___________________________________________________________________________________________ 

 

 

ПОНЯТТЯ ­– СИМВОЛИ

Дев'ять болгарських чудес

Казанлишська гробниця, Мадарський кіннотник, Боянська церква й Іванівські скельні церкви, старе місто Несебр, Рильський монастир, Народний парк Пирин, біосферний заповідник Сребрна і Фракійська гробниця внесені в Список світової спадщини ЮНЕСКО.

КАЗАНЛИШСЬКА ГРОБНИЦЯ

Казанлишська гробниця є рідкісним свідченням майстерності будування фракійців і мальовничого мистецтва еллінської епохи. Вона створена наприкінці ІV ст. до народження Христа, більше 2300 років тому і відкрита випадково в 1944 р. На самому дні гробниці, точно навпроти, біля входу, фракійський володар і його дружина сидять за столом. Гробниця прикрашена для прощального погребального частування. По обидва боки від чоловіка і жінки зображені близькі і прислуга. Вони підносять фрукти, пахощі, коштовності, прикраси, манто. Молоді жінки грають на довгих трубних інструментах. Наприкінці ходи воїни і слуги ведуть колісницю з 4 конями й особистого коня покійного господаря.

ФРАКІЙСЬКА ГРОБНИЦЯ ПРИ СВЕЩАРАХ

Близько 2300 років тому один фракійський володар побудував собі ще при житті кам'яну гробницю з 3-а окремими кімнатами. Поки прикрашали стіни живописом, він помер, і його останки разом з дарунками закрили в гробниці. Над нею зробили могилу висотою чотириповерхового будинку. Стіни гробниці оформлені як колонади, підтримувані десятьма каріатидами - жіночими фігурами з підтягнутими руками висотою 1,20 м. Одні з жінок молоді, інші - старі і виглядають сумними і суворими. Волосся, обличчя й одяг каріатид були кольоровими. Ще збереглася темно-коричнева фарба на волоссі і жовта, синя, червона і фіолетова на обличчях і одязі.

МАДАРСЬКИЙ КІННОТНИК

Пам'ятник Мадарський кіннотник створений у VІІ в. Біля підніжжя Мадарських скель є велика "Печера німф". Там у стародавні часи фракійці вшановували своїх богів. Після заселення праболгар у Мадарі, вони створили свій релігійний центр, де вшановували бога Тангру. У цьому величному місці, на 23 метра від землі, висічений у скелі кіннотник в урочистій стійці. У лівій руці він тримає вузду, а в правої - спис, що пронизує тіло Лева. Кінь переступає в урочистій поставі. За ним біжить собака. На камені висічений напис грецькою мовою, що говорить про тріумф болгарського володаря хана Тервела, сина Аспаруха.

БОЯНСЬКА ЦЕРКВА

Боянська церква відома, насамперед, своїми стінописами. Церква складається з трьох послідовно побудованих і зв'язаних одна з іншою будівель. Перша побудована в Х або ХІ ст., друга - у XІІІ ст. (1259 р.) і третя - у середині XІ ст. Ім'я художника невідоме, його називають Боянським майстром. Він дотримувався канонів церковного живопису. У першому відділенні церкви зображені портрети царської пари - севастократора Калояна і його дружини Десислави, найгарніший жіночий образ епохи.

ІВАНОВСЬКІ НАСКАЛЬНІ ЦЕРКВИ

Недалеко від с. Іванів високі скелясті береги обгороджені ріками Русенські Лан і припливами Білий, Чорний Малий Брухт. У цих скелях у середньовіччя пустельники-ченці заснували келії, церкви, параклиси. Так, між XІ і XІІІ ст. розрослася мережа наскальних монастирів у Болгарії. Найцікавіший живопис у наскальних церквах відрізняється драматизмом страждань Христа. Всі особи в багатофігурних сценах рухаються, жестикулюють і передають глядачеві напружену атмосферу трагічної приреченості. Іванівські наскальні церкви є коштовним пам'ятником епохи піднесеної духовності і тривожних передчуттів про лихо, що нависло зі сходу над балканськими народами.

НЕСЕБИР

Довжина півострова, на якому розташоване старе місто Несебир, 850 м, ширина 300 м. Стара назва міста Месамбрія свідчить про фракійське походження. Сьогодні можна потрапити в старий Несебир через давні ворота. Тут багато старих церков, відомих своїми прикрасами на стіні - керамічними колами. Тісні вулиці ведуть до моря.

РИЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР

Заснований тисячу років тому пустельником Святим Іваном Рильським, який є небесним заступником болгарського народу. Монастир складається з безлічі будівель, створених у різний час - починаючи з XІ ст. до середини XІ ст. Найстарішою будівлею в монастирі є Хрелева вежа (1334 р.). У церкві збережені стінописи XІ ст.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК ПИРИН

Він розташований у північній частині гори Пирин. З льодовикових часів тут утворилися декілька десятків озер - у загальному в горах їх 176. Славою пиринських лісів є балканська сосна - чорна і біла. Найстарішому дереву Байкутева – балканській сосні – 7300 років.

СРЕБИРНА

В Болгарії розміщено маленький рай для пернатих — озеро Сребрина. Воно знаходиться в 18 км від міста Сілістра. Назва озера походить зі сріблистого блиску його поверхні під місячним світлом. Близько 80 пар кучерявоголових пеліканів, а в усім світі вціліли тільки близько 800!

КУКЕРСЬКІ МАСКИ

Це один з найцікавіших, живописних й семантично-насичених обрядних предметів, що збереглися в музеях. Вони пов'язані з так званими кукерськими іграми, які виконують лише чоловіки. Ігри в народній традиції це не лише святкова забава за часів привільних днів на Новий рік та на заговеньє, але і магічний спосіб отримання багатого врожаю на початку року. Це визначає як символіку оригінальних масок, так і еротичні дії, які тісно пов'язані з цим маскарадом.

Більшість масок мають дерев'яну конструкцію. К неї прикріплені різнокольорові нитки, нарисовані різноманітні орнаменти з магічною метою, приклеєні шматочки кольорової матерії, дзеркал, блиски й інші елементи. Ефект цих блискучих, дзвенячих й різнокольорових деталей, що поєднуються в одному цілому — масці — незвичайній.

Найдавнішими вважають маски, що представляють вид вівці, козла й бика. Їх обов'язкова присутність в маскараді доводить тезу, що кукерські ігри за походженням пов'язані з давніми діонісіадами. Вплив замаскованих людей посилюється від звуку прикріплених на них мідних и бронзових дзвоників.

Деякі маски мають два обличчя. С одного боку ніс кирпатий й обличчя доброзичливе; а з іншого — ніс горбатий, а обличчя — зле. Ці маски є символом добра и зла, які існують в світі нерозривно і є невід'ємними. Ця манера оречівлення старовинних уявлень характерні народній традиції.

Велике значення для символіки масок мають і кольори прикрас. і тут переважає червоний — символ плодючості природи, що оновлюється, сонця й вогню, чорний — позначає землю и її богиню-матір, білий — символ води й світла. Кожний учасник в грі сам виготовляє свою маску. Звідси й походить вражаюча творча уява. Кожний екземпляр з цих обрядних предметів представляє унікальний витвір народного мистецтва.

 

ПОХОДЖЕННЯ НАРОДУ

Болгари – слов'янський за мовою і культурою народ з дуже складним етногенезом, що охоплює автохтонне фракійське населення Балканського півострова (цікаво, що вождь знаменитого повстання рабів у Стародавньому Римі Спартак був фракійцем), місцевих слов'ян, що з'явилися на Балканах під час великого переселення народів, та тюркські племена, що прийшли на береги Дунаю на чолі з ханом Аспарухом та залишили народові свій етнонім – болгари.

МОВА

Болгарська мова відноситься до групи південнослов'янських. Болгарське мовлення поділяється на два основних діалекти: східний і західний.

Староболгарська мова — класична мова слов'янських народів. Святі солунські брати Кирил та Мефодій створили слов'янську абетку у 855 році, яка називається Глаголицею. Вона освячена папою Римським. Письмовою слов'янською мовою середньовіччя є болгарська (що називається старослов'янською, староцерковнослов'янською або староболгарською).

 

ЕТНОКУЛЬТУРА

Одяг

Болгарський жіночий костюм складається з темного вовняного сарафану (сукман) з глибоким вирізом, білої тунікоподібної сорочки, кольорового пояса, яскравого фартуха. Взуття з сиром'ятної шкіри, візерункові вовняні панчохи. Однобарвну шовкову хустину жінки зав'язують на тім'ячку, і зліва під неї закладають квітку.

Чоловічий костюм у західних регіонах Болгарії – це білий суконний костюм, на сході – жовто-коричневий. Відрізняються також крій брюк та багато інших елементів.

Одяг дітей не дуже відрізняється від вбрання дорослих, але прикрашений петельками, стрічками і бантами.

