснювала військова польська адміністрація. Період її правління відзначався жорстокими рапресіями проти патріотично налаштованих українців. Надвірнянці брали участь у суспільно – політичному житті міста, а їхнє невдоволення політикою польської влади набирало все чіткіших форм організованого спротиву. Першим одностайним виявом масового протесту проти засилля чужинців став бойкот виборів до польського сейму. 17 вересня 1922 року у Надвірній відбулися збори української громади, які прийняли рішення «щоби ніхто з українців до виборчої урни не станув».
У місті із широкої палітри політичних партій та організацій, яких діяло більше десятка, вирізнялися такі політичні сили, як: Українська соціалістична радикальна партія, Українське національно – демократичне об’єднання, УНС, «Пласт», УВО, ОУН, товариства «Луг», «Сокіл», а також ряд неукраїнських політичних партій та організацій [10, с. 92-110].
Крім того, діяли громадські організації – “Просвіта”, “Рідна школа”, “Сільський господар”, створюється курінь “Пласту” ім. Короля Данила, українське спортивне товариство “Бескид”. Плідно працював “Союз українок”, в якому гуртувалися свідомі жінки міста. Успішно діяли філії “Союзу українських купців і промисловців”.
Серед активістів українських організацій і товариств 30-х років були Іван Саноцький, Кость Бачинський, Дмитро Цибрівський, Микола Гринішак, Валеріан Банах, Дмитро Слепей, Василь Свищ.
Значні зміни відбулися в економіці краю. З перших днів окупації всі націоналізовані в часи ЗУНР підприємства влада повернула польським власникам. Так, лісозавод став власністю фірми «Польська фореста». Надвірнянські деревообробники працювали в дужу важких умовах – по 10 – 12 годин на добу. Нафтову сировину й далі переробляли на застарілому обладнанні. Згодом до міста було доставлене краще обладнання, в результаті чого, зросла кількість переробки нафти. У середині 30-х років підприємство придбав італієць Кавацо [36].
Функціонувала в місті й невеличка фабрика „Бистриця”, яка виготовляла вироби з дерева, і фабрика „Карпатія”, що випускала вироби з металу.
Гостинний двір ""Вечір в Карпатах", відпочинок в м. Яремче, Карпати, Котедж... Перейти?
Поряд з великими та середніми підприємствами діяли в місті приватні ремісничі майстерні, власниками яких були переважно євреї й поляки. Деякими ремеслами займалися й українці, а саме українцям належало три скляні гути, три цегельні, столярні майстерні.
У 20 – 30-х роках у місті функціонували 6 млинів, 6 пекарень та молочарня. На початку 30-х років економічний стан Надвірної значно погіршився, особливо це відчували на собі деревообробники.
У 20 – 30-х роках у Надвірній діяло близько 40 дрібних крамниць. Торгівля в ті часи зосереджувалася здебільшого в руках євреїв.
Для захисту прав ремісників та продавців у місті було створено філію Союзу Українських купців і промисловців та товариство „Зоря”.
У другій половині 1939 року на західноукраїнські землі з „визвольною місією” прийшли радянські війська. Уже в жовтні створили перше представництво радянської влади – тимчасову міську управу, яка проіснувала до 20 грудня. Очолив її П. Щербак. За вказівкою нового керівництва були ліквідовані всі українські партії, товариства та організації. Залишився лише хор читальні „Просвіти”, але і він згодом самоліквідувався. Усі торгові й промислові підприємства було націоналізовано [9].
В історії міста розпочалися трагічні сторінки розстрілів і катувань більшовиками провідників політичних партій і громадських організацій, їх активістів, національно-свідомої інтелігенції в період 1939-1941 рр.; розгул гестапівських репресій і вивезення на каторжні роботи молоді в часи німецької окупації; жах енкаведистських катівень і післявоєнний період національно-визвольної боротьби Української Повстанської Армії аж до початку п’ятидесятих років.
Наприкінці січня 1940 року на підставі указу Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію повітів і волостей та утворення районів у Станіславівській області було створено Надвірнянський район [10, с. 117].
