___________________________________________________________________________________________ 

 

 

Львові (1902), на яку вони подали майоліку, декоровану орнаментом у стилі модерн. Серед випускників ШГ такі відомі укр. гончарі, як брати Білоскурські, П. Кошак, К. Санойца, С. Патковський, М. Рощиб'юк, Г. Цвілик та ін. При ШГ був музей гончарних виробів. Тепер вироби учнів ШГ зберігаються в КМНМГП, а приміщення ШГ заселяють власники-коломийці.

Участь школи гончарної у всесвітніх виставках

Велику роль у всеохопному поширенні українських народних традицій на професійне мистецтво Галичини кінця XIX століття відіграла Всесвітня виставка у Парижі 1900 року.

Український відділ галицького павільйону став першою репрезен­тацією українського мистецького стилю. Тут були представлені майже всі галузі художнього виробництва в єдиному комплексі: мета­леві вироби, кераміка, меблі.

Найповніше було представлено керамічне професійне мистецтво, репрезентоване   Коломийською   гончарною   школою,   керамічною станцією у Львові  та  підприємствами  Івана Левинського,  Коломийські   майстри   виставили   майолікову   вазу-амфору,   миску   й   тарелі із зображенням гуцула та гуцулки.

У польському відділі виставки було представлено українську народну кераміку, серед якої виділялися вироби Олекси Бахматюка з Косова. Твори Коломийської гончарної школи було нагороджено дипломом (фонди Коломийського музею Гуцульщини та Покуття).

З 1900 року в мистецтво Галичини увійшов новий європейський стиль, відомий під назвою «сецесія». Дуже відчутні ці впливи у 1900—07 роках — так звана гуцульська сецесія.

У 90-х роках XIX століття в Галичині для архітектурної оздоби будинків використовували плитки з орнаментальними народними мотивами. Важливими осередками виготовлення облицювальної плитки та панно була Коломийська гончарна школа, що орієнтувалася в основному на гуцульські орнаментальні традиції та кераміч­на станція при Львівській політехніці.

Одним із перших, хто використав національний колорит в орна­ментиці облицювальної плитки, був Ю. Лебіщак (1873 1927). За основу рисункових композицій ним взято елементи народних укра­їнських Орнаментів — ромби, хрести, стилізоване колосся пшени­ці, соняшник, мотиви вишивки, виконані в коричневих, жовтих, зелених та білих кольорах.

1901 року Товариство керамічних закладів «Дзевульський і Ланге» у Варшаві оголосило міжнародний конкурс для художників Російської імперії та інших словенських країв на створення візе­рунків для керамічних плиток.

У Варшаву було надіслано 129 праць з Польщі. Росії, Галичині, Австрії. Жюрі відзначило працю, виконану за українськими моти­вами, під назвою «Коломия».

1904 року на виставці мод у Відні виставкові зали було прикра­шено виробами гончарної школи в Коломиї.

На початку XX століття в Зноймі (Німеччина) було відкрито cпеціальну фабрику, що займалася виготовленням продукції “під Коломийщину”.

Родина Кахнікевичів.

Тернистий шлях пройшло коломийське гончарство протягом своєї історії — то занепадало, то відраджувалося знову.

Вагоме місце у продовженні та розвитку традицій народної КОЛОА.ИЙСЬКОЇ кераміки займає творчість родини Кахнікевичів — батька Василя і двох його дочок — Надії та Марії.

Майже сім десятиліть Василь Кахнікевич присвятив улюбле­ній спразі. Його творча біогра­фія нерозривно пов'язана з періодом відновлення коломийського гончарства.

Народився Василь Кахнікевич, січня 1917 року в Коло­миї, Е добре знаній гончарсь­кій р< дині Марії Білоскурської та Федopa Кахнікевича. Це їх ужиткові вироби продавалися на всіх базарах Станіславщини і за її режами. З-поміж сорока трьох коломийських гончарів Білоруські та Кахнікевичі виділялися  високою майстерністю випалювання. У їх майстернях з цим мистецтвом знайоми­лися відомі гончарі, зокрема Григорій Цвілик і Михайло Рощиб'юк.

Кахнікевичам, як власне й усім народним майстрам, нелегко було жити й творити. Вироби збували на базарах за безцінь, лише б заробити на прожиток. Василь Кахнікевич пройшов складний життєвий шлях. Уже з п’яти років призвичаївся до гончарства — допомагав бать­кам місити глину, а десятиріч­ним хлопчиком став за гончар­ний круг, тоді з-під його рук вийшли перші мисочки те гор­нятка.