  Храмова архітектрура

Традиційні християнські будівлі дуже різноманітні. Церква святої Софії, патронеси столиці Болгарії, іменем якої назване це місто – Софія. Строга і витончена церква, збудована з червоної цегли.

  Житло

На рівнинах будинки головним чином одноповерхові, прямокутні, з галереєю під навісом даху. У горах болгарські будинки мають три або два поверхи. Характерні навісні виступи (еркери) надають будівлі враження легкості.

 

КУХНЯ

 

“Мусака”

Продукти для 6-ти порцій:

2 кг картоплі, 800 г свинячого фаршу, 3-4 моркви, 2 середніх цибулини, 2-3 болгарських перцю, сіль, чорний перець, олія.

Для заливки: 500 г кефіру, 3-4 яйця, сіль.

Приготування.

Нарізати кубиками картоплю, цибулю та моркву і перемішати. Добавити фарш (розбавлений у невеликій кількості теплої води). Все перемішати, добавити сіль, чорний перець та олію. Покласти на деко, долити воду, щоб покривала суміш. Пекти у духовці до готовності. Потім окремо розбити яйця та кефір, посолити та залити суміш рівномірно. Коли утвориться червона кірка, блюдо готове.

 

НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО

До 1 березня болгари дарують близьким людям мартениці – витончені ручні вироби з червоних і білих ниток у вигляді китичок, кульок, фігурок. Кольори мають символічне значення: червоний – здоров'я, білий – довголіття.

Також популярні такі різновиди народного мистецтва як різьблення по дереву, виготовлення кованих візерунчастих граток, парапетів, люстр, вишивка, виготовлення посуду з міді, гончарство, ткацтво.

 

  

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

 

Життя болгарського народу визначилось ритмом пір року. Довгі жаркі літні дні мінялись короткими довгими зимовими днями. Наступала пора сіяти, потім приходила пора збирати урожай. Багато давніх обрядів збереглись у танцях та піснях і досі. Болгари святкують Різдво Христове — Коледа, Новий Рік — “Сурваки”, день Святого Трифона, Святого Лазаря, Святого Георгія, Великдень, Кукеровдень.

У різдвяні дні у селах здійснювалось багато цікавих обрядів. У кожному домі пекли обрядові хліби. Під час замішування тіста борошно освячували хрестом, добавляли вино та промовляли побажання здоров'я і родючості. У середині цього хліба робили отвір, перекритий хрестом з тіста. На нього ставили хлібець із заглибленням для куті. Подаючи святковий хліб до столу, у малому хлібці запалювали свічку. Особливий круглий калач готувала хазяйка для корови-годувальниці.

Один з найцікавіших різдвяних звичаїв пов'язаний з обрядовим поліном – бадняком. Хазяїн дому за декілька днів до свята вирубав його з дубу або груші, тому що ці дерева мають багато плодів. У народі вірили, що спалення бадняка пророкує урожай: чим сильніше він горить, тим родючішім буде рік.

За традицією на різдвяну трапезу, що проходила на софрі, збиралась вся сім'я. До столу зазвичай подавали 9 або 12 пісних страв: кутю, узвар, варену квасолю, фарширований перець, голубці, гарбузник, кукурудзу, горіхи, часник. Після того, як старший член сім'ї обкурював їжу ладаном, він тричі клявся різдвяному хлібу, потім брав його, піднімав високо над головою та розламував на шматки. Першу половину роздавали по шматку всім членам родини. Один шматок обов'язково клали під ікони, інший біля домашнього вогнища для померлих родичів, третій залишали домашнім тваринам для “здоров'я”. Іншу половину різдвяного хліба клали на поличку під самою стелею, щоб хліби виросли високими.

 

У різдвяний вечір всі ждуть приходу колядників. Нарядні парубки, шапки яких прикрашені квітами та повітряною кукурудзою, заходити у кожний дім. Співали самому старшому у сім'ї, хазяїну, приспівки для кожного, бажаючи здоров'я, щастя, родючості та багатства. Колядки вчили раніше, до дня Святого Миколая (6 грудня), у будинку колядника-башия. Хазяї дарували гостям щедрі подарунки, а дівчата приносили їм коровай.

Частину зібраних коштів колядники жертвували на громадські потреби, наприклад, на будівництво або благоустрій школи. Решту ділили порівну.

