З історії заснування міста

           На правому березі річки Бистриці – Надвірнянської в передгір’ї Українських Карпат, розкинулося місто Надвірна. Поверхня його слабо хвиляста [29, с.397].

           Місто розчленовує на дві частини річка Ворона, притока Бистриці. Ріки Бистриця і Ворона мілкі, лише в деяких місцях трапляються глибокі місця.

           Історико-етнографічна територія міста займає межиріччя Дністра і Пруту. У джерелах XVII-XVIII століття ця територія називається південно-східним кутом Галичини або Покуттям.

           Від початку ХІХ століття дослідники намагаються визначити, до якого етнографічного ареалу належить Надвірна. І. Вагилевич, С. Вітвицький,       Я. Головацький, М. Домашевський зараховують місто і навколишні села до Гуцульщини [6, с.34].

           Академік, професор Володимир Васильович Грабовецький гуцульськими вважає такі міста і села: Богородчани, Надвірну, Делятин, Печеніжин, Яблунів, Уторопи, Пустинь, Косів, Кути, Снятин, Марківці, Пнів, Пасічну, Молодятин, Золотий Потік, Лючу, Ковалівку, Рожнів, Кобаки      [11, с. 26].

           Інша група вчених, а саме Д. Бучко, С. Грабець, Я. Закревська,            В. Шухевич не вважають Надвірну гуцульською, а відносять її до Покуття [20].

Гостинний двір ""Вечір в Карпатах", відпочинок в м. Яремче, Карпати, Котедж... Перейти?

           Найповніше визначення ареалу Гуцульської етнографічної групи, до якої Надвірна не ввійшла, подає Я. Вардзарук. В основу дослідження він поклав етнографічний, лінгвістичний, географічний, музичний та порівняльний критерії «спавжньою Гуцульщиною на Прикарпатті є всі населені пункти Верховинського району та ряд сіл Косівського району (Яворів, Снідавка, Шепіт, Брустори, Річка, Соколівка, Бабин, Малий і Великий Рожин, Розтоки)» [6, с. 35-36].

            Історія заселення Надвірної надзвичайно складна і своєрідна. Зміна суспільних відносин, перехід міста у володіння від однієї до іншої держави істотно вплинули на особливрсті формування, відтворення і структуру населення.

           Від 1669 року чисельність населення Надвірної інтенсивно зростала. На цей процесс впливали сприятливі природні умови, близькість торговельних шляхів, що звязували місто з західними державами, віддаленість ві державного кордону, а внаслідок цього сприятливе стратегічне положення, зацікавленість власників міста у його заселенні. Протее через ряд причин 1875-1982 років демографічний приріст припинився. Спричинилося до цього голод, епідемії, антисанітарні умови життя і побуту, відсутність медичної допомоги [10, с.12].

            До середини XVII століття більшість населення Надвірної становили українці, а також згодом сюди починають переселятися поляки, що було викликане наявністю тут деяких свобод, частину їх становили нащадки дрібної шляхти, які прийшли разом з великими магнатами (до Надвірної - Куропатви), а також частину населення становили євреї. Менший національний прошарок населення міста становили вірмени. Російськомовне населення з’явилося в місті після того, як його окупували радянські війська у 1944 році [10, с. 14-16].

          Споконвіку люди не були байдужі до назв своїх поселень. Коли виникла Надвірна, хто був її засновником, звідки походить назва міста?

           Ніхто не стане заперечувати, що Надвірна належить до найдавніших міст Прикарпаття. На це питання історики  й досі не мають єдиної відповіді.

           Найбільшого поширення набула версія, що виникнення Надвірної пов’язане з селом Пнів та Пнівським замком. Волидимир Грабовецький так писав з цього приводу: «На прикінці XV століття Пнівським маєтком заволодів шляхетський рід Куропатвів…З метою збільшення доходів магнати Куропатви відвели частину території під містечко, яке вперше в письмових актах згадується від 1585 року. Воно отримало назву Надвірна, тобто поселення на дворі» [11, с. 28].

           Польський письменник І. Ступницький висунув іншу версію: „Назва Надвірної походить від особистої надвірної служби знатних Потоцьких, яка в замку, напевне, Пнівськім, не мала місця, зосталася осаджена біля нього в присадибних будинках, з яких згодом містечко постало” [10, с. 20].

