2.3.Орнамент ат техніка виконання

На всій території західних областей України вишивка є неодмінною прикрасою народного одягу та інших предметів побуту. Її місцеві особливості щодо композиції орнаменту, колориту, техніки та способу пристосування дуже відмінні. У деяких околицях ці місцеві особливості вишивок збереглися приблизно до початку ХХ ст.., в інших (карпатському високогір’ї південному Подністров’ї, на північній Волині) вони в основному існують досі.

Південно-східні райони понад Дністром, в Івано-Франківській і Тернопільській областях, Чернівецька область та східне Закарпаття мають вишивки, подібні орнаментом і технікою виконання. Однак при загальній подібності вишивки окремих місцевостей мають свої характерні ознаки, за якими можна виділити зразки Тлумацького, Городенківського, Бучацького, Снятинського, Борівського, Заліщиківського районів на рівнині; Косовського, Кутського, Надвірнянського, Коломийського, Печеніжинськго районів на підгір’ї Ворохтянського, Жаб’ївського, Космацького районів гуцульського високогір’я та ін.

Вишивки цих районів, скомпоновані з трьох частин, положених уподовж. Різні способи вишивання – низинка, колення, прутик, вирізування, кручення поза голковий шов, пере міткове шиття, гладь, ланцюжок, хрестик тощо при тому самому мотиві дають зовсім інший ефект, іншу платину. Колорит вишивок також дуже різноманітний – від однотонного до сполучення десяти і більше барів. Найтиповішим є добір кольорів червоного, жовтого, зеленого і чорно, що відповідно до кількості й способу застосування дають дуже багато різноманітних узорів. У колоритні завжди переважає основний тон – червоний або чорний, він веде мотив “дає тло і головні акценти узору. Інші кольори підкріплюють звучання домінуючого.

Цікаві вишивки знаходимо в Тлумацькому районі. Для цієї місцевості типовий мотив з восираменних зірок, вписаних у ромби, що лежать на прямій лінії один біля одного. Поза ланцюжками, що лежать обабіч центрального мотиву, - зубчасті вершини, утворені з пів зірок. Узор густий, вишитий туго. без пробілів. Зірки, виконані гладдю з прозорими коленими вічками посередині, щільно заповнюють ромбоподібне поле. Контури ромбів і заповнення їх площин зрівноважені контрастним добром кольорів. Завдяки застосуванню різних способів вишивання окремих деталей узорів тлумацькі вишивки дуже пластичні й дають враження емалі.

На Снятинщині застосовують біле прозоре шитво – вирізування, колення, мережання у поєднанні з гладдю. Останнім часом тут дістали поширення кольорові вишивки, виконані хрестиками та двостороннім гаптуванням.

У вишивках з околиць Бучача мотиви подаються крупним планом, чітко й прозоро. Ліній ромбоподібних узорів з гострими зубастими вершками, виконані низинкою, наче виткані на полотні. Кольорові лінійні контури, завжди посилені білим тоном незаповненого полотна, надають вишивкам легкості та вираженості. Узори вишивають у темному колориті з перевагою чорно тону або в червоному, в поєднанні з жовтою й зеленою барвами, деколи з додатком синьої, рожевої, фіолетової. Кольори зливаються в загальний  золотисто-червоний тон, який дуже типовий також для бучацьких тканин. У деяких селах Бучаччини вишивають спеціальним стібком з дрібних круглих цяток, ніби з ґудзиків, які розташовуються круглими розетками й півкруглими зубцями у тридільні мотиви. Ці так звані “кручені” узори, вишиті чорними або червоними нитками з додатком жовтого й зеленого кольорів, є місцевою особливістю Бучаччини.

Понад Дністром, в околицях Городенки, Борщева, Заліщиків, у Чернівецькій області, а також у Кутському та Косовському районах вишивки багатші ніж в інших місцевостях. Особливою пишнотою  і декоративністю виділяються вишивки на рукавах жіночих сорочок. Покриваючи цілий рукав, вони мають три різні узори: на уставці, на морщинці (під уставкою) та вздовж рукава до зап’ястя. Вишивки уставок, морщинки й рукава різняться між собою розмірами, орнаментом і технікою виконання, але разом доповнюють одні одну і утворюють композиційну цілість. Найбагатша і найскладніша вишивка на уставці. Вона має широкий узор з одного або кількох горизонтальних пасом і часто буває обведена з трьох боків стрічкою, що збагачує її декоративність. Колористичний контраст уставці становить горизонтально вишита морщинка, виконувана стібком, подібним до ткання (низинка, напротяганки), рідше хрестиком.