Провідні громадські діячі, члени націоналістичних партій, уникаючи переслідувань, разом із родинами виїздили за кордон. Проте багато зосталося у місті, за що згодом заплатили волею, а то й життям. Багато жителів Надвірної вивезли у Казахстан і Сибір. Радянська влада у Надвірній довго не протрималася. Напад Німеччини на СРСР змусив більшовиків наприкінці червня 1941 року покинути місто. З відступом Червоної Армії у Надвірній запанувало повне безвладдя. Щоб не допустити безпорядків, ОУН організувала місцеве самоврядування, створила мережу тимчасових управ і поліцію.
Першого липня 1941 року місто зайняли румунські війська і встановили тут свою владу, але за час їхнього панування важливих подій у місті не відбулося. Кінець літа 1941 року характерний для надвірнянців створенням нових та відновленням заборонених під час більшовицької займанщини громадських організацій.
Наприкінці серпня 1941 року до Надвірної ввійшли німецькі війська. За німецької окупації були відновлені гміни, повіти, округи. На чолі повітової управи стояв староста, посаду якого у 1941 році обіймав О. Жук, а в 1942 році – К. Бачинський. За дотриманням порядку наглядав комісаріат української поліції. З перших днів окупації місто опинилося під важким пресом гестапо [10, с. 123-126].
30 березня 1944 року перша гвардійська танкова бригада полковника В. Горелова зім’явши заслін німецьких військ заволоділа містом. Бої за Надвірну відбувалися з перемінним успіхом. 18 квітня під тиском німців радянські війська залишили Надвірну. Бої за остаточне звільнення міста від німецьких військ почалися 25 липня 1944 року. 26 липня радянські війська повністю заволоділи містом.
Таким чином, у боях за Надвірну загинуло 189 воїнів, які поховані у двох братських могилах у різних частинах міста. В 1967 році їх перезаховано в одну братську могилу на міському кладовищі. На фронтах Другої світової війни у радянській армії воювало 408 надвірнянців. За час війни також було завдано значної шкоди промисловим підприємствам, громадським установам. Було зруйновано приміщення школи, поліклініки, устаткування нафтопереробного заводу, 209 будинків.
§2. Повоєнні роки
Разом із Червоною Армією до Надвірної прибули і радянські урядовці. Розглядалося питання про створення органів радянської влади у місті та відбудову народного господарства, промисловості. Після Другої світової війни українські землі були об’єднані в межах величезної імперії – СРСР.
Після закінчення війни важливе значення мала партизанська боротьба ОУН – УПА. Почалися арешти підпільників, а також тих, хто їм допомагав чи кого просто підозрювали у зв’язках з ОУН.
На початку 1945 року радянська влада створила у Надвірній із місцевих жителів винищувальний батальйон, у ньому налічувалося 123 особи, з яких 92 були українці, 15 росіяни, 16 поляки. Влітку 1945 року у місті карателі ліквідували боїв ку УПА чисельністю 12 осіб. Керівника боївки „Байду” і двох повстанців було убито і декількох поранено [3]. Наприкінці 1945 року у Надвірній ліквідували ще дві підпільні групи ОУН.
У 1946 році підпільники вели агітацію проти виборів до Верховної Ради СРСР. Вони розкидали по місту листівки, в яких закликали не братии участі в голосуванні. Партизанська боротьба УПА поступово згасла лише у 1952 році.
З утвердженням у місті радянської влади на нові засади перводиться й економіка, особливо в лісоексплуатаційній й деревообробній промисловості. Важливе значення відігравав Надвірнянський лісокомбінат. До 1960 року у його володінні було 6 лісництв і 4 лісопункти, 1960 році також вступив в дію меблевий цех, а з 1962 року налагодили виробництво корпусних меблів, а згодом цех гнутих меблів. У 1970 році розпочалося будівництво заводу деревинностружкових плит, а 1977 році закінчено будівництво цеху ламінованих плит [10, с. 184-195].
