Неділя
17-08-20
23:03

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Надвірна, історія і сучасність. 3Про Карпати.Відпочинок в Яремче, отдых в коттедже,отдых в Яремче


Відпочинок в м. Яремче, гостинний двір "Вечір в карпатах",
про Карпати...(Перейти - Головна, - карта сайта RU, UA)
___________________________________________________________________________________________
Надвірна, історія і сучасність.

Під короною Речі Посполитої (1596 – 1772 рр.)

§1. Татарські напади

    Друга половина XVI перша половина XVII століття належить до найважчого періоду в житті населення Галичини. Кримські й буджацькі татари спустошували цей край. Це змушувало магнатів і шляхту будувати замки, навколо яких виростали укріплені міста. На території Надвірної оборонна споруда була зведена у XIVXV  століттях. Нині важко сказати, як виглядала за тих часів надвірнянська цитадель. Надвірнянський замок був досить великим і своїми розмірами майже не поступався Пнівській твердині (Додаток №  ).

     У 1589 році татарські орди несподівано напали на Прикарпаття. Доля Надвірної нам не відома, проте знаємо, що двір Куропатвів був дощенту зруйнований. Відомостей про зруйнування Надвірної у протестації Миколи Куропатви 1589 року немає. Проте у проміжку між 1589 – 1595 роками місто в архівних документах не згадується. Мабуть, у 1589 році воно все ж таки було зруйноване. Та все ж у документах за 1585 рік уже знаходимо село Надвірне, а у 1596 році – місто Надвірна [10, с. 25 - 27].

       Мабуть, близько 1600 року Надвірну вдруге знищили татари. Микола Куропатва у 1601 році другий локаційний привілей на закладання нової осади на Магдебурзькому праві. Щоб заохотити нових поселенців, король звільнив їх від сплати падатків на 8 років, зобов’язав Куропатву надати їм земельні ділянки під забудову і грунти для господарських потреб [10, с. 36].

Особливо великого розорення зазнало Прикарпаття у 1676 році, коли сюди вторглася 300-тисячна турецька армія. Тоді впало тринадцять галицьких замків. Турки при цьому облягли Станіславську фортецю і Пнівський замок. Однак здобути їх їм не вдалося. Зате вони зруйнували відомий православний монастир Манявський скит. Відгомін тих подій знайшов своє відображення як в архівних документах, так і в народних переказах. Ще в кінці минулого століття старожили показували поблизу Пнівського замку залишки татарської могили тих часів.

§2. Місто після надання Магдебурзького права

       З часу надання Надвірній Магдебурзького права, її населення керувалося особливими законами, за якими воно становило окремий стан – міщанство. Надвірнянці отримали право будувати ратушу (Додаток №3), крамниці, хлібні ятки, комору для стриження сукна, «посполиту лазню», млини, міську вагу, воскобійню і каплицю для відливання воску [26, с. 21].

       Міщани у 1601 році побудували ратушу. У 60-х роках XVII століття в документах згадується війт Григорій Яциковий.

  www.VechervKarpatah.at.ua 

        Біля ратуші поселялася панівна верхівка – патриціат, переважно поляки, а також багаті купці й ремісники, поза як в центрі зосереджувалося все господарське і культурне життя міста. Поряд із багатою верхівкою значний прошарок населення становили міські орендарі, лихварі, збіднілі майстри, підмайстри, селяни втікачі. У 1667 році дружина Павла Куропатви Софія – Станиславовець заснувала в Надвірній притулок для бідних [10, с. 37].

          Міщани виконували різноманітні повинності, хоч Магдебурзьке право звільняло їх з-під юрисдикції Куропатвів, воєвод, каштелянів, старост. Проте Куропатви у Надвірній звели міщан до становища своїх підданих. Так, у 1735 році воєвода Корчинський силоміць забрав до двору овець деяких міщан. Убогі надвірнянці неодноразово скаржились, що польська шляхта пригнічує їх [1].

         Не всі міщани не могли змиритися з таким принизливим становищем. Вони втікали у гори, поповнювали опришківські ватаги. У 1631 році опришки разом з міщанами напали на маєток шляхтича Валер’яна Кільчковського, спалили двір, забрали коштовності та зброю, а панську родину вбили, врятувався лише слуга власника маєтку [27].

         У 70-х роках XVII століття в околицях міста діяв загін опришків під керівництвом Василя Глиби, у 1677 році захопив маєтки шляхтича Туровського. До Надвірної стягли військо. Польська влада для постраху проводила в місті показові суди і розправи над опришками, але їх це не зупинило. Через часті напади та грабежі Галицький  сейм 1711 року змушений був звільнити Куропатву від сплати податків. Після загибелі Олекси Довбуша опришківські загони більше не турбували надвірнянської шляхти.