У вишивках Городенківського району червоний колір вишнево-малинових відтінків часто поєднується із золотисто-жовтим та зеленим. Цікаві вишивки, які в одному кольорі мають два різні відтінки. Це досягається таким способом вишивання коли стібки кладуть у двох протилежних напрямках. Н особливу увагу заслуговують двобічні узори, вишивані шовковими, вовняними і металевими нитками. Вони вимагають великої майстерності та художнього смаку. Деякі з них дають враження дорогоцінної ювелірної прикраси з самоцвітами.

Ознайомлення з вишивками окремих місцевостей показує, що різноманітність і характерні порайонні ознаки в композиції, техніці виконання і колориті складають різні варіанти одного типу вишивки, який виступає на всій території і є основою для виникнення багатьох його відмінностей. Типовою вишивкою в західних областях України є стрічка з пасмовим розташування мотивів. Вона складається з трьох частин: основного, центрального мотиву, бічних ланцюжків і зубчастих вершків, що повторюють елемент основного узору. Орнаментальні мотиви завжди пов’язані з фактурою тканин, вони чіткі й дуже прості.

Щодо кольору ми бачимо вишивки від однотонних до виконаних десятьма, а той більше барвами. Найпоширеніші – двобарвні: червоно – черні або червоно-сині. Майже скрізь чорний та червоний кольори  є основними. Червоними або чорними нитками вишиті узори в один колір, червона або чорна барва дає тло для кольорових вишивок і вдержує колоритну гаму в ясній або заглиблено темній тонації. Багатств барв зростає в напрямі з півночі на південь. Яскравих живописних ефектів і колористичної різноманітності вишивальниці домагаються шляхом контрастного зіставлення або добром відтінків того самого кольору.

Найпоширеніші способи вишивання: низинка і напротяганки, які виконуються на зразок ткання та дають різні варіанти геометричних узорів. Низинку шиють кольоровими нитками з вивороту вподовж за основою, роблячи рівнобіжні лінії потрібної довжини. Потім по лицьовій стороні “розвід” вишивки, тобто рисунок, виведений контурами, вишивають (заповнюють) кольорами відповідно до задуманого узору. Вишиваючи способом напротяганки, кольорову нитку прикладають по лицьовій стороні полотна в напрямку піткання, одержують однокольоровий контур геометричного мотиву.

У новіших вишивках переважають роботи хрестиком і гаптуванням, якими виконують геометричні та рослинні мотиви. Хрестиком, як і низинкою, будують основний мотив, потім ним же вишивають суцільний узор або поєднане з іншими способом вишивання. Гаптування завжди поєднане з ланцюжком, поза голковим шиттям, хрестиком, прутиком та прозорими стібками. Гаптування має більшу свободу, бо не обмежується строгим розрахунком на нитки, а закриває відповідно до узору площу і дає вільний рисунок заокруглених форм. Більшість вишивок минулого виконано “по нитці”. Ці способи пов’язані з фактурою тканини і дають переважно геометричні форми. З геометричними мотивами пов’язане і прозоре шитво – вирізування, колення, кручення та мереження – типове для вишивок ХІХ ст..

В західних областях України вишивають дуже багато. Майже кожна жінка з молодих літ вміє і любить вишивати.  У компонуванні мотивів і поєднанні кольорів вишивальниці користуються незначною кількістю елементів, для кожного з яких мають окрему усталену назву “качела” (ромб, квадрат), кривуля (ламана лінія), головка (геометрична фігура), клинці (трикутники), ламки (з’єднані в одній точці три або чотири рисочки), рожі, зірки купки (назви розет), ріжки, пшеничка та інший якими означають вигляд геометричних мотивів. Маючи в пам’яті такий запас орнаментальних знаків та усталену схему орнаментальної побудови, вишивальниці творять незліченні комбінації узорів. Прекрасні узори, повні фантазії, художнього змісту і чуття, що хвилюють, як поетичні твори, вони вишивають з уяви і з пам’яті.

3.1. Народні майстри вишивки Покуття

Найбільш масовим видом народної творчості Прикарпаття є мистецтво художнього вишивання. Народилося воно ще тоді, коли з’явилося домоткане полотно.

Вишивання часто використовується як прикраса жіночого і чоловічого одягу, предметів домашнього вжитку, як оздоба рушників, наволочок, скатертей, занавісок і т.п. У кожній сім’ї вишивка є тим невід’ємним художнім компонентом, що органічно увійшов у культуру роботу населення. З покоління в покоління передаються, збагачуються і шліфуються традиції художнього вишивання як однієї з важливих галузей народної творчості.

