Георгіїв день

6 травня болгари святкують велике весіннє свято - день Святого Георгія, оспіваного як “милий”, “зелений”. Християнська легенда донесла до нас історію про воїна Георгія, який вбив змія (дракона) та захистив рідну землю. Святий цей вважався в народі покровителем війська, а також пастухом та овечих отар. Тому в його день кожна сім'я намагалась принести в жертву біле ягня, що народилося першим в цьому році. На голову ягняті надівали вінок, на правий ріжок ставили запалену свічку. Йому давали поїсти зеленої трави, солі та поїли водою, щоб були в домі ситість, родючість, здоров'я. Після цього це ягня окурювали ладаном, читали молитву. Його кров виливали у річку, “щоб достаток тік, як вода”, або в мурашник, щоб розмножувались ягнята, як мурахи. Шкуру ягняти дарували церкві.

В Георгіїв день звершували обряди, які мали на цілий рік забезпечити процвітання у хазяйстві. За народним повір'ям, роса, що випала в цей день, обіцяла благополуччя та щастя. До сходу сонця дівчата та молоді жінки йшли в поле за травами та квітками, катались по росі та вмивались нею для краси та здоров'ю. Зібраними в полі квітами жінки прикрашали вікна та двері своїх будинків. Прикрашали зеленими квітучими гілками відра та глечиками для молока. Потім замішували обрядові хліби, найбільший з яких призначався святому Георгію. До обіду кожна сім'я з печеним баранцем та короваями йшла до церкви. Після служби, під час якої вся принесена їжа освячувалась, люди влаштовували загальну святкову трапезу.

ТРАДИЦІЙНА МУЗИКА І СПІВ

Для пісенної культури болгарського народу характерні давні обрядові, трудові, чабанські пісні, ритуальні співи зі складною мелодикою, нерегулярною ритмікою. Особливо поширені такі пісенні жанри: гайдуцькі (епос болгарського народу), ліричні, міфологічні.

Музичні інструменти, що відтворюють ритми болгарської музики: гайда (волинка), годулка, кеменче тамбур, кавал (довгаста відкрита флейта з дерева, інструмент чабанів).

ТАНЦЮВАЛЬНА КУЛЬТУРА

Танцювальна культура болгар представлена такими танцями: хоро, ручениця. Хоро –танець, учасники якого тримаються один за одного, як правило, утворюючи коло. Цим танцем закінчуються свята.

Прислів'я та приказки

Поки мова жива, народ не загине.

Борись зі злом та клич на допомогу добро.

Якщо ти не молоток, щоб бити, будь ковадлею, щоб терпіти.

Мати та дитя своє і у вогонь увійде.

Книжка дна не має.

В розумній голові — сто рук.

Доброму слову ціни не має.

Добре слово залізні ворота відкриває.

Краще знати, ніж мати.

Дивись не на мої снопи, а на мій піт.

Хто обкопував лози, той буде їсти виноград.

Голодний ведмідь хоро не танцює.

Всякому овочу свій час.

НАРОДНЕ ВЕСІЛЛЯ

Віками складався красивий, схожий на спектакль, весільний обряд, який зазвичай проходив восени. Здавна повелося так, що майбутню жінку для сина обирали його батьки. Вони дивились не тільки на багатство та красу дівчини, скільки на її характер та вміння. Набагато важливіше було взяти наречену з поважної сім'ї, гарну господиню.

На відміну від нареченого нареченій давали право вибору. Дівчина могла відмовити сватам. Головною перешкодою для здійснення шлюбу було спорідненість між молодими. Заборонялось одружуватись дітям двоюрідних братів та сестер, а також дівчатам та хлопцям, які мали одного й того ж хресного батька.

З того моменту, як у сім'ї народжувалась дівчинка, батьки починали готувати їй придане. А коли вона підростала, бабуся або мама вчили її рукоділлю. Дівчинка сама шила, вишивала собі все необхідне для весілля.

