Олекса Довбуш

1. Твори про чарівну гуцульську природу, її людей та окремі епізоди опришківської боротьби під керівництвом славного ватажка.
2. Зразки, що славлять народного героя, його побратимів, їх боротьбу проти визиску, гніту та загибель Довбуша.
3. Поезії про його безсмертя.

У роботі висвітлюється специфіка даних поетичних зразків (Б, 471-478).

У висновках зроблено загальні підсумки дослідження. Фольклорна та літературна Довбушіана уже більше двох століть привертає увагу істориків, фольклористів, письменників, мистецтвознавців, широкого кола читачів.

Уснопоетичні твори про славного месника - це живий поетичний літопис широких трудящих мас. У центрі їх уваги - образ Олекси. Народ наділив його рисами реалістичними, романтичними, фантастичними.

Найпоширенішим зразком про відважного печеніжинця є історична пісня “Ой попід гай зелененький”. У роботі визначається жанр, авторство, час і місце виникнення твору, розглядається його поетика.

Під кутом зору проблеми історичної та художньої правди аналізується співанка-хроніка “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати”, висвітлюється своєрідність її створення, специфіка, констатується, що це цілий синтез фольклорної Довбушіани.

Розглядаються в роботі епічні опришківські жанри. Автор уперше розв’язує проблему - як виникли легенди та перекази про чудодійну та богатирську силу Довбуша, доказує, що дані фольклорні твори - це своєрідний синтез язичницьких і християнських уявлень про природу, про боротьбу двох начал - добра і зла, про політеїзм вірувань. Епічна уснопоетична Довбушіана з’явилась у середині ХVІІІ століття і продовжує існувати в наш час.

Уперше висвітлюється специфіка коломийок про лицаря волі, розкривається його образ.

В основі літературного зображення опришківського руху та його славного ватажка 30-40 років ХVІІІ століття на Прикарпатті, Закарпатті, Буковині лежать історичні твори, етнографічні, краєзнавчі, літературознавчі матеріали, фольклор та рукописні джерела. Перш за все - праці К.Вуйціцького, Ю.Целевича, М.Білоуса, Є.Косачевської, В.Грабовецького тощо.

Письменники, які спиралися на історичні матеріали про Довбуша та його побратимів, використовували їх по-різному. Одні запозичували лише факти, взяті з праць Ю.Целевича, Ф.Карпінського, В.Шухевича, та інтерпретували їх (Г.Хоткевич, М.Старицький, Б.-Ігор Антонич, В.Гжицький, Я.Ярош). Інші використовували роботи польських істориків І.Беньковського, Ю.Дзежковського (М.Устиянович), тому-то й Олекса в них зображується дещо в негативному плані. Значна частина українських письменників у своїх творах спиралися на фольклор (Ю.Федькович, І.Франко, Р.Федорів, С.Пушик тощо). Це дозволило їм досить вільно поводитись з певними історичними фактами та документами. Переважна ж більшість майстрів художнього слова у своїх зразках використовували народну поетичну творчість та історичні матеріали згаданих дослідників опришківського руху, що посприяло їм стати на міцний історичний грунт, заглибитись у конкретні події та факти життя народу 30-40 років ХVІІІ. Однак деякі з них (А.Хлистова) зловживали документальним матеріалом, зокрема працями В.Грабовецького, внаслідок чого образ Довбуша вийшов дещо штучним, заздалегідь запланованим, інертним.

Народна поетична творчість була головним джерелом для письменників, які закладали основи літературної Довбушіани. Автори, які стояли на реалістичних позиціях, брали з фольклору та уснословесних досліджень те, що дійсно відображало події, що мало місце в житті, залишаючи осторонь фантастичні елементи. Найчастіше використовувалась історична пісня “Ой попід гай зелененький” (п’єси Л.Дмитерка, В.Босовича, Г.Хоткевича). Автори, які дотримувались романтичного принципу зображення, зверталися до легенд, переказів, співанок-хронік (Ю.Федькович, І.Франко).

Фольклорні твори беруться не ізольовано, а у зв’язку з тими чи іншими тематично спорідненими уснопоетичними сюжетами.

Художній домисел певною мірою доповнював названі джерела при створенні цілісної картини боротьби Довбуша.

Це стосується найперше епізодів, де мова йде про батьків героя, його дитячих і юнацьких років, відносин з селянами, побратимами за межами Прикарпаття, Закарпаття, Буковини. Такі моменти письменники домислювали по-різному, іноді прямо протилежно.

Основне місце в літературі про печеніжинця посідають твори великої та середньої епічної форми.

Представники української літературної Довбушіани XIX - початку XX століття з різних причин, а головним чином через цензурні заборони, обмеженість джерел, не ставили перед собою мету всебічного розкриття теми, історично-конкретного зображення особистості народного героя.

Спроби історичної конкретизації в зображенні опришківського руху під проводом Олекси Довбуша належали М.Устияновичу, І.Франкові, М.Старицькому, В.Щурату. Вони виділяли в житті та діяльності славного ватажка декілька етапів: становлення його як месника, боротьби та загибелі. Олекса у тих зразках - чесна, безкорисна, смілива людина, яка бореться за соціальну справедливість.

У багатьох художніх творах про Довбуша на ватажкові тяжіє печать приреченості (Г.Хоткевич, М.Старицький, Л.Первомайський тощо).

Інші письменники XX століття, включаючи й українську діаспору, намагаються показати народного героя у трьох аспектах. Одні майстри художнього слова творили його як борця за соціальну справедливість (Б.-Ігор Антонич, Г.Смольський, Р.Єндик, В.Волков), інші робили його мало не політиком (Л.Дмитерко, І.Єрофеєв), треті змальовували його романтичним коханцем (Ю.Федькович, В.Босович).

Чимало творів ліричного та ліро-епічного жанрів присвячено Довбушу. Балади, поеми, вірші про ватажка стали з’являтися, починаючи з творчості Ю.Федьковича. Далі цю справу продовжили поети М.Лисикевич, В.Щурат, Д.Загул, Д.Осічний, А.Малишко, Л.Забашта, Д.Павличко, С.Пушик, М.Влад, Н.Стефурак, Ф.Малицький, Є.Титикайло тощо.

Менше творів про Довбуша написали представники малої прози (А.Кучурак, Г.Хоткевич, С.Васильченко тощо).

Лібрето опери про народного героя створив поет І.-Богдан Антонич.

Сценарій кінофільму “Олекса Довбуш” належить Л.Дмитеркові та В.Іванову.

Кращі твори про Довбуша мають велике історико-пізнавальне, естетичне, виховне значення саме завдяки своїй привабливій силі правди, художній довершеності. Вони поширюють серед народу різні наукові знання, виховують інтерес до героїчного минулого нашої Вітчизни, патріотизм.