Різьблення в Україні
сікстинської богородиці, з характерною для даної іконографічної схеми конусоподібною формою фігури.
Для східного і західного регіонів України фігурки і барельєфні скульптурки - своєрідний зразок народної скульптури. Образотворча сторона виступала у фігурних формах або деталях знарядь праці, елементах народної архітектури, предметах оформлення житла.
Варто згадати форму коника. Зображення коня зв'язана з давніми уявленнями про його охоронні функції. На Чернігівщині кінь вважався твариною віщою, одночасно й зловіщою. Тут вірили в "оборотну" охоронну силу конячої голови. Форму коня обрав майстер для ковила??, яким засипали зерно до млинового ковша на камінь. Їй майстер придав форму гостровухих кінських голів. Породу кінських голів мають різні солонки з Чернігівщини, притики і холки від ярма на Київщині, Полтавщині, Харківщині. Мотив голови коня у побутових речах широко використовувався в майстернях Полтавського земства. Сам факт звернення до мотиву коника свідчить про його значне побутування в народному мистецтві на цій території. Широко відомий мотив коника в елементах різноманітних світильників.
Підвісний світильник - "павук", з Івано-Франківщини завершує вісім верхніх кронштейнів, закінчення яких має подобу кінської голови. Такі фігурні зображення і в такій кількості містяться на обрусі, який скріплює конструкцію подавірка у нижній його частині. У мерехтливому світі свічок силуети кінських голів ніби приходять в рух.
З кінця 19 ст. на Гуцульщині традиційна об'ємна культова скульптура витісняється виробництвом різьблених речей сувенірного характеру, декорованих плоскою різьбою, інкрустацією . На Західному Поділлі на зміну дереву для скульптури використовували камінь.
На господарсько-промисловій виставці в Коломиї (1880 р.) поряд з традиційними речами, виконаними в рельєфі, експонувалися предмети подарункового призначення. На початку 20 ст. Прикарпаття стає місцем туризму, лікування, відпочинку, що стимулювало виробництво сувенірів. На сувенірний характер виробів із дерева націлювали і школи по різьбі у карпатських осередках - Вижниці, Ясенях.
??? здавна славились мистецтвом різьби по дереву, хоча найдавніші пам'ятки дерев'яної фігури і рельєфної різьби походять з кінця 18 ст. Достовірні відомості про авторів і їх скульптурні твори цього регіону є тільки з другої половини 19 ст. В цей час широко побутувала рельєфна різьба - виготовлялись декоративні побутові речі, прикрашались знаряддя праці. У 80-х роках 19 ст. у с. Риманові на березі місцевих традицій була відкрита різьбярська школа. Учні і випускники виготовляли переважно речі сувенірного характеру, декоровані мотивами рослинного орнаменту. Ці вироби користувались попитом серед відпочиваючих. Рідше лемківські майстри звертались до об'ємної скульптури, і до культового характеру. Відомо, що якийсь В. Вайтович вирізував анімалістичні фігурки, цим поклав початок новому піднесенню в розвитку лемківської народної різьби був М.В. Орисик, працював сам і навчав різьби своїх п'ятьох синів та односельчан.
У 1919 р. вийшов Декрет Радкому про заходи сприяння кустарним промислам. Художні промисли стали базою відродження багатьох видів народного мистецтва. На Полтавщині до 1930-х років скульптура уступила місце орнаментальній різьбі, що була відома здавна. Ледь існувала рельєфна і фігурна скульптура. Майстри Полтавщини продовжували працювати в традиційній техніці орнаментальної різьби. Тут і зараз віддають перевагу барельєфу, в якого близька технологія до традиційної орнаментальної різьби.
Вже протягом першого післявоєнного десятиліття в українській народній скульптурі чітко виділилась лемківська різьба. В її основі була ще та сюжетно-стилістична спрямованість, яка традиційно склалась в попередні роки і була зумовлена орієнтацією на виготовлення сувенірних виробів міщанського характеру. Перебуваючи з 1945 р. на Україні, вони працюють над політичною скульптурою, вступають в художні артілі, переходять до нових тем, сюжетів, композиційність рішень і збагачення способів художнього вислову, працюють по-новому, більшість з них звертається до однофігурних композицій. Форми вирішують більш узагальнено, урізноманітнюють.
Яворів - осередок успішного розвитку давніх традицій. Це відомий різьбярський центр на Львівщині ще з кінця 19 ст. Один з зачинателів післявоєнної доби, що приступив до різьби скульптурних фігурок і цілих композицій - І.Р. Лисовський, учитель Яворівської школи іграшок. Подібна творча манера і в майстра з Яворівщини М.І.Яреми.
Помітних успіхів досягла різьба на Закарпатті. Відродження давніх традицій місцевої фігурної та рельєфної різьби. Його розвиток зв'язали з іменем майстра В.І. Свиди. Його творчість приклад продовження і розвитку народних традицій в скульптурі.
1.3. Композиційна структура художнього різьблення даного регіону, образність її орнаменту.