Важливе значення для економіки має видобуток та переробка нафти. Знаючи про запаси нафти, у 1944 році взялися за відбудову та реконструкцію нафтопереробного заводу. В дію ввели новее обладнання, відбулося будівництво нових приміщень, але з виснаженням запасів нафти в 70-х роках модернізація підприємства припиняється.
Також, крім лісопереробної та нафтової промисловості у місті розвиваються й інші галузі економіки, а сааме склозавод, молокозавод, цегельний завод.
Таким чином, на початку 70-х років економічна ситуація в Надвірній різко змінилася. Все відчутніше почали проявлятися ознаки спаду виробництва. Швидко старіли основні виробничі фонди, зношувалося обладнання. Економіка міста, як і економіка всієї України, зайшли в період стагнації. Важливі економічні проблеми потрібно було вирішувати негайно. Радянська влада поступово почала усвідомлювати всю небезпеку становища, яка підігрівалася наростаючим національним рухом.
§3. Надвірна в період національного відродженнята державного будівництва
Важливе значення для історії України мають події, які відбувалися у 1988 – 1989 роках. В цей час відбувається «відлига» у суспільно – політичному русі, пов’язана з приходом до влади в СРСР М. Горбачова, який проголосив своїм політичним курсом політику “гласності і перебудови”. В культурній сфері відбувається повернення до українських традицій, мови, історії, досліджуються “білі плями” в історії українського народу. В економіці також було проведено реформи, спрямовані на введення елементів ринкових відносин в країні.
Лібералізація режиму призвела до піднесення національно-визвольних рухів в республіках Союзу. Найбільш гостро вони проявилися в країнах Прибалтики, згодом – в Україні. Дуже активним було населення Західної України, де почали створюватися різноманітні політичні сили, зокрема, й радикального спрямування.
Не оминули ці процеси й Надвірну. В місті почали зосереджуватися непідвладні КПРС і державним структурам громадські організації, які відбивали настрої й інтереси різних верств населення. Почали створюватися перші осередки новітніх організацій “Товариства української мови ім. Тараса Шевченка”, “Меморіалу”, Народного Руху України.
Надвірнянський осередок “Меморіалу” був створений 24 серпня 1989 року. Товариство взяло на свої плечі нелегку ношу – розкопки могил жертв НКВС, розкопки були розпочаті у липні 1992 року. З ініціативи організації відкрився музей історії визвольної боротьби Надвірнянщини.
У серпні 1989 року в місті виник осередок Народного Руxу України. У програмниx документаx новоствореної організації зазначалося, що НРУ є масовим громадсько-політичним рухом республіки, який виник як вияв народної ініціативи за докорінне відновлення суспільства, а його метою є побудова в Україні демократичного та гуманного суспільства.
Починаючи з 199О року в Україні відбувається процес формування багатопартійної системи. Виникли різні політичні партії, а саме УРП, НДП та інші.
24 вересня 1989 року в Надвірній відбулося віче (біля Пнівського замку). Віче поклало початок розвиткові в Надвірній демократичного руху, відродженню національної культури. Відбулися перші демократичні вибори до місцевих органів влади, куди були обрані в переважному числі представники від національно-демократичних сил міста.
За роки назалежності в місті відбулися важливі зміни, відновлюють свою діяльність і виникають нові політичні організації, відбуваються зміни і у промисловості. У місті діє АТ «Нафтохімік Прикарпаття», потужність якого розрахована на переробку до 3,5 млн. тонн нафти на рік. Нині – це відкрите акціонерне товариство, яке здатне виробляти десятки видів різноманітної продукції – від високоякісного бензину до харчового парафіну і мила.
На території міста розташовані НГВУ «Надвірна - нафтогаз», управління бурових робіт, ВАТ «Надвірнянський лісокомбінат», хлібокомбінат, молокозавод, авто підприємства і ряд торговельних організацій [10, с. 203-224].
Таким чином, в 1914 році вибухнула Перша світова війна, яка завдала великої шкоди місту та околицям. Територія повіту стала ареною жорстокох боїв. В результаті воєнних дій потерпіло або зовсім знищено багато сіл і будинків. В роки війни ще більше посилився національний гніт.
