Для техніки виробів його, характерним є поєднання рельєфно-пластичних засобів, переважно в портретних зображеннях.

Високе мистецьке обдарування позначає роботи талановитого самоука різьбяра з с. Брустури, Миколи Чрешняка. З глибокою любов'ю у своїх творах поєднує декоративні мотиви традиційного гуцульського орнаменту з органічним введенням тематичних зображень. З успіхом виконує роботи в техніці скульптурної (крупної) різьби.

Неможливо не згадати про творчий здобуток Коломийських різьбярів.

Коломия здавна славилася добрими ремісниками, найдужче - гончарами. Але не менш відомими свого часу були на коломийщині майстри, які виготовляли ужиткові речі: скрині, столи-скрині, меблі, сільськогосподарське знаряддя, кошики, посуд. Заслуженої слави здобули будівничі, народні скульптори, різьбярі. Церкви, дзвіниці, придорожні хрести, хрести, свічники чарували своєю красою і оригінальністю.

Важливою віхою в розвитку різьбарства Коломийщини було заснування у 1894 р. в місті школи деревного промислу. Випускники її були добрими будівничими виконавцями. Значну увагу школа приділяла скульптурі. Тут продовжувалися кращі традиції різьбярської культури. Але, з часом, тут стало переважати так зване промислове ремісництво.

Деякий час викладав відомий майстер різьби Іван Семенюк з Печеніжина. Він добре знав традиції різьбярства, технологію матеріалів, орнаментальні мотиви. Основну увагу майстер у творах концентрує на центральному мотиві, виводячи навколо нього декілька  мотивів другорядних. Різьба його глибока, інкрустація бісером, вдало доповнюють нескладну орнаментальну композицію, фон, в основному створює пастельний вид різного рисунка.

Випускник Коломийського технікуму народних художніх промислів Василь Ровенчук - один з найяскравіших представників Коломийської школи різьблення. Його роботи сучасні, своєрідні і різноманітні. За формою, у них вдало поєднується тонка, суха різьба з незначною кількістю різнобарвного бісеру (цукорниці, свічники, шкатулки, сільнички). Орнаментальні композиції прості як за кількістю, так і за розташуванням мотивів у виробах на фоні. Митець працює з деревом, не фарбуючи, не лакуючи його, лиш підкреслює натуральну красу матеріалу, красу його фактури.

Учитель із с. Мишина М. Миронюк - майстер інкрустації, оздоблює свої вироби деревом, природного кольору, що надає творам пастельного, майже непомітного переходу барв з одного мотиву на інші. Виготовляє жіночі прикраси, шкатулки, тарілки, цукорниці, вази. Нині в Коломиї працює ряд цікавих молодих митців, випускників Косівського технікуму народних художніх промислів - С. Лісневич, П.Абрам'юк, В.Ласійчук.

Роботи Лісневича привертають до себе увагу дотриманням традицій національної школи, вони традиційні і модерні водночас.

На роботах П.Абрам'юка відчутний вплив творчості родини Семенюхів. Доповнює роботи інкрустацією металом, бісером, деревом, шукає нових варіантів як у композиції, так і у виконанні.

 

 

 

 

 

1.4. Ознайомлення з основами різьблення по дереву

 

Найважливішою якістю деревини є поєднання в ній пластичності. А це залежить від породи дерева, місце де воно росло, його будови. Добру пластичність мають липа, вільха, червоне дерево, горіх, черешня, яблуня. У художній творчості використовують поперечний, радіальний розріз деревини. На деревині є природні кільця - текстура. Темну часту у поперечному розрізі стовбура називають ядром, світлу - заболонню. Симетричне поєднання таких частин дає створити різні зображення. Щоб дерево давалося обробці, його потрібно вміти заготовити, вміло висушити, поступове висихання надає тріщини.

Є два способи виконання виробів із дерева - столярний і токарний. Художник-столяр повинен вміти використовувати можливості деревини. Які одержують в процесі роботи: колір, текстури, напливи, сучки.

Столярна обробка дає змогу використовувати можливості деревини: гранчастість площини, витягування, наклеювання площин і металевих окремих елементів.

Столярний верстак складається з кришки, що тримається на стійкому підверстаччі, з лівого боку дошки на передній кришці розташований, притиснений гвинтом з правого - притиснена коробка, на горизонтальній поверхні верстачної дошки зроблені гнізда крутої або прямокутної форми для упорів і гребенів, ближче до загальної  - лоток для інструментів.

Дерев'яні заготовки розпилюють за допомогою стусла під прямим < 45^о. Ним користуються для виготовлення рамок.

Денце використовують для торцювання під прямим і косим кутом.

Струбцини використовують для притискання деталей до верстака у процесі їх обробки або для стискування при склеюванні. Є деревяні і металеві, звичайні, паралельні й хомутові.

Вийми - довгі струбцини для склеювання дощок у щит. Преси - невеликих розмірів використовуються для склеювання дощок і донець скриньок.