        Для захисту шляхетських маєтківвід нападів опришків Галицький сейм 1766 року дозволив створити у Надвірній поміщицьку поліцію.

        У першій половині XVIII століття найпоширенішими виявами протесту проти панської сваволі стали масові втечі міщан на Поділля, Буковину, у Східну Україну. В самому місті деколи виникали невеликі заворушення, але їх хутко придушували загони смоляків і жовнірів. Проте ніщо не могло стримати прагнення до свободи. Не раз жителі міста були учасниками повстанських рухів і брали участь у національно-визвольних рухах.

         Надвірна, як і переважна більшість міст Прикарпаття, впродовж багатьох століть була аграрним містечком. Основна частина населення займалася сільським господарством. За даними польського історика Є. Горн, у XVIXVIII століттях землеробством, бджільництвом і садівництвом займалося 50 відсотків міщан. Згідно з інвентарем Надвірна за 1717 рік у сільському господарстві було зайнято 40 відсотків християнського населення міста. Традиційними видами господарської діяльності надвірнянців з давніх-давен були землеробство, скотарство, рибальство і бджільництво.

          Тяглові й піші надвірнянці, крім роботи на власному полі, змушені були працювати і на панському, тобто відробляти панщину та сплачувати податки. Населенню доводилося від свята Юрія (6 травня) до Покрови (14 жовтня), два рази на тиждень відбували панщину, а від Покрови до Юрія – один раз. Крім того, їх залучали на різні двірські роботи: заорки, оборки, закоски, обкоски, толоки [36].

         У XVII столітті Надвірна стала важливим господарським осередком, а також ремісничим центром. Окрему групу міського населення становили ремісники. У першій половині XVI століття великого значення набули будівельні професії, кушнірство, чинбарство, кравецтво, котлярство, бондарство. Місцеві котлярі виробляли казани для винокурень і броварень, а бондарі забезпечували своїми виробами місцеві солеварні в Надвірній, Розсільній, Пасічній. Найдужче славилися своїми виробами надвірнянські кушнірі та кравці [12, с. 84-85].

        Ремісники обєднювалися у цехи. Кожен цех мав свій статут, який затверджували у магістраті. У відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника у фонді Боваровських зберігається статут надвірнянського кушнірського цеху. У цеховій організації провідну роль відігравали майстри. У міських книгах збереглися скарги учнів та їхніх батьків на майстрів за знущання над своїми підопічними. Статут цеху регламентував всі сторони діяльності цеху, а саме приймання у майстри, всі виплати, навчання учнів [11, с. 83-84].

         У 1717 році в міських цехах працювали 16 шевців, 22 кушнірі та 26 ткачів. Крім них у Надвірній булт ремісники й інших спеціальностей: винники, котлярі, слюсарі, теслі, музики, табахарники – вірмени, мірошники, різники. Місто мало і свого художника Еліаста Маляра. Великі прибутки місту давало виробництво солі, особливого розвитку солеваріння досягло наприкінці XVI першій половині XVII століття [37].

      У XVIIXVIII століттях Надвірна стає також центром внутрішньої та зовнішньої торгівлі. На ринку продають сіль, велику рогату худобу, кіз, коней, овець, товари місцевого виробництва. У місті щороку відбувалися два ярмарки і щотижневі торги. Сюди прибували купці зі Станіславова, Польщі, Угорщини, Молдови та інших місцевостей [10, с. 45].

       Таким чином, розорена у ХІІІ столітті монголо – татарськими ордами Галицько – Волинська держава занепала і вже більше не могла відновити своєї могутності. Цим скористалися польські феодали і в другій половині XIV століття захопили Галичину. Польські королі щедро роздавали своїм васалам її землі. У XVIXVII столітті наш край зазнавав постійних спустошливих набігів татарських і турецьких наїзників. Не обминуло це лихо і Надвірну. Саме з цієї причини у 1601 році місто одержало привілей на відбудову після чергової татарської руйнації і дозвіл на два річні ярмарки.

       З початку свого виникнення місто стає важливим центром розвитку торгівлі та ремесла, цьому сприяло його вигідне розташування на торговельному шляху в Угорщину. 

Гостинний двір ""Вечір в Карпатах", відпочинок в м. Яремче, Карпати, Котедж... Перейти?      

 Надвірна в часи Австрійського панування (1772 – 1918 рр.)