У болгарському селі завжди дуже суворо дотримувались правил спілкування дівчат та хлопців: вони не могли ні бачитись, ні розмовляти наодинці. А як же хлопці й дівчата могли придивитись один до одного, познайомитись? Проходило це на серденках та хоро. Зазвичай після обіду на галявину або церковну площу збиралась гарно одягнена молодь. Дівчата брались за край хусток та водили хоро, а хлопці, взявшись за руки, - інший. З'єднували їх заміжні жінки, тому що дівчатам та хлопцям було заборонено триматися не тільки за руки, але й навіть за краї одної хустки. У центрі хоро пропускали гайдарджия (гайдар) — музика, що грає на гайді – волинці). Танець під гайду* був таким гарним, що подивитись на нього збирались майже всі селяни. Під час хоро дівчина могла передати через заміжню жінку парубку, що їй подобається, квітку. Якщо парубок заклав його за вухо, це означало, що і дівчина йому подобається.

Коли юнак робив свій вибір, він повідомляв батькам. По проханню сина вони поручали поважної похилої родички й декільком шанованим чоловікам відправитися в будинок до майбутньої нареченої. Домовляючись з батьками дівчини, свати в жартівливій формі торгувались про купівлю “інички” (телички), даючи зрозуміти, що цікавляться нареченою. Якщо наречений прийшовся дівчині до смаку, то батьки нареченої запрошували гостей до столу, пов'язували їм через плече гарні хустки. Це означало, що сватання відбулось.

І починалась підготовка до заручин — годежу. За звичаєм, наречений мав накрити багатий стіл і підготувати подарунки. Іноді на це уходило багато часу, від місяця до року. В призначений день наречений і його близькі родичі з подарунками, частуванням відправлялись з музикою й танцями до дому нареченої. Одна з родичок дівчини осипала гостей пшеницею, а вони у відповідь кидали в решето монети. За стіл запрошували усіх, крім нареченої, котра цілий вечір стояла у пічки. батьки молодих сиділи рядом та обговорювали майбутнє весілля, осипаючи один одного похвалами. Домовившись про все, вони підзивали до себе нареченого, який вручав батьку нареченої пляшку вина й цілував йому руку, а потім вітав усіх родичів, крім самої нареченої.

Перед застіллям наречена на знак поваги цілувала всім гостям правую руку. Наречений дарував їй срібний кушак, браслет й монети, а наречена виносила на таці срібну каблучку для нареченого. Мати дівчини обдаровувала батьків та родичів нареченого хустками. Наречена пригощала всіх горіхами, солодощами й ставала поруч з нареченим. Після пишного застілля гості розходились, а молодь відправлялась на хоро, де під особливу пісню виконувався весільний танець.

Приближався час весілля. В четвер ввечері батьки нареченого надсилали в дім нареченої похилу жінку с дріжджами й хлібом. Вона говорила батьку й матері дівчини: “Ось вам закваска, печіть хліб, в неділю буде весілля!” приготування весільного короваю мало особливе, магічне значення. В народі вважали, що чим краще заквасиш тісто, тим міцнішою буде родина.

Недільним ранком наречений приїжджав до дому нареченої з весільним потягом. Наречений и наречена, отримав благословення батька й матері, разом з хрещеними й гостями відправлялись в церкву.

Після вінчання починався весільний бенкет в домі нареченого. На другий день збирались лише близькі родичі. Вранці невістці покривали голову червоною хустиною — “було”. Вона приймала близьких родичів вже як господиня.

ВИДАТНІ ПОСТАТІ

Кожна епоха має своїх кумирів. Особистості, дуже малу частину яких ми вам представимо, зуміли змінити хід історії болгарського народу і життя звичайних людей.

•  Кан Аспарух (народився близько 644 р. — помер близько 701 р.) творець болгарської держави, який разом зі своїми болгарами дає країні державний устрій, династію Дуло й ім'я — Болгарія. Став на чолі Першого Болгарського царства, Аспарух не забував Бєлгород, свою першу резиденцію. До самої своєї смерті в 702 році він допомогав бєлгородцям будувати й укріпляти місто, розвивати торгівлю, будувати власний флот. До речі, Аспарух на прохання міської влади виділяв людей для продовження будівництва фортеці, яке почала Візантія за століття до того. Нащадки Аспаруха до сих пір живуть в Бєлгороді-Дністровському, мають свою церкву й активно беруть участь в суспільному житті міста.