Асортимент предметів, у якому тепер практично знаходить застосування художня вишивка, дуже великий. Це свідчить про любов народу до здобутків традиційної художньої культури, про його естетичні смаки.

Мистецтво художнього вишивання широко використовується в створенні декоративних прикрас, в нових сучасних моделях жіночого і дитячого вбрання, в оздобленні жіночих сумочок.

Художня вишивка вдало використовується в інтер’єрах сучасних приміщень – у житлах трудящих, у Палацах культури в ресторанах, кімнатах відпочинку, готелях тощо. Вона вносить в побут своєрідну святковість, урочистість.

У багатьох районах Прикарпаття при художньо-промислових фабриках організовані цехи художнього вишивання (Косів, Кути, Космач, Яблунів, Коломия, Івано-Франківськ тощо). Удосконалюючи свою майстерність, творці художньої вишивки знаходять все нові й нові мотиви.

Герасимович Г. На Прикарпатті провідне місце здобула творчість майстрині народної вишивки Ганни Юліанівни Герасимович (нар. 1889 р.) в м. Косові. Прекрасний фахівець, невтомний ентузіаст улюбленої професії, збирач і охоронець кращих народних зразків художнього ткацтва та килимарства, Г.Герасимови створила багато нових оригінальних композицій, що здобули широке визнання. Орнаменти народної художниці застосовуються в килимах, веретах, ліжниках, скатертях, занавісках, гардинах, у верхньому чоловічому та жіночому одязі.

З перших днів заснування Косівського училища прикладного мистецтва до похилого віку Герасимович працювала майстром відділу художньої вишивки. Під її керівництвом підготовлено цілу плеяду здібних спеціалістів, які нині працюють у різних регіонах України.

Багато робіт Герасимови включено до постійних експозицій в музеях (Київ, Львів, Івано-Франківськ та інших).

У 1956 році вже в похилому віці вона вишила портрет Івана Франка до 100-річчя з дня народження (експозиція в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини).

Знаменною подією в творчому житті Герасимович було прийняття її в члени Спілки художників України в 1958 році.

Декілька зразків й вишивок експонувалось на виставці в Москві в 1960 р.

Відомим на Покутті є прізвище талановитої вишивальниці з села Шешори Ганна Василівна Василащук. Село Шешори лежить у самому серці гір, серед стін зеленого прадавнього лісу. Це віддавна знаний центр художньої вишивки на Івано-Франківщині. Високі художні традиції ткання та вишивки продовжують сучасні майстри: М.Федорчук, В.Мартищук, Г.Мартищук, М. Курій щук, Д.Соколюк. Їхні соковиті за кольором, майстерно оргаментоввані вироби не раз експонувалися на республіканських виставках. Але найбільше вславилась з-поміж усіх шешорських майстрів лауреат Державної премії Т.Г. Шевченка Ганна Василівна Василащук. Народилася 1924 р. 2 листопада в селі Шешори на Косівщині, в бідній селянській сім’ї. В 1939 р. закінчила п’ять класів місцевої школи. Відтоді змушена йти на заробітки. 1939 – возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Час, коли Г.В.асилащук вирішує присвятити себе творчості. 1964 – у цей рік ряд творів майстрині був придбаний провідними музеями республіки, зокрема ті, які вона присвятила 150-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. А в 1967 – у Києві, в Державному музеї Т.Г.Шевченка, відбулася персональна виставка творів майстрині. В 1968 р. відбулося дві виставки творів Г.В. Василащук – у Києві та Каневі. За високі досягнення в розвиткові українського народного декоративного мистецтва їй було присвоєно звання лауреата Державної премії ім.. Т.Г. Шевченка. Вже в 1971 р. Г.В. Василащук прийнято до спілки художників. Протягом багатьох років вона обиралася депутатом селищної і районної Рад народних депутатів, тривалий час очолювала сільську жіночу раду, брала участь у роботі VІ з’їзду художників України.

Витоки творчості Михайлини Сабадаш з Коломиї ґрунтуються на давніх традиціях прикарпатської вишивки, що виділяється стриманим колоритом з перевагою темно-червоних, чорних кольорів витонченою ювелірною проробкою деталей орнаменту. Основним засобом  художньої виразності виставок Сабадаш виступає чітка графічна лінія, переважно чорного кольору, що утворює і підкреслює основні форми малюнка, які потім ускладнюються і доповнюються і ними кольорами.

                   

  1 2 3 4