Лише  1948  року  він  повер­нувся   3   Сибіру   до Коломиї і продовжив займатися улюбле­ною справою.

Увесь творчий процес проходить в основному в майстерні. Старовиною віє від гончарної печі власної конструкції майст­ра, від гончарного круга, який у сім'ї Кахнікевичів є символом, фамільним набутком, бо дочки продовжують традицію родин­ного гончарного ремесла. Во­ни за короткий час зуміли пе­рейняти у батька навики цієї ро­боти.

Одні з небагатьох, Кяхнікевичі створюють свої вироби від початку до кінця самі, зберіга­ючи традиційну технологію, яка починається від власноручного приготування матеріалу.

Кожен виріб має спочатку обсохнути, потім до нього при­робляють деталі: ручки, вушка. Після першого випалу ви­роби покривають поливою і знову випалюють, тоді вони от­римують свій золотаво-корич­невий колір з багатьма відтін­ками: від темно-коричневого до червоного. Деякі вироби не поливані, а виконані в терако­ті. Різниця у тонах залежить не від поливи, а від часу перебування в печі — ефект досягає­ться лише вогнем.

Кахнікевичі володіють бага­тим арсеналом прийомів на­родного декорування. Вони зберігають не лише традиційні для стародавньої коломийської кераміки декор, процес вироб­ництва, але й асортимент, який існував у Коломиї з давніх-да­вен. Це різних розмірів миски, баньки, друшляки, бабники, кулешники, макітри, тарілки, гор­нятка — словом усе, в чому варили їжу, з чого їли і пили в кожній домівці.

З перших днів існування (1981) Коломийської філії Іва­но-Франківських художньо-ви­робничих майстерень Спілки художників України, гончарні/ вироби Кахнікевичів репрезентували місто як осередок гончарсва а Республіканській виставці в Києві. 1983 року Кахнікевичам були присвоєні звання Народних майстрів.

Деякий час майстри працю­вали у художньо-виробничих майстернях агрофірми «Прут».

У Кахнікевичів немає творів, спеціально зроблених для му­зеїв, — усі вони вжиткового призначення і саме тим цінні. Важливою їх особливістю є відчуття форми, яке йде від діда-прадіда. Вони несуть кра­су, в якій в єдине ціле органіч­но поєднані форма, декор і функція. Це привернуло увагу широкого кола спеціалістів та наукових працівників.

Твори родини Кахнікевичів зберігаються в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, Львівсько­му та Київському музеях на­родної архітектури та побуту Полтавському музеї кераміки.

Випускники Косовського технікуму народних художніх промислів.

Відрадним є те, що у наи/б-ЛФ-9ЯІСТІ з багатими, культурними, зокрема гончарними традиціями, при заводоуправлінні будівельних матеріалів відкрито цех майоліки. Його очолюють здібні фахівці, випускники Косівського технікуму народних художніх промислів, які про­довжують традиції коломийсь­кого гончарства в сучасних творах, що знаходять викорис­тання в побуті і сучасному ін­тер'єрі

Одним із відомих професій­них майстрів був уродженець Коломиї, член Спілки художників Тарас Матейчук,    який працював  в    Івано-Франківському художньому фонді України.       

Творчість Тараса Матейчука формувалася під впливом гу­цульських народних майстрів, мистецтво і слава яких розій­шлася далеко за межі Гуцульщини і Покуття.

Під час навчання у Косівському технікумі народних ху­дожніх промислів Тарас Матей­чук особливо захоплювався де­коративною скульптурою і керамікою, котрі згодом стали до­мінуючими в його творчості.

Гостросюжетні, динамічні і пластичні скульптури художни­ка пов'язуються з психологічним трактуванням образів. Твор­ча фантазія митця полягає в розкритті народної теми в не­великих за розміром скульптурних композиціях, виконаних в теракоті. Вони розкривають життя народу, важливі історичні події, часто пов'язані з літера­турними героями та фолькло­ром.

Художниця Лариса Цибульська, також випускниця Косівського  технікуму,  після деякої пе­рерви знову повернулася до ке­раміки. Тепер вона виготовляє невеликі  сувернірні  форми  та жіночі прикраси. Творчість Ла­риси Цибульської    характерна цікавим підходом до    відрод­ження   традицій   коломийської кераміки:   нові   форми,  інтер­претації орнаменту — основна риса   майстрині.