•  Князь Борис I (народ.невідом. — помер в 907 р.). Велика історична заслуга Бориса полягає в тому, що він вводить християнство в Болгарії и включає її в коло цивілізованих європейських держав того часу.

•  Монах Паїсій Хилендарський (1722 — 1773 рр.). Йому належить заслуга духовного злету Болгарського відродження й закладення підвалин нової Болгарської літератури.

•  Васил Левський (1837 — 1873 рр.) — борець проти тиранії і рабства. Його ідеї створення демократичної держави й жертво готовність алтарю Болгарії мають неперехідне значення в Болгарській історії.

•  Іван Вазов (1850 — 1921 рр.) — письменник. Патріарх болгарської літератури, на чиїх високопатріотичних творах зростали й виховувались багато поколінь болгарського народу.

ГАБРОВО Й ГАБРОВЦІ

Кажуть, що ще в XIV ст. в мальовничій долині ріки Янтра зупинився Рачо Ковача (в перекладі Ковач означає “коваль”), який побудував кузню під столітнім деревом “габер”. Услід за ним стали заселяться й інші люди. Незабаром селище зросло и його стали називати Габрово — за назвою дерева “габер”, яке росло в центрі.

Кажуть, що коли турист в Габрово спитав у старого скільки жителів живе в місті, він відповів: “Це не просто жителі, синку. Це габровці”. На відміну від інших, габровці складають анекдоти про себе. Габровців вважають скупими, а на справді вони дуже розважливі. Один приклад: відомий габровець- торговець дід Минё, який багато років харчувався лише квасолею, щоб економити, подарував 40000 лева для будівництва школи в місті.

Коли над габровцем пожартували, що про них більше всього сказано анекдотів, він відповів: “Тільки про великих людей розповідають анекдоти”. Гордість габровців: їх символ — кішка з відрізаним хвостом.

***

Габровець сходить з потягу й питає таксиста:

— Скільки коштує проїзд до центру?

— Близько одного лева. Прошу! Сідайте!

— Ні, дякую! Я тільки питаю, щоб знати скільки я зекономлю, — відповів габровець.

***

Габровець входить в магазин й говорить продавцю:

— Дайте мені 5 яєць, які знесла чорна курка.

Жінка дивується:

— Якщо ви їх впізнаєте, то оберіть самі.

Габровець вибрав найбільші яйця, заплатив й вийшов.

***

Габровець приходить на завод шукати роботу, де йому говорять: — Можеш починати з завтрашнього дня простим робочим.

Габровець тут же цікавиться:

— А яку ж зарплатню виплачують?

Йому відповідають:

— Спочатку будеш отримувати по 100 левів, а через рік її збільшать до 150.

Габровець: — В такому випадку я прийду через рік.

ТРАГЕДІЯ НАРОДУ

Найбільший удар болгари перенесли під час ІІ світової війни, коли частину бессарабських болгар виселили до Сибіру і Середньої Азії.

1944 року, в час сталінського очищення Криму від етнічно “чужих” елементів, разом з кримськими татарами, греками, німцями і вірменами депортації було піддано й місцевих болгар (близько 14000-15000), це неофіційно пояснювали тим, що Болгарія брала участь у Другій світовій війні (до 1944р.) на боці Німеччини., у 1946 – 47 роках близько половини болгар Північного Причорномор'я загинули з голоду.

ВОЛЯ ДО СВОБОДИ

ХТО ЗА БАТЬКІВЩИНУ ПОЛЯЖЕ, ТОЙ НЕ ВМИРАЄ...

Ці рядки видатний болгарський поет, борець за визволення свого народу від турецького ярма Христо Ботев присвятив народному герою-повстанцю Хаджі Димитру, долю якого йому судилося повторити. Христо Ботев народився 6 січня 1849 р. в містечку Калофері. У 14 років за бажанням батька їде до Одеси, де його зараховують вільним слухачем ІІІ класу другої Одеської гімназії. Наприкінці 1865р. Ботева виключили з V класу гімназії. У березні 1867р. Ботев повернувся на батьківщину. Як згадував його сучасник С. Гендов, "зовсім іншим" приїхав він у Калофер, казав, "що повинно наступити визволення, досить уже тиранії, досить туркам панувати". Промова, яку виголосив Христо Ботев на святі на честь засновників слов'янської писемності Кирила і Мефодія (24 травня 1867р.), багатьом показала, яким він став.

