___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Захоплююче враження справляють неозорі моря хлібів – ці гігантські золоті простори, по яких теплий літній вітер жене пружні хвилі. Стрункі і пружні стебла несуть важкі тугі колоски чи пухнасті мітелки з налитими зернми хліба.

Хліб – одна з найважливіших основ нашого благополуччя. Можна собі уявити, наскільки важливим був хліб у минулому. Від урожаю залежало сме життя землероба і його сім’ї. Звичайно, що і солома завжди максимально використовувалась у господарстві землеробських народів.

Снопами обмолоченоі соломи покривали дахи будинків. Солома йшла на корм і підстилку худобі, а в неврожайні роки її підмішували в хліб. Вона взувала і одягала селянина, утеплувала його дім була йому постіллю. З неї людина навчилася виготовляти капелюхи, кошики та інше господарське начиння.

Разом з тим солома була для селянина не тільки матеріальною цінністю. Всі землеробські народи наділяли стебла хлібних рослин особливою духовною сутністю, вірили, що в них закладений дух божества хліба, хлібного поля, сила його родючості, вважалось, що і коглоски і солома, скошені при дотриманні особливих ритуалів, здатні впливати на благополуччя селянського життя.

Солома завжди була незамінни пластичним матеріалом для створеня різних обрядових атрибутів і прикрас, в яких яскраво проявились фантазія і майстерність селян.

Найбільшбагата різноманітними прикладами народної творчості жнивна обрядовість. Повсюди існували звичаї прикрашати перший “зажинковий” і останній “обжинковий” сніп, зібраний з поля, сплітати з хлібних колосків вінки, залишати на ниві заплетеними останні колоски. Колись цим діям надавали магічного змісту. З часом обрядові атрибути жнив набули символічного значення, стали прикрасами, які виконували за традицією.

Вінками з колосків прикрашали голови дівчат-жниць, їх дарували господарю поля в знак побажання благополуччя.

“Дідух”, майстерно виготовлений з обжинкових колосків, є невід’ємним атрибутом різдвяних свят нашого народу. Він займає почесне місце на столі на Свят-вечір в більшості населених пунктів України.

Щорічно оновлюючи традиції жнивних обрядів, їх святковий характер, а також наявність природного матеріалу, який не потребував спеціальної підготовки, сприяли розвитку колективної народної творчостісоломоплетіня. Саме в цей період народжувались нові форми виробів із соломки, які вже не обов’язково були пов’язані з символікою родючості, народжувались нові способи плетіння.

 

Розділ 1. Живе мистецтво народу.

 

1.1.              Живе мистецтво народу.

Солома, вирощена руками людини в праці, в турботі про хліб не могла не тішити людину красою, не зігрівати своїм теплом. Краса її золотистого відтінку, світлоносність і блиск – подібні сонячному світлу і кольору дорогоцінних металів. Солома це справжнє селянське золото, яким природа щедро обдарувала землероба. Без високої естетичної оцінки соломи як декоративного матеріалу неможливе було б народження мистецтва соломоплетіння. Саме ці художні якості цього матеріалу любовно і вмвло виявлені в крвщих творах народних умільців. Традиції цього виду мистецтва виявились надзвичайно життєздатними. Майже до наших часів вони підтримувались в селянському середовищі трудовими навиками в обходженні з цим матеріалом, його незамінимістю в господарстві. Свої різноманітні прояви народні традиції соломоплетіння знайшли в повсякденних предметах селянського побуту.

Солом’яні посудини великих розмірів, кошики були незамінимі в селянському господарстві. В них зберігали зерно, муку. Овальні кошики використовували під час сівби вручну. Щільно сплетені з джутів соломи, вони не поступались за міцністю дерев’яним бочкам, а інколи були так майстерно зроблені, що не пропускали налиту в них воду. Міцні солом’яні стінки не прогризали миші. Такий посуд забезпечував необхідну для зберігання зерна і муки вентиляцію. Навіть при постійному використанні такі предмети служили сельнину навіть більше як півстоліття.

В побутових предметах, сплетених із джгутів соломи, органічно поєднались утилітарні і художні якості. Розглядаючи в музеях ці предмети, ми не можемо не оцінити смаки, почуття ритму і гармонії, якими володіли майстри, які їх створили.

 

 

1.2.   Казкові перетворення соломки.

Селянські діти і молодь плели із соломки прикраси. Пальці прикрашали солом’яними колечками, “де вміла рука будувала у вузлі досить красиву пов’язь”. Дівчата одягали на шию нанизані на нитку легкі солом’яні намистинки. І хоч такі прикраси часто не доживали і до кінця дня, в народі не забували прийоми плетіння, передавали їх з покоління в покоління.

Підвісні конструкції з соломи є найдивовижнішим винаходом народної декоративної творчості. Вони прикрашали селянський дім на Різдво. В буденній простоті селянської хати цей незвичайний декоративний предмет створював особливий настрій. Виготовлення різдвяних підвісок найчастіше було розвагою селянської молоді. Безліч рук плели окремі деталі, іноді доволі великі за розміром і складної за конструкцією солом’ної підвіски. Ця колективна творчість завжди спиралася на традиції, прийняті в тій чи іншій місцевості відносно форм і прикрас підвісних конструкцій, але загальна фаетазія, винахідливість і вигадка завжда вносили в них щось нове і несподіване.