Розмічувальні інструменти:

Рейсмусом - наносять лінії, паралельні до граней заготовки.

Ярунок - призначений для проведення паралельних ліній під  < 45^о, розмітки кутів 45^о і 135^о.

Інструмент для розколювання - сокира з широким і гострим лезом, тонкою пластиною , що плавно потовщує до обуха.

Інструмент для розпилювання: пили, лучкові пили, ножівки, лобзики. Інструмент для стругання: рубанок, зензубель, гатель,  фуганок, кальовка.

Інструмент для довбання - долото, стамески плоскі та напівкруглі.

Для свердлення - свердла спіральні, гвинтові.

Допоміжні прилади: лінійки, складний, рулетка, кутник для розмітки прямих кубів і їх перевірки.

Найпростіший за конструкцією верстак токарний, що складався з двох вертикальних стовпців, скріпленим горизонтальним бруском. У металевих стержнях у верхній частині брусків закріплювали заготовку для обточування. Їх приводили в обертальний рух ременем закріпленим на дерев'яному лучку. Такі верстати були відомі на Гуцульщині у 18 ст.

Тепер використовують модернізовані токарні верстати ІБДМ-1 або "Умілі руки" для допоміжних умов точіння. Народні майстри виготовляють верстати, що приводяться в рух електромотором від пральних машин, інших електроприладів. Оберти регулюються за допомогою ручки перемикання швидкостей.

Матеріал для роботи має бути підсушеним % вологості зберігають на полицях. Для закріплення обмоченої заготовки використовують катрани. Їх накручують на вал. Використовують у токарній справі косяки, стамески напівкруглі широкі, часом вузькі та широкі. Зачищають різаком, плавно посуваючи загострений різак, рівно тримаючи його. Потім виріб шліфується.

 

 

 

 

 

 

 

2.Види різьблення.

 

Плоске різьблення: контурне різьблення, в якому тематичні й орнаментальні композиції виконуються за допомогою різака способом двохгранних прорізок або напівкруглою стамескою на чистій поверхні;

Контурне різьблення геометричного лінійного орнаменту з наступним фарбуванням ліній, що виконують переважно на темному тонованому фоні: лінійно-гравіювальне різьблення сюжетно-тематичних композицій і портретів; тригранно-виїмчасте геометричне різьблення і геометрично-серповидне різьблення або лускоподібне, виразки напівкруглою стамескою нагадують луску риби або кігтеподібним.

На Полтавщині поширене тригранно-виїмчасте різьблення з характерними стильовими ознаками орнаментика розробляється майстрами на основі традиційної народної творчості. Характерним мотивом різьблення є чотирипелюсткова квітка, яка у майстерному повторення створює стрічкову будову. Різьблення виконують  стамескою, заглиблюючи з обох боків. До середини, або підрізуючи грані, залишаючи їх в центрі. Такий простий мотив дає змогу виконувати багато варіантів: смуги, розети, сітчастий орнамент. Рівнобедрені трикутники обводяться контурною лінією ножа або різака за допомогою. Шестипелюсткові розети мають контурне обведення й обведення по колу, або оброблюється трикутниками.

Тригранно-виїмчастим різьбленням творчо займаються ужгородські майстри Кучер, Кадельчук, Дежкова. Найпоширеніші мотиви орнаментів: лінії, зубчики, трикутники, чотиригранники, розетка-сяйво, розетка-вертушка, зірка чотирипроменева, сходинка, листочки, "очко", горошинки, поглиблення виїмки.

Контурне різьблення геометричного орнаменту з розфарбуванням чи без нього поширилось у західних областях України в післявоєнний час. Цю техніку дехто називає геометрично-художньою, а різьблення називають "вишиванкою". Найбільш поширена ця техніка  в Соритському, Соколівського р-ну Львівської області. У малому виробництві орнамент перетискують з кальки. Використовують напівкруглі стамески, кутики різної ширини.

Для розфарбування різьблення користуються аквареллю, тушшю, олійною фарбою. Колір доповнює художню виразність орнаменту.

Різьблення по чорному лаку - гравірування, на тонованій і полірованій поверхні, де нанесений малюнок прорізують контурною лінією, різноманітними штрихами до появи на поверхні чистого дерева. Користуються 3-4 стамесками, контурною, кутиком.

Автором технології яворівського жолобчасто-виробничого різьблення став майстер із м. Яворова Й. Станько. У 1930-32 рр. він застосував народний орнамент, яким розмальовували скрині; використовуючи його в плоскому різьбленні на чистому дереві для прикрашування меблів. Згодом застосовує різьблення на тоновому фоні. У 1955-1956 рр. при сприянні директора школи художніх ремесел Д. Ісова в Яворові вводяться тонові розтяжки й тонові переходи кольору фону. Яворівське різьблення застосувалось в архітектурному оформленні інтер'єрів і меблевому мистецтві.