В Румунії, яка в той час була центром болгарської революційної еміграції, Христо Ботев зближується з революційно настроєною болгарською молоддю, співробітничає в газетах "Свобода" і "Независимост", виступає з памфлетами, фейлетонами, статтями. У 1873 р. видає газету "Будилник", а з грудня 1874 - газету "Знаме". Ботев очолює болгарський революційний рух, включившись у роботу по підготовці збройного повстання. Він організував загін із 200 чоловік і відправився на батьківщину, щоб допомогти співвітчизникам. Загонові довелося пробиратися на Балкани, в глибину країни, бо у багатьох місцях повстання зазнало поразки. У нерівному бою з поневолювачами болгарського народу 2 червня 1876 року обірвалося життя 28-річного вождя революційного руху Христо Ботева. Мрія X.Ботева здійснилася. Його Батьківщина стала вільною і незалежною.

ДІАСПОРА

Болгари живуть у прикордонних з Болгарією областях Румунії, Югославії, Греції, Туреччини, а також в Угорщині, Україні, Словаччині, США, Австралії.

РЕСПУБЛІКА БОЛГАРІЯ

Державна мова – Болгарська.

Столиця. Місто Софія, розташоване біля підніжжя гір Вітоша та Люлин. Це одне з найстаріших міст Європи. Воно засноване ще в давні часи фракійським племенем серди, яке дало назву місту – Сердика. Пізніше, у VII ст., місто заселили слов'яни, які назвали його Средець. Сьогоднішню назву Софія місто отримало у кінці XIV ст. від однойменної церкви, що збереглася до сьогодні. Софія стала столицею Болгарії в 1878 р.

Державний устрій – Парламентська республіка

Населення – Близько 8 млн.

Віросповідання – східно-православне християнство

Історія держави

Назва країни — Болгарія — походить від болгар, войовничих кочівників з Центральної Азії, що змішалися зі слов'янськими племенами придунайських рівнин в VII – VIII століттях.

681 — хан Аспарух створює Болгарську державу

803-814 - хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда

852-889 - правління князя Бориса 1, хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія

893-927 - править цар Симеон 1, "Золоте століття " Болгарської культури

1331-1371 - править цар Іван-Олександр - розквіт Болгарської культури і поділяє Болгарію на Тирновську і Видинську

1393 - турки завойовують Тирново

1396 - турки завойовують Видин, Болгарія потрапляє під їхню владу

1762 – відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише "Історію Слов'яноболгарську" - початок Болгарського відродження

1868-1873 - Апостол болгарської волі Васил Левскі створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом турецького султана повішений 19 лютого 1873 у Софії)

1876 - Квітневе повстання придушено масовими репресіями

1877-1878 - Російсько-турецька визвольна війна

3 березня 1878 - підписання Санстефанського мирного договору, відповідно до якого Болгарія одержує волю

1879 - установчі збори голосують за Тирновську конституцію і вибирає князем Олександра Батенберга (1879-1886 роки правління)

1887 - князем обраний Фердинанд Сакс-Кобург-Готський (1887-1918)

1908 - проголошення незалежності Болгарії

1918 - абдикація царя Фердинанда на користь Бориса ІІІ

1944 - англо-американські війська нападають на Софію, радянська армія входить у Болгарію 8 вересня, зроблено переворот (9 вересня) - Болгарія включається у війну проти Німеччини

1947 - підписано мирний договір між Болгарією і державами-переможцями, опозицію ліквідовано, прийнята нова конституція, починається радянизація країни і тоталітарне керування .

1989 - початок демократизації Болгарії, прийнята нова конституція

1991 - Болгарія стає членом Ради Європи

1995 - одержує статус асоційованого члена Європейського Союзу

1997 - Болгарія офіційно заявляє свою кандидатуру в членство в НАТО

1999 - Болгарія одержує запрошення на переговори щодо питання приєднання до Європейського Союзу.

2004 - Вступ Болгарії до НАТО і ЄС.

