Вишивка: історія, особливості, народні майстри
Також Марія Стефак із села Шешори творить диво-рушники. Завдяки натхненній праці вишивальниці вишивка широко проникає в побут і стає найбільш популярним видом декоративного мистецтва працюючи у вишивальних цехах, фабриках художніх виробів (ім.. Лесі Українки у Львові, ім.. Т. Шевченка в Косові) художніх майстернях, організованих окремих центрах вишивальниці прикрашають чудовими узорами різні побутові предмети , що розходяться по всій нашій Україні. За зразками народних вишивок працюють гуртки любителів художнього вишивання, організовані в містах і селах при школах і клубах.
У безлічі варіантів узорів дуже яскраво виступають декоративні якості народних вишивок. Широко застосовуючись у сучасному побуті, мистецтво вишивання зараз розвивається як важлива галузь декоративно-прикладного мистецтва. У народних вишивках художники декоративно-прикладного мистецтва знаходять багатющий матеріал для творчих композицій і дають нові зразки стильної декоративності в тканині.
Вишивка – складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення к у сільському, ат і в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів. На Україні вишивка розвивалася, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе. і вишивання виробів на замовлення, на продаж. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і організовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епохи вносила зміни у їх життя. Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне рішення. Вишивка не піддається довгому зберіганню. Але вишивальниці перефразовували узори, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження. В стійких образах, композиціях, стилістичних засобах, колористичних рішеннях прослідковуються архаїчні пласти, що відображають давні уявлення людини про світ. Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетичної природи, в залежності від конкретних історико-соціальних умов.
Широкого розквіту мистецтва Покутської вишивки багато в чому сприяє діяльність Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Тут постійно організовуються виставки майстрів народного мистецтва, пропагуються його кращі твори.
Творчість сучасних майстрів, виявляє їх глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки збереження й подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня це велике надбання нашої культури.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. “Декоративно-прикладне мистецтво” – Львів: Світ, 1999.
2. Василащук Ганна. Альбом. _ Київ, Мистецтво, 1985.
3. Гсаюк Е.О. Художнє вишивання. Альбом. – Київ: Вища школа, 1984.
4. Гурчала Ірина. Народне мистецтва Західних областей України. Київ.: 1966.
5. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка Західних областей УРСР. Київ.: Наукова думка, 1988.
6. Журнал “Початкова школа” № 10, 1996 р.
7. Кара-Васільєва Т. Українська вишивка. Альбом. – Київ. Мистецтво, 1993.
8. Макарчик С.А. Етнографія України.- Львів.6 Видавництво “Світ”, 1994.
9. Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. – Київ.: “Український письменник”, 1995.
10. Скуратівський В. Берегиня. – Київ.: Радянський письменник”, 1987.