Найпоширенішим видом народної творчості гуцулів є художня різьба по дереву. Вона широко використовується насамперед як декоративна прикраса на предметах домашнього вжитку - на скринях, столах, мисниках, полицях, лавах, сундуках, веретах, кушках, терницях, декоративних тарелях, ліжках, барильцях, ложках, топірцях, на деталях житлової архітектури - сволоках, на лицьовій стороні дверей, воротах, намисниках вікон і дверей, пам'ятних спорудах. Різьба широко використовувалась в інтер'єрі гуцульських церков і на церковних речах.
Поряд з геометричною площинною різьбою, найпоширенішою на Гуцульщині є скульптурна і об'ємна різьба. Багато творів є безіменними, починаючи з 19 ст. майстри ставили датування, авторські підписи на виробах. Особливе місце в історії розвитку гуцульського народного мистецтва посідає найвидатніший майстер-різьбяр і мосяжник Юра Шкрібляк. Боджарства навчався від батька, але працював над різьбою. Вісімнадцятий у сім'ї син став талановитим різьбярем. Твори митця експонувалися у Львові, Відні, Коломиї, Одесі. Численні роботи потрапляли за кордон.
Для своїх робіт використовував грушу, явір, сливу, бук, черешню. Крім чистої сухої різьби, що є домінуючим способом художнього оздоблення, майстер вдало використовував інкрустацію рогом і чорним деревом, кольоровими металами, часом крученим мідним дротом. Часто застосовував декоративні мотиви, виконані технікою художнього випалювання.
Як найхарактерніші орнаментальні і декоративні мотиви він вживав півкола, трикутники, рельєфно-пластичні, пшеничні колосочки, "головкаті", "кільчасте письмо", трилисники, "карпатець", "копанички", "кривульки", "слізки". Він вводив нові мотиви власної композиції, урізноманітнював їх, збагачуючи нові декоративні засоби художнього оздоблення. Орнаментальні мотиви Шкрібляка відрізняються чіткістю, якістю, виразністю і простотою. Він оперує визначною кількістю основних декоративних мотивів, про те, володіючи винятковим умінням, і відчуттям організації їх, створює завершену орнаментальну композицію, що дає чудову гармонію переходів пластики геометричного орнаментально-декоративного високого рельєфу. Почуття ритму і симетрії в декоративних засобах майстра було надзвичайно витонченим, виявом великої обдарованості природної. Він глибоко розумів і відчував органічний зв'язок декоративних мотивів з формою предметів, їх пропорціональний взаємозв'язок щодо встановлення розмірів чи величин самого орнаменту або його частин до всієї площі і її окремих членувань. Крім того, декоративні мотиви завжди узгоджені не тільки з самою формою виробів, але і з їх побутово-вжитковим або громадським призначенням. Особливе місце в художній творчості майстра належать техніці гравірування і карбування по кольорових металах. У сполученні різьблених і металевих орнаментальних мотивів він домігся органічної художньої єдності, з допомогою яких вироби, не втрачаючи свого вжиткового призначення, одночасно були витворами справжнього народного мистецтва. Його творчий шлях - величезний поступ у розвитку української народної художньої культури на Гуцульщині 19 ст. Майстер своєю творчістю утверджував високі самобутні, прогресивні художні традиції в народному мистецтві, чим здобув визнання, заслужену популярність за межами Гуцульщини, за що його народ назвав основоположником класичних зразків гуцульської народної різьби по дереву. Найвиразнішим художнім починанням до різьбарства відзначався син Василь. В його творчості зустрічаємо дуже багато спільного з батьком. Спільність полягає у асортименті виробів, у способах їх художнього оздоблення, в матеріалі, в характері вжиткового призначення, в техніці виконання.
Василь розвинув техніку інкрустації, застосовуючи її в мотивах чистої геометричної різьби. Він прагнув надати своїм виробам більшої пластичності, соковитості, вводячи рельєфну орнаментальну пластику, рельєфні вставки та накладки у вигляді геометричних форм, що виступають над площиною. Цей декоративний засіб зустрічаємо і у В. Девдюка. Василь Шрібляк чудово володів технікою випалювання.
Брати Микола і Федір добре володіли різцями, Микола неодноразово брав участь у виставках, на яких представляв свої твори, що мали неабиякий успіх.
Ділки-спекулянти зацікавились оригінальністю і самобутністю виробів гуцульських майстрів. Майстрам платили дещицю за їхні твори, диктуючи їм замовлення. Почали популяризуватися вироби багато оздоблені бісером, а сама форма або конституція їх надмірно ускладнювалась.
Марко Мегеденюк із с. Річки відіграв особливу роль в історії розвитку художньої різьби на Гуцульщині. Він розвив техніку викладання кольоровим бісером, яка зустрічалася і в інших різьбярів - його сучасників. Кольорова гама бісеру в роботах майстра була порівняно небагата, але він умів згармонізувати різноманітність кольорів з особливим художнім почуттям.
Мегеденюк першим поєднав чеканку і гравірування у своїх виробах з деревом та бісером. Характерним для нього є введення в художньо-декоративні засоби рельєфно-пластичних мотивів. Як винятковий виріб, вони одночасно виступають і як декоративні деталі.