НАЦІОНАЛЬНЕ СВЯТО БОЛГАРІЇ

24 травня болгарський народ відзначає День болгарської просвіти і слов'янської писемності, День святих братів Кирила і Мефодія . У цей день усі йдуть із квітами, несуть портрети святих братів, співають гімн "Върви, народі възродени!" ("Йди, народ відроджений !").

Св. св. Кирило і Мефодій створюють слов'янську абетку в 865 р. і своєю справою започатковують болгарську культурну історію. В ту епоху на території Римської і Візантійської імперій утворилися нові держави, що прийняли християнство. Але церква відкинула їхні мови і наклала три "священних" мови - грецьку, латину і єврейську.

Справа святих братів загинула б, якби не була продовжена в Болгарії. Після смерті Святих Кирила і Мефодія , князь Борис з почестями приймає гнаних учнів святих братів, серед яких були найвідоміші - Ангеларій, Наум, Климент і Сава, і створює їм всі умови для плідної праці. У Болгарії створюються два книжкових центри - у тодішній столиці Преславши й у місті Охрид. Там перекладають книги, пишуть оригінальні твори . В Охриде за 2 роки Климент Охридський навчає більше 3500 учнів і спрощує абетку Кирила, назвавши її кирилицею.

У 893 році болгарська церква стала самостійною , а староболгарська мова - державною . У наступні десятиліття болгарська культура досягає свого "Золотого століття".

Після падіння Болгарії під Турецьким ярмом, багато болгарських просвітителів відправляються працювати в інші слов'янські держави. Вони несуть із собою багато болгарських книг, пишуть нові і здійснюють сильний вплив на культурний розвиток цих народів. Таким чином, літературна болгарська мова стала класичною мовою для всіх слов'янських народів. Сьогодні більше 300 млн. людей у світі використовують Кирилицю.

БОЛГАРИ В УКРАЇНІ

ПОСОЛЬСТВО РЕСПУБЛIКИ БОЛГАРIЯ
01023, Ки›в, вул. Госпiтальна, 1
(044) 246 7237, 246 7672

Асоціація болгарських національно-культурних товариств та організацій України.

Київське товариство болгарської культури "Родолюбіє".

ІСТОРІЯ РОЗСЕЛЕННЯ

Сучасне розселення болгар в Україні зумовлене болгарською колонізацією кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Значною мірою це було пов'язане з бажанням російської влади якнайшвидше заселити південно-українські степи (Новоросію – за імперською термінологію), звідки були витіснені українські козаки. Через те, російський уряд у 1764-1769 р.р. звернувся із закликом до іноземців оселюватися на цих землях. Чималий загін болгарів увійшов до складу організованого російським керівництвом Бузького козацького війська (скасованого 1817 року) і був розселений на Херсонщині. Перші в Україні поселення болгар були засновані у долинах річок Вись і Синюха.

У кінці XVIII ст. болгари масово тікали з територій, контрольованих Туреччиною, де чинилися репресії щодо християн. Тоді вони заснували великі поселення у Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, у передмісті Миколаєва і в Криму. Найінтенсивніший період болгарської колонізації припадає на 1801-1812 рр. Тоді внаслідок російсько-турецьких воєн болгарські втікачі оселилися на південь від Одеси (Малий і великий Буялик, Кубанка, Паркани), біля Миколаїва (Тернівка) та Феодосії (Старий Крим, Кішлав). останнє масове переселення болгар відбулося на південь України в 1830-1834р.р. У 1861-62 рр. близько 30000 болгар пересилилися із Бесарабії на Бердянщину і Мелітопільщину. Нащадками цих емігрантів є сьогоднішні бесарабскі болгари (Одеська обл.), таврійські болгари (Запорізька обл.), ольшанські болгари (Кіровоградська обл.) і кримські болгари (АРКрим).

В УРСР до 1933 р. існували 2 болгарські національні райони – Коларовський та Царедарівський. Болгари проживали переважно компактно, в 40 чисто болгарських сільрадах було зосереджено 76% всіх українських болгар. 72,5% болгарських дітей вчилися в болгарських школах. Після 1933 р. болгарські райони були ліквідовані.