           Дещо іншого погляду дотримується вчитель історії Надвірнянської загальноосвітньої школи №2 Петро Левицький: „Отже, смію стверджувати, - пише історик, - що в кінці XIV – початку XV століття, правдоподібно Потоцьким, був вибудуваний замок, від якого і почалася Надвірна. У XVІ столітті, коли зміцнюються родинні зв’язки Потоцьких і Куропатвів, Надвірна із замком переходить до Куропатвів” [25]. І далі так пояснює своє твердження: «…Надвірна походить не від Пнівського, а від Надвірнянського замку, який був збудований у чудовому парку в кінці XIV – початку XV століття кимось із шляхетського роду Потоцьких» [33, с. 7].

           На нашу думку, Надвірна постала набагато раніше, ніж про неї згадується в документах. Не виключено, що спершу вона булла звичайним селом, як і більшість міст і містечок. Історики О. Яблуновський та                  І. Шараневич довели, що у другій половині XVІ століття польські королі, виходячи з економічних причин, підняли багато сіл до рангу міст.

         Вказати точну дату заснування Надвірної ми не можемо. Рік заснування стародавнього міста, у тому числі й Надвірної, завжди викликає суперечки. Уперше згадується Надвірна у 1589 році в протестації, яку подав до суду Микола Куропатва. Серед перерахованих поселень згадується і містечко Надвірна. Зберігається цей документ у Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника, і йдеться у ньому про напад татар на Галичину 1589 році, внаслідок якого було знищено документи, які засвідчували право власності автора протестації на села Пнів, Битків, містечко Надвірна [4]. Саме з цього приводу в 1989 році місто відсвяткувало своє 400-ліття. Проте в останні роки історикам вдалося розшукати архівні документи, в яких Надвірна згадується ще у 1578 році.

         Без сумніву, що місто засноване набагато раніше. Коріння сучасних надвірнянців сягає ще кам’яної доби. Проживали тут праслов’янські та слов’янські племена, котрі залишили по собі могильники, відомі як Карпатські кургани, а на горі поблизу міста – залишки свого поселення, знане як “городище”. До речі, гора, на якій воно знаходилось і до нині називається Городище.

           Український археолог Я. Пастернак, проводячи розкопки у 1934 році, виявив на території міста залишки укріпленого валами і ровами городища. Датується воно Х – ХІІІ століттям. У 1960 році ці дані підтвердив О. Ратич, 1962 році – О. Роппопорт, 1979 – 80 роках – Богдан Томенчук. Городище розташоване на північно-західній околиці Надвірної, на високому відрозі гори Городище, на лівому березі Бистриці.

Городище було побудоване на важкодоступному підвищені, з трьох боків оточеному крутими схилами, а з четвертого – лісом. Крім природного захисту, основну частину оборонної системи становили штучні укріплення – вали і рови. Найімовірніше, що це було військове городище, поблизу якого могли зупинятися люди. Можливо, входила територія сучасної Надвірної до Галицької, а згодом до Галицько-Волинської держави. Цілком ймовірно, що далекі предки сучасних надвірнянців ходили в походи під стягами славних князів Ярослава Осмомисла і Данила Галицького. Мабуть, у складі княжої дружини вони хоробро билися у 1223 році з монголо-татарами на р. Калці, а в 1240 році разом з галицьким воєводою Дмитром мужньо захищали від орд Батия золотоверхий Київ.

Розорена у ХІІІ ст. монголо-татарськими ордами, Галицько-Волинська держава занепала і вже більше не змогла відновити своєї могутності. Цим скористалися польські феодали і в другій половині ХІV ст. захопили Галичину. Польські королі щедро роздавали своїм васалам її землі. Так значні володіння між Чорною Бистрицею і Прутом одержав рід польських феодалів Куропатвів.

Проте, ні археологи, ні історики, ні краєзнавці поки що не мають переконливих доказів, які свідчили б про існування в ІХ – ХV століттях поселення на території сучасної Надвірної [10, с. 17 - 20].