Колядування закінчувалось тільки вранці, коли з піснями та привітаннями по хатах ходили діти 8-12 років. Вони несли прикрашені блискучими кульками зірки та яскраві палки. І дуже скоро сумка, надіта через плече у кожного колядника, наповнювалась пряниками, бубликами, цукерками, горіхами і навіть монетками. Вранці на Різдво влаштовували великий різдвяний хоровод, на якому співали спеціальні пісні.

 

Сурва — Новий рік. Василів день

Новий рік — одне з самих яскравих свят у болгар. В народі його називали Сурва, Сурваки. Вважається, що це слово походить від “суров” – соковитий, зелений, живий. Напередодні свята люди йшли в ліс до кизилового дерева. Дуже важливо було знайти на гілочках живі бруньки. Вони, за повір'ям, приносили здоров'я та благополуччя. Саме їх зрізали для обряду “сурваканія”. А ще це улюблене свято називають Василів день, тому що 1 січня приходиться на день Святого Василя.

Напередодні Нового року сім'я збиралась за святковою вечерею. За традицією трапеза мала бути багатою, щоб багатим та щасливим був наступаючий рік. Обов'язково подавали вареного півня (його так і називали – “василевим”) та студень. Але головною прикрасою столу були караван та банщиця, в яку запікали срібну монетку, гарбузове насіння, кизилові палочки та ще один предмет - “мирзел” (зазвичай це була зламаний ґудзик). Болгари вірили, що того, кому у пирозі попадалась монетка, впродовж цілого року буде супроводжувати щастя. Якщо у шматку пирога виявлялася паличка, що означала корову, порося, коня або іншу домашню тварину, то весь рік переможець доглядав за “подарунком”, що йому дістався. А самою небажаною несподіванкою був, звичайно , зламаний ґудзик. Хто ж бажає виглядати лінивим? Той, кому дістався мирзел, цілий рік повинен був добре працювати, щоб довести, що він не ледачий.

Перший день року не обходився без звичаю “сурваканія”. Напередодні ввечері біля вогнища окурювали ладаном гілочки кизилу (сливи або груші). Їх називали “сурвачками”. Діти прикрашали їх повітряною кукурудзою, сушеними фруктами, зубочками часнику, вовною, дрібними срібними монетками та ранком обходили з ними будинки рідних та друзів. Легко плескаючи своїх близьких сурвачкою по спині, сурвакарі бажали всім здоров'я, благополуччя. Вночі сурвакарі – молоді хлопці – надягали вивернуті навиворіт кожухи, прикрашені пташиним пір'ям маски, а до поясу прив'язували бубонці, які при ходінні видавали мелодійний дзвін. Разом з ними йшли ряджені, що зображали тварин. Веселих гостей чекали повсюди. Ряджені намагались гарно прийняти, подарувати щедрі подарунки.

Свято закінчувалось вранці на площі в центрі села веселим хороводом. На сурву обов'язково ходили в гості до родичів. До новорічного столу приносили варену курку, караван та духмяне вино.

 

Трифон Зарезан

Свято Трифон Зарезан припадає на 14 лютого та відмічається три дні. Воно присвячене виноградній лозі. Вважається, що Святий Трифон захищає виноградарство та виноробства. В цей день відбувалась перша ритуальна обрізка лози. Принесений з дому хліб поливали вином або водою, приговорюючи: “Від одної гілки – відро винограду, від одного куща – відро вина”. Із зрізаних прутиків робили вінки, які хазяї вішали на свої комори. Вважалось, що так можна зберегти родючість в хазяйстві.

Найцікавішим моментом свято вважалось обрання “царя винограднику”. За традицією, їм ставав кращий в селі виноградар – працівники завжди користувались повагою на селі. На голову йому одягали “корону” – вінок, зроблений з обрізаної лози. “Цар” займав на святі саме почесне місце, саме він запрошував всіх до столу. Тут і банщиця, і варена курка, і запечена риба, і, звичайно, добре вино. За столом царювало весілля. Свято завершувалось змішаним хороводом на площі.

З Трифонового дння у болгар починався цикл весняних свят.