У композицію орнаменту почали вводити емблематичну та шрифтові написи. Використовують стамески контурні, напівкручені, тонкий і середній, ніж. Всього елементів Яворівського орнаменту налічується 20-30. Але її композиційне поєднання дає велику кількість варіантів, які згодом можуть сприйматися вже і як самостійні елементи і як відомі мотиви.

Різьблення Яворівського орнаменту поділяються на 4 групи: квіти, гілочки, листочки, доповнюючи декоративні елементи Водночас великі центри цього промислу: Косів, с. Яворів, с. Річка. Тут з давніх часів прикрашали в хатах балки - сволоки, одвірки, двері, ліжка, скрині, столи, знаряддя праці, музичні інструменти контурним різьбленням, яке виконували ножем. Найвідомішим різьбярем, що значно розвинув і вдосконалив техніку гуцульського різьблення був Юрій Шкрібляк (1822-1884) із Яворова Косівського району. Виготовив токарний верстат, що полегшував працю і дав можливість шукати нові форми виробів. Майстер придумує нові форми інструменту, вдосконалює техніку різьблення, урізноманітнює орнамент, створює основні композиції сполучення його елементів. Першим вводить зображення, квіти, активно використовує традиційні елементи: "зубці", "сонечко", "підківки". У своїх роботах застосував інкрустацію із баранячого білого та чорного рогу, мідного дроту, цвяхів з головками.

Для посилення виразності одного різьблення він втирав вугілля у виїмки. Почав вироби натирати воском. Твори майстра експонувалися на виставках в Коломиї, Львові, Кракові, Відні.

Він створив композиційну схему, за якою вся декоративна площина розбивається на менші поля, де розміщуються візерунки. Вдосконалюються мотиви плоского різьблення, вводиться інкрустація різноколірним деревом, рогом, керамікою, перламутром, металом, бісером. Збагачення виробів інкрустацією пов'язане з різьбярами-умільцями Марком Мегеденюком із с.Річка і Василем Девдюком з с.Старий Косів.

В.Девдюк вводить інкрустацію різноколірним деревом, бісером, металом і перламутром та полірування виробів. Розробляє нові орнаментальні композиції, використовуючи мотиви "слізки", "пшенички", "гачки". Виготовляє меблі, декоруючи їх різьбленням і випалюванням.

Для творчості М.Шкрібляка властиве інкрустування виробів бісером (білим і голубим), добором форми, застосував різьблення приділяючи велику увагу орнаменту.

Третій період розвитку різьблення збігається із післявоєнним періодом, коли знову активно розвивається народне мистецтво Гуцульщини. У Косові відновлюється робота "Гуцульщини" з філіалами у с. Річка та  художнього фонду України. Виконуються портретні зображення у рельєфному різьбленні в поєднанні з інкрустацією та сухим різьбленням.

В Україні і за її межами відома творчість Ю.Шкрібляка, Юрія і Семена Карпатюків заслужених майстрів народної творчості України. Вони внесли у скарбницю художньої обробки деревини ту класичну цілісність, яка прийнята за початок відліку при оцінці творчих досягнень сучасних майстрів. Майстри використовували у своїх творах композиційні прийоми і орнаментальні мотиви їх діда Ю.І.Шкрібляка. Розробляють оригінальні композиції, широко застосовують нові мотиви "хлопчики", "зірниці", займаються інкрустацією бісером, перламутром, різноколірним деревом. Семен застосовує нові орнаментальні мотиви і композиції, використовує кольоровий метал в інкрустуванні виробів, продовжує  художні традицій династії різьбярів.

Успішно працюють і розвивають кращі традиції гуцульського мистецтва члени Спілки художників М.Тимків і В.Кабин. Центр розвитку гуцульської різьби на Буковині - м.Вижниця. Відомі майстри: Ходаківський, Гайдук, Бондаренко, Фірчук. У художніх промислах Гуцульщини є дві форми творчої праці - колективна і індивідуальна. Використовується ручна художня праця, лише деякі процеси механізовані. Продукція має декоративний характер. Мистецькі твори високо ціняться, експонуються на виставках.

Велику роль на розвиток мистецтва різьби відіграють навчальні заклади Косова та Вижниці. Тут навчальний процес ґрунтується на вивченні і творчому використанні кращих традицій народної творчості.

Вагомий внесок у відродження і розвиток художньої обробки дерева Гуцульщини вніс невтомний слід народного мистецтва.

 

 

2.1.Технологія різьблення.

 

  1 2 3 4

[Івано-Франківськ]

[Панорами Карпат]

[Різне]

[Гори]

[11-01-16]	[Все для туристів]
На Золотий тік (0)

[09-09-19]	[Відпочинок за кордоном.]
Високий сезон на Мальдівах (0)

[09-08-14]	[Відпочинок за кордоном.]
Чим пригостить Доміникана? (0)

[09-08-15]	[Відпочинок за кордоном.]
Іспанська Корида (0)

[Івано-Франківськ]

[Горгани]

[Івано-Франківськ]

[Івано-Франківськ]