        У 1745 році помер останній представник роду Куропатвів, і  більшість земель та маєтків у місті перейшла у власність архімаршалка Галичини Ігнатія Цетнера, резиденція якого була у місті Кракові, до Надвірної він приїздив тільки влітку. Ставши власником Надвірної, надав їй свій родовий герб „Пжерова”, який являв собою щит на червоному тлі, а на щиті спис із золотим прапорцем. Над щитом – шолом із золотою короною, прикрашеною пір’ям. Ігнатій Цетнер планував спорудити у Надвірній палац. У 1787 році місто Надвірна перейшло у володіння Австрійської держави, а Ігнатієві Цетнеру замість нього віддали Мостиська [10, с. 45-47]

§1. Куропатви – власники Надвірної

 Казимир Великий вважав Галичину постійним і невідлучним здобутком Польщі. Ще у 1338 році король Польщі Казимир Великий й Угорський король Карл Роберт домовилися у Вишгороді про спільну акцію для приєднання Галичини до Польщі та перехід польського князівства до угорської династії, якщо король Казимир не мав мужицького спадкоємця. Так, у 1370 році його спадкоємцем у Польщі став угорський король Людовик, який прилучив Галичину до Угорщини. Після його смерті на престол польський взійшла його дочка Ядвіга і тоді Галичина вернулася до Польщі. Після Кревської унії (угоди) 1385 року литовсько – руські землі дістались Польщі.

          Таким чином, ледве Польща зайняла ці землі, сюди покотились численні хвилі нових переселенців з усіх сторін.

          Нові власники почали будувати на наших землях більші або менші замки – немов сталі фортеці. Усіх цих колонізаторів підтримувала польська влада. У XVI – XVIII століттях Надвірною володіли магнати Куропатви, яким ще у XIV столітті було надано привілей на володіння значною частиною Покуття. Можливо, першим власником міста з роду Куропатвів був шляхтич Микола (помер у 1589 році) [10, с. 24-25].

Куропатви збудували замок, відомий як Пнівський. Викінченої форми він досяг у ХVІІ ст. До появи Станіславської фортеці (1662 рік) замок вважався найсильнішою твердинею всього Підкарпатського краю. Деякі дослідники минувшини вважають, що саме замок дав назву містові. Тобто, поблизу замку виникло поселення надвірної служби, що обслуговувало його потреби. Інші дослідники твердять, що спочатку місто мало назву Красно двір й одержало її від двору митниці, яка мала дуже витончену пишну будівлю.

Взагалі історія Пнівської фортеці дуже цікава. Вона одна з двох, що ні разу не були взяті. Витримав замок і татарську облогу. І це при тому, що місце з точки зору фортифікації не є вдалим (з двох сторін до замку примикає рівнина).

П’ятикутна у плані оборонна споруда мала сім веж. Найнижчі бійниці розташовувалися на рівні оборонного рову. Зараз вони практично засипані. Фортеця мала три поверхи. А посеред двору стояв будинок самого Куропатви і його сім’ї. 

          У мирний час магнати мали численну озброєну залогу, а у випадку виняткової потреби – армії з найманих жовнірів, рекрутованих з-поміж дрібної шляхти. А селянин, як і треба було сподіватися, стояв поза правом, був зданий на ласку чи не ласку пана та був приватною власністю шляхтича – дідича.

          У другій половині XVI століття Надвірна дістала статус міста, в якому господарем і найвищою інстанцією для її мешканців був власник, а панським урядником – війт. З початку свого виникнення місто стало важливим центром розвитку торгівлі й ремесла, цьому сприяло його вигідне розташування на торгівельному шляху в Угорщину та близькість солеварних центрів, а ще – великі запаси різноманітної деревини. Вже у XVI ст. місто мало право на проведення двох річних ярмарків: на свято Трьох Святих Королів (6 січня) і на свято Ангела Діви Марії (12 серпня), а також на щотижневий торг у п’ятницю. До речі, торги або базари по п’ятницях тривали у Надвірній до 60-х років ХХ століття.

          Більшість населення Надвірної становили українці. Поступово права корінних жителів урізалися. Власник міста сам став призначати урядовців, війта, а на міщан накладалися нові повинності. Надвірнянці були змушені відробляти панщину, платити данину та грошовий чинш.

          Отже, історія Надвірної сягає глибини віків. Ніхто не стане заперечувати, що Надвірна належить до найдавніших міст Прикарпаття. На сьогоднішній день дослідники вивчають місце розташування Надвірної. Щодо року заснування, то найчастіше посилаються на 1585 рік, але також існує ще одна дата, а саме 1596 рік, цю дату подає нам польська дослідниця Є. Горнова. Першим із відомих власників міста були феодали Куропатви, які походили з Угорщини, а також одним із власників міста після Куропатвів був Ігнатій Цетнер.     

     2  3 4 5 6