 

Баба Марта

За народними уявленнями, рік ділився на два сезони: від березня до серпня – літо, а з вересня по лютий – зима. Ще в далекому минулому болгари святкували перше березня як день приходу весни. Дні з 1 по 9 березня болгари називали Мартиним тижнем. Розповідали, що давним-давно жила-була бабуся Марта. Одного разу загубила вона корову та пішла до лісу її шукати. Але завірюха занесла все довкілля снігом. Так більше ніхто і не бачив бабу Марту. На тому місці, де вона пропала, з'явився лісовий струмочок. З тих пір саме в цей час здійснювались різноманітні обряди, які мали зберегти дім та всіх членів сім'ї від напастей. Першого березня одягнувшись у червоний одяг та ставши спиною до дверей, хазяйки вимітали сміття з дому. Домашнє сміття палили у дворі. Рано вранці вивішували червоні речі, щоб “бабуся Марта розсміялась”. В цей день діти повинні були рано встати, інакше все літо будуть сонними. Перед сходом сонця вони тричі оббігали будинок та двір, приговорюючи: “Біжіть змії та ящірки, бабуся Марта йде”

У свято Баби Марти все село збиралось, щоб подивитись, як згорить солом'яне опудало. А разом з ним щезне й зло, яке накопичилось за зиму. До сьогоднішнього дня зберігся й давній обряд переплигування через вогнище. Першого березня прийнято робити мартениці (мартенички), скручені з білої та червоної вовняних ниток. З мартеницею пов'язана дуже красива легенда . Вона говорить про те, що в ті далекі часи, коли Болгарія була ще зовсім молодою державою та мала багато ворогів, хан Аспарух готувався до рішучої битви з візантійцями. У хана була любляча сестра, яка жила далеко від нього , в Бессарабії. Одного разу їй наснився сон, що її брат у небезпеці. Вона вирішила попередити хана про це та написала йому листа, прив'язала його білою шовковою ниткою до лапки ластівки. У дорозі пташка поранила лапку, і кров покрасила нитку у червоний колір. Але хан все-таки отримав листа і переміг. А біло-червону нитку він залишив собі на пам'ять. З тих пір і з'явилась традиція дарувати мартениці з побажаннями здоров'я, щастя та добра.

Виготовлювала мартениці старша в домі жінка. Діти носили їх на шиї або на шиї на правій руці, а дівчата та молоді жінки – ще й вплітали в косу. Зазвичай люди носили мартениці з 1 по 9 березня або до тих пір, поки не прилетять ластівки та лелеки.

На Бабу Марту по селу ходили хлопчики-підлітки з вишукано зробленими паперовими або дерев'яними птахами (лястовици, марти), закріпленими до жердини. Вони обходили вулиці в селі, заходили у кожний двір та співали обрядові пісні. Їх пригощали цукерками та пряниками.

Великдень — Пасха

За тиждень до приходу свята, у Вербну неділю, люди освячували у церкві гілочки верби. Ними прикрашали будинки, господарчі будівлі. Перед Пасхою господині обов'язково приводили в порядок будинок та подвір'я.

Під час Великого посту починались лазарські обряди. Напередодні Вербної неділі, у суботу, по селу ходили нарядні, з квітами у волоссі, лазарки. Вони несли плетені корзинки з вишитою серветкою на дні. Дівчата йшли від дому до дому та співали. І в кожному будинку хазяї клали в кошики дівчат монетки та яйця.

Раніше дівчата від 13 до 18 років збирались у будинку якої-небудь літньої жінки та розучували пісні та хороводи. Напередодні Вербної неділі вони пекли хліб. Кожна дівчина брала по шматочку та ставила на ньому свою мітку. Рано вранці лазарки виходили до річки та на дерев'яних дощечках пускали хліб за водою. У наступному році всі збирались у тої дівчини, чий хліб плив попереду. Вважалось, що вона впродовж року обов'язково вийде заміж. У суботу вранці нарядні, з вінками на головах, лазарки обходили всі будинки в селі та співали підходящу для кожного члена родини пісню. Обряд базарування завершався у Вербну неділю.

Після Вербної неділі наступав Страсний тиждень. У четвер перед сходом сонця починали фарбувати яйця. Частіше всього на них зображували рослини або орнамент з геометричних фігур. Першим покрашеним та ще не висохлим червоним пасхальним яйцем жінки ставили хрести та лобах та щоках дітей, щоб були здорові та “красні”, тобто красиві. А діти в чистий четвер пускали крашанки по річці. У четвер та п'ятницю хазяйки пекли здобний хліб – кулич, який обов'язково прикрашали хрестом.

Після церковної служби повсюди чулись слова: “Христос воскрес!” — “Воістину воскрес!”. Із церкви в дім приносили запалену свічку. Родина збиралась за столом, щоб відвідати пасхальні частування. Досі самий улюблений пасхальний звичай для дітей та дорослих - битися крашеними яйцями. Той, чиє пасхальне яйце залишається цілим, радів, що буде здоровий.

Пасху святкували три дні. Три дні у селі водили хороводи, у яких співали особливі “пасхальні пісні”.