Смугастий малюнок рельєфних накладок - це гармонійно вишуканий композиційний елемент орнаментального характеру. У виробах майстра приваблює простота конструкції, практичне призначення, органічна єдність форми і декоративних мотивів, високе почуття ритму і симетрій в орнаментальних оздобах його робіт, цілісність декоративних плям є характерною рисою в творчості М. Мегеденюка.
Відомим майстром художньої різьби на Гуцульщині був Василь Девдюк із Косова. Він багато зробив для розширення і розвитку народного мистецтва, для організації спеціальної фахової школи художніх народних ремесел на Гуцульщині. В. Девдюка, В. Шкрібляка і М. Мегеденюка як фахівців різьби офіційно запросили з Косова до фахової школи у Вижниці, яку відкрили у 1905 р. Тут Девдюк пропрацював до 1914 р.
В.Девдюк у Косові продовжував кращі традиції гуцульських різьбярів, розширював можливості і способи застосування інкрустації не тільки перламутром і рогом, але природнім кольором текстури дерева, кольоровим металом (куванням), почав фарбувати дерева, як матеріал для своїх виробів, на ньому виконував декоративні прикраси, викладанку бісером. Він сміливо і по-своєму оригінально розв'язує завдання поєднання різьби геометричного характеру з веденням напівоб'ємних або напівскульптурних елементів. Майстер у своїх роботах застосовував художні випалювання. Асортимент виробів дуже широкий як за вжитковим призначенням, так і за формами і розмірами.
В 1920-х роках Девдюк у власній майстерні відкрив приватну професійну школу, де навчав гуцульських дітей мистецтву різьби по дереву, орнаментальні мотиви майстра і "пшеничка", "рачки", "зубчики", "слізки", "копанички", "кільчате письмо" тощо.
Відомі майстри-різьбярі на Гуцульщині Карпатюки Юрій і Семен, Петро із с. Яворова Косівського району. У своїх ранніх творах Юрій використовував всі принципи композиційних засобів і орнаментальні мотиви Шкрібляків.
Розглядаючи творчість майстрів періоду 30-х р., помітно, що вони вводили дедалі більше в техніку чистої різьби інкрустацію. Інкрустували чорним рогом, чорним деревом, металом, перламутром, бісером. Їм належать авторство багатьох нових композиційних "рішень у техніці інкрустації". Мотиви: "доріжка", "доріжка з підківками", "зірниця", "драбинка" є нововведеннями Ю.Карпатюка.
У різьбі Карпатюків багато спільного, але кожний з них зберіг свою власну точку творчої індивідуальності. У Семена є витончене художнє відчуття орнаментальних композицій як у різьбі, так і в інкрустації, уміння з найтоншим смаком дібрати барви і відповідну тональну гармонію матеріалів для інкрустації, висока технічна майстерність. Цьому навчив свого сина Василя.
Творчість різьбярів: Шкрібляків, Мегеденюка, Девдюка, Карпатюків являє собою визначні сторінки великої школи в історії розвитку народного мистецтва різьби на Гуцульщині. Велика когорта річківських різьбярів: Томюк, Медведчук, Кіщук М.Ф., Кіщук З.М., Шмадюк, В.Ф.Кіщук і інші. На циліндричних формах Томюк майстерно застосовує стрічкову композицію орнаментальних мотивів, яка створює своєрідне багатоярусне розміщення декору і ще більше підкреслює саму форму виробу.
У 1839 р. Укрхудожпромка організувала два великих художньо-промислових виробництва - артіль "Гуцульщину" і артіль ім. Т.Г.Шевченка, М.Кіщук, річківський різьбяр - є одним з перших активних організаторів артілей, очолив артіль "Гуцульщину", поєднавши обов'язки адміністратора і митця. У своїх творах застосовує зовсім нові декоративні засоби: на центральній частині орнаментальних композицій він вміщує тематичні зображення, суто образотворчого характеру, які виконує технікою інкрустації, вводить у своїх творах техніку барельєфної різьби по дереву. З його ініціативи група майстрів виготовила мебель для Кремля (1947 р.).
Цікаві роботи майстра - Тимкова М.П. Самостійно почав свою роботу з 1929 р. Працює з різними матеріалами, різною технікою. Виконує ряд декоративних тарелів, ювілейних альбомів.
Вперше почули про вихованця Косівського училища прикладного мистецтва М.Ю.Федірка у 1955 р. на Всесвітньому фестивалі у Варшаві, де молодь представляла свій творчий здобуток в різних напрямах та видах мистецтва. Виділився Федірків таріль, виконаний технікою інкрустації та різьби. Це був одним із типових зразків багатобарвної гуцульської народної творчості. Майстер виконує багато робіт присвячених історичним датам, веде педагогічно-виховну роботу з молоддю училища.
Відомий майстер Гуцульщини В. Гавриш чудово і досконало застосував орнаментальні прикраси в найдрібніших деталях, способом інкрустації кольоровим металом, рогом, перламутром, дрібним різнокольоровим бісером, мініатюрною різьбою, твори його технічно досконалі, композиційно і художньо завершені. Виготовляє різьбярський інструмент.