       Внутрішній розпад Польщі, що почався вже в другій половині XVII століття та одночасний зріст сили Прусії, Австрії та Росії спричинили в 1772 році перший поділ Польської держави й мали тим самим безпосередній вплив на історію Галичини, яка опинилася під владою Австрії. У 1786 році було впроваджено Австрійське право, скасовано „старі сеймики”, незабаром також виборчі ради, а на їх місце прийняли призначувані адміністрацією у Відні бюрократи на чолі з губернатором у Львові .

        Австрійська влада звернула більшу увагу на українське населення, яке складалося тоді з закріпачених селян – хліборобів, залишків міщанства та зубожілого й неосвіченого духовенства. Цісар Йосиф ІІ скасував 1781 року панщину, хоч в дійсності селяни і надалі належали панам, судові, виконували три дня в тиждень панщину й платили панам данину. Однак могли переселятися до іншої місцевості, посилати своїх дітей до шкіл або на вивчення ремесла, а також вносити до цісарських судів скарги на кривди панів. Було проголошено рівність всіх релігій, підтримка освіти, організовано школи з „місцевою мовою” для селян і міщан та вищі школи для духовенства, що сприяло піднесенню народного духу в Галичині.

       Зі зміною влади відбулися великі переміни в політичному, економічному та культурному житті населення.

       Після першого поділу Польщі австрійські війська у червні 1772 році зайняли Галичину. Згідно з новим адміністративним поділом Надвірна увійшла до Станиславівського округу новоутвореного Королівства Галіції та Льодомерії з центром у Львові. У 1787 році Надвірна разом із прилеглими селами перейшла у власність держави. Від 1805 року у місті почало діяти камеральне управління (державне). Основним органом влади була рада, до компетенції якої входили: розпорядження майном міста, управління фінансами, розподіл і збирання податків, нагляд за санітарним станом Надвірної, організація будівництва та ремонту шляхів, мостів, укріплень. До 1846 року більша частина землі Надвірної належала римо-католицькому архієпископу Яну, який фактично був власником міста. У другій половині ХІХ століття як землі, так і деякі підприємства належали Фредирікові Бухміллеру і графові Густаву Роганову.

       У 1867 році було створено Надвірнянський повіт на чолі зі старостою. На початку 1887 року Надвірна перейшла у власність Міського кредитного закладу у Відні, а від 1891 року до 1918 року належала Австрійському цісареві. У 1762 – 1805 роках місто поділялося на три частини – Долішню, Середню і Горішню Надвірну [10, с. 47-48].

       Революційні події, так звана „Весна народів”, що в 1848 році охопили більшу частину Європи, активізували рух протесту й у Галичині, що призвело до того, що 16 квітня 1848 року австрійський цісар Фердинанд підписав патент „Про знесення всякої роботизни й інших підданських повинностей в Галичині”, і вже 22 квітня його оголосили народові. Того дня до Надвірної прибули циркулярні урядники, які зачитали цісарський патент, який оголошував, що з 3 травня 1848 року відмінюються всі панщизні та інші повинності з подальшою компенсацією поміщикам коштом держави, тобто коштом платників податків, в основному, міщан і селян. У Надвірній на память про цю подію за кошти громадян міста було споруджено кам’яний хрест на стику вулиць Станиславівської (Гатьмана Мазепи) і Старої (Богдана Хмельницького) (Додаток №4) [10, с. 49-50].

        Після скасування панщини в 1848 році, податки необхідно було сплачувати готівкою, а не господарськими продуктами. Між селянами і більшими землевласниками, на яких опирався австрійський уряд, були затяжні суперечки за використання пасовищ, за дерево з лісу і т. п. Настав час більших данин і податків, бо треба було промощувати битні шляхи, а потім і залізницю. Люди переважно були вдоволені кращими дорогами й битими шляхами, які вважалися «цісарським гостинцем». Від того й досі дорога зветься «гостинець». Невпорядкований розподіл землі приводив до постійного погіршення маєткового стану селян. Почалися щорічні виїзди на заробітки до Німеччини («Пруса»), потім еміграція до заморських країн. Настали часи щорічного набору до австрійської армії, так звана бранка чи асентерук.

       У XVIII столітті Надвірна перебувала в повному економічному занепаді. Імператриця Марія – Тереза у 1778 році видала декрет про сприяння розвитку промислу і торгівлі у містах. Імператор Йосиф ІІ спрямовував економічну політику на широкий розвиток промислів, мануфактур, фабрик. З цією метою він проводив політику переселення до Східної Галичини німецьких і польських колоністів – ремісників. Ремісники звільнялися від сплати податків, отримували безкоштовно будівельні матеріали. Перші німецькі переселенці осіли в Станіславові, Надвірній, Коломиї, Калуші [32, с. 30]. Проте вони так і не змогли створити ні нових галузей промисловості, ні промислових центрів.