У різних нардів солом’яні підвіски носять різні назви. Але найчастіше, осбливо в Білорусії, Україні (Полісся), Польщі, різдвяні підвісні прикраси з соломи називають “павук”. Ажур солом’яної конструкції справді нагадує справжню павутину, зіткану павуком. Ця назва має глибоке за своїм змістом значення. У фольклорі багатьох народів павутина виступає в ролі дороговказної рятувальної нитки, яка з’єднує небо і землю.

Шедеври народнго соломоплетіння бережно зберігають вітрини музею білоруського народного мистецтва, розташованого під шпилями старого костела у мальвничому містечку Раубичи під Мінськом. Такими шедеврами є солом’яні Іконостасні ворота, сплетені білоруськими майстрами кінця XVIII – початку XIX ст. за красою, художньою досконалістю і майстерністю виконання ці твори, мабуть, перевершують все, що створювалось в рамках обрядового і побутового творіня з соломки.

Клоли дивишся на солом’яне мереживо воріт, то здається, що сам час зупинив свій рух перед цією тендітною рукотворною красою, щоб нащадки тих, хто перетворив просту солому в скарб, могли захоплюватися цим високим мистецтвом.

Історя зберегла ім’я майстра воріт, які походять з села Вавуличі, що на Пінщині, - місцевого селянина з білоруським прізвищем Климович. Проте, коли розглядаєш солом’яне мереживо царських воріт, здається, що над їх створенням працював не одн мйстер. Сотні плетених квадратів і ромбів, багато метрів витого джгута різної товщини...

Солом’яні царсокі ворота – вершина соломоплетіння минулого, свідчення високого рівня розвитку цього виду народного мистецтва в XVIII – XIX ст. Ми не можемо не захоплюватися досконалою технікою і високим художнім смаком майстрів минулого, коли розглядаємо ще один унікальний зразок соломоплетіння – плетену шкатулку початку XIX ст., яка зберігається в Державному Історичному музеї в Москві. Походження цієї невеликої шкатулки, ім’я майстра, який її створив, невідомі, але дивує її майже повна схожість з білоруськими плетеними солом’яними воротами.

Сплетена шкатулка з надзвичайною майстерністю. Легка і ажурна, вона, не маючи всередині додаткової основи, дуже міцна.

Білоруські плетені ворота і солом’яна шкатулка – ось мабуть і все, що збереглося із зразків соломоплетіня минулого.

Розділ 2. Ознайомлення з основами виготовлення виробів із соломки.

 

2.1.              Інструменти і обладнання.

Для заготівлі соломки застосовується серп.

При виготовленні художніх виробів виористовують:

-   гострі ножиці для нарізання соломки і вадсікання твердих частин стебел, вузликів, а також для пірівнювання кінців в готових виробаз;

-   дерев’яний молоток типу киянки для ущільнення сирих косичок;

-   праска для вирівнювання готових плоских виробів;

-   голки і наперсток для зашивання плетінок;

-   пласкогунці для протягування голки через щільні ділянки плетива;

-   для інкрустації – різак і чекани;

-   обробляють сировину і виготовляють речі на звичайних робочих столах;

-   для відбілювання, фарбування, промивання соломки застосовують емальовні або альмінієві посудини;

-   для замочування соломки використовують емальовані або пластмасові лотки.

Цим простим предметам характерні досконалість форм, плавність округлих контурів. Фактуру їх поверхні декоративно збагачує графічний ритм горизонтальних джутів соломи і діагоналей дрібних стіпків їх перетяжок, які виразно читаються на ясногму фоні соломки.

Поряд з солом’яним начинням одним з найбільш поширених в селянському середовищі рукотворних предметів із соломки були солом’яні капелюхи. До середини XIX століття солом’яний капелюх складав невід’ямну частину костюма селян півдня Росії, Білорусії і України.витіснені головними уборами фабричного виробництва з святкового костюма, вони довго залишались незамінними в будні, на польових роботах. В білоруських і українських селах не рідкість і в ніш час побачити пастуха, селянина, працюючого в полі, в широкополих солом’яних капелюхах, які називають “капельш”, “бриль”.

Плетений солом’яний капелюх легкий, добре захищений від сонця, не намокає під час дощу. При всій своїй простоті солом’яний капелюх завжди був красивою деталлю селянського костюма. Золотисті, з глянцевим відливом, рельєфною фактурою і узорчастим малюнком переплетенняя, слом’яні капелюхи гарно поєднувались з плетеними кольоровими поясами, вишитими сорочками, служили прекрасою традиційного чоловічого костюма.

