Четвер
17-11-23
16:39

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Недалако Стежки, Печери та камінь Олекси Довбуша


  (Перейти - Головна, - карта сайта RU, UA)
___________________________________________________________________________________________ 

Олекса Довбуш

Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах

 


 

Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш! Перед ким дрожали смілі і сильні, корилися горді? Перед Довбушем!

Іван Франко

У сузір'ї національних героїв України яскраво сяє образ неповторного лицаря - Олекси Довбуша. Карпатське опришківство залишило помітний слід в Історії українського народу. Ще й досі на