        До середини ХІХ століття у Надвірній переважало кустарне виробництво, одним із головних видів якого залишалося ремесло. Окрему групу ремісників становили столярі, ткачі, дігтярі, ріпники і гонтарі. Значну роль у житті міста відігравали представники побутових ремесел: лікарі, аптекарі, прислуга в лікарнях, лазнях, цирульники. На початку ХІХ століття ремесло (цехове) почало занепадати. Однією з найважливіших причин занепаду було виникнення фабрик та заводів, а у другій половині ХІХ століття велика фабрично – заводська промисловість повністю витіснила цехове виробництво. У 1843 році в Надвірній було споруджено фабрику хліборобських машин, яка виробляла молотарки, ручні млинки, млинки для ґуралень.

       У 1870 році вступила в дію сірникова фабрика Симона Гублера і броварня, 1877 року – паровий тартак. Броварня була одна на цілий повіт. Вона працювала цілодобово. Але кілька днів на рік. У 80-х роках ХІХ століття біля надвірної діяв невеликий паркетний завод, на якому працювало близько 40 робітників [10, с. 51-52].

         У 1886 році держава розпочала експлуатацію нафтових родовищ. Видобували нафту на відносно невеликій глибині. З місць добування сировину до Надвірної перевозили підводами в дерев’яних бочках. Для її переробки в місті було споруджено кустарну дистилярню, в якій одержували гас – світильне масло [8, с. 220]. Трохи згодом головну увагу спрямували на виробництво бензину. У зв’язку з цим виникла потреба спорудити досконаліший нафтоперегінний завод, який звели на початку ХХ століття. Надвірнянський завод функціонував сезонно – тільки влітку. У 1922 році дирекція підприємства звільнила майже всіх працівників.

         Крім названих підприємств, у 1913 році в місті діяли три цегельні, три водяні млини, пекарня. Розвиток промисловості сприяв зростанню населення міста (у 1910 році в місті проживало 8400 чоловік). Рівень життя робітників був дуже низький [23, с. 79].

         На початку ХХ століття все більшого значення набуває внутрішня торгівля. Місто дістає дозвіл влаштовувати восьмиденні ярмарки, а згодом їх тривалість була доведена до 14 днів. Крім того, у першій половині ХХ століття у Надвірній діяли декілька єврейських та чотири українських приватних крамниць. У 1822 році в Надвірній було засновано кооперативний банк, а у 1904 році  - „Касу Сефчина”.

       За часів Австро – Угорщини в обігу були дві рівноправні грошові одиниці: корона і золотий римський, який дорівнював двом коронам           [10, с. 55-57].

       До кінця ХІХ століття єдиним засобом пересування був гужовий транспорт. Із зародженням промисловості в місті появилися поодинокі автомобілі, власниками яких були великі підприємці.

       Влітку 1893 року розпочалося спорудження залізничної вітки Станиславів – Вороненка. Надвірнянці виступили проти її будівництва, оскільки вся земля в місті належала громаді, й кожен господар міг користуватися нею. У спорудженні залізниці взяли участь сотні спеціалістів з Італії, Австрії, Німеччини. До роботи було залучено багато місцевих жителів та селян. У 1894 році у місті звели стаційний будинок (Додаток № 5). Офіційне відкриття залізниці відбулося 19 листопада 1894 року. У 1900 році було укладено угоду про будівництво вузькоколійної залізниці Рафайлів (тепер Бистриця) – Надвірна, яку ввели в дію у 1905 році.

         Отже, після першого поділу Польщі у 1772 році Надвірна, як і вся Галичина, опинилася під владою Австрії. В такому стані вона перебувала аж до листопадових подій 1918 року – часу проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Входження до Австрійської імперії створило сприятливі умови для піднесення національної свідомості галичан, виникнення політичних партій, громадських організацій і товариств. Не пройшли ці процеси повз Надвірну.     

   2  3 4 5 6

         



[10-04-10][Все для туристов]
О сельском зеленом туризме и опыт Прикарпатье (0)

[09-09-18][Яремче]
Гірськолижний комплекс "БУКОВЕЛЬ" м. Яремче (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
ОАЕ: можна і не можна (0)
[09-08-22][Відпочинок і поради]
Великі солі (0)