Перша письмова згадка про солом’ний капельх належить до 946 року. В той час великі солом’яні капелюхи були частиною екіпіровки саксонських воїнів. В XV – XVI ст. солом’яний капелюх був уже широко популярний в Європі. Цей головний убір носили як прсті люди, так і знать. Спочатку такі капелюхи носили чоловіки, пізніше – також і жінки. В XVI – XVIІ ст. солом’яний капелюх стає одним з найпопулярніших головних уборів в Європі.

2.2                Види сировини.

В нашій країні росте значна кількість культурних і дикоростучих злаків: жито, пшениця, овес, рис, ячмінь, м’ятлик, тимофіївка та ін. Для плетіння художніх виробів найбільш придатна житня соломка. У неї рівне стебло з довгим міжвузлям (верхнє коліно – до 50 см.), з невеликою збіжністю (зменшенням товщини стебла по всій його довжині). Вона відзначається міцністю при відносно тонких стінках при розмочуванні стає пластичною, а після висихання добре зберігає надану їй форму. Золотисте забарвлення має велику гаму відтінків – від сріблясто-зеленого до густо-жовтого і червонуватого. Житня соломка добре фарбується аніліновими барвниками. Застосовується у всіх видах плетіння, а також в інкрустації.

Пшенична соломка відзначається м’якістю і меншою міцністю, використовується для більш тонких робіт, для віготовлення дрібних візерунковіх плетінок (шириною до 5 мм).

Серед відчизняних злаків найм’якіша соломка у вівса. Його стебло коротке, з сильною збіжністю, товстими стінками. Поверхня – з блиском, інтенсивно-теплого кольору.

Рисова соломка відома своєю міцністю, має довгі малозбіжності стебла, вона пластична після замочування. Використовується для плетіння плоских плетінок шириною 5-6мм, а також для виготовленя декоративної скульптури.

Соломка дикоростучих злаків (м’ятлик, тимофіївка, війник, низькорослі різновиди тростини). Верхні коліна досягають значної довжини (50-70см), міцні, товстостінні, але не достатньо гнучкі після замочування. Можуть використовуватися в окремих видах плетіння (спіральному, плоских плетінках).

Соломка в залежності від умовосту рослини, часу її збору і особливостей зберігання набуває того чи іншого кольору. Якщо рослина в затінку, то її соломка червонувото-фіолетового кольору. Соломка, яка перезимувала в стозі, стає коричневою. М’які і пружні житні стебла, зрізані в період молочно-воскової стоглості зерна; мають приємний зелений колір. Саме тому кольорова гама соломки достатньо велика, в ній нараховують близько 90 відтінків.

2.3.              Обробка сировини

Заготовку соломки (вручну серпом) проводять перед масовою косовицею хліба в липні-серпні. Скошений хліб зв’язують в снопи. Після 1-3-денного просушування снопи акуратно оббивають длявідділення зерна. Зберігають зв’язану соломку в затіненому, неопалюваному приміщенні.

 

Підготовка соломки. З стебел зрізують колоски і листки. З соломки, яка йде на виготовлення плетінок і на інкрустацію відрізують вузлики, потовщення між колінцями. Потім сортують соломку за довжиною, товщиною і кольором. Для роботи придатні два верхні коліна. Розсортовану соломку зберігають в снопиках товщиною 10-15 см, довжиною 50 см в сухоу затемненому місці.

Соломку, зібрану після обмолоту зерна, застосовують рідко, тому, що вона помнутаі після обробки стає ламкою і крихкою. Разом з тим вона має по-своєму гарний, неповторно-золотистий колір, який дає додаткові можливості художнику. Звичайно для одержання рівномірного золотистого кольору соломку розкладають на сонці і витримують від кількох годин до 2-3 днів

Відбілювання соломки. Щоб одержати соломку сріблясто-білого кольору, її відбілюють будь-яким відбілювачем. Найбільш безпечні в роботі слабкі розчини перекису водню (10%) і питтєвої соди (5%). Розв’язаний сніпок опускають в плоску ванночку і притискають велики гнітом чи дерев’яними брусочками для того, щоб соломка була повністю покрита розчином. Соломку відбілюють на протязі 2-6 годин, в залежності від концентрації розчину і потрібного ступеня відбілювання. Існує кілька способів відбілювання. Можна рекомендувати два, з них вибирають той, який найбільше відповідає умовам роботи.За першим способом соломку занурюють в суміш 10-процентного розчину перекису водню і 2-процентного силікату натрію, нагріту до 60^°; витримують в ній протягом 2 годин при температурі 100°. відбілену соломку промивають гарячою (50-60°) протічною водою протягом 10 хвилин, а потім, викладену рівним шаром на листках паперу чи газетах, просушують протягом двох годин при температурі 18-23°.

За другим способом, який займає більшу кількість часу, соломку, попередньо розпарену в гарячій воді, закладають в посудину, а потім вже заливають 10-процентним розчином перекису водню і витримують протягом 4-6 годин. Після відбілювання соломку ретельно промивають протічною водою чи в кількох змінах води. Для того, щоб відбілена соломка стала більш пластичною і м’якою, її треба змочити на 1,5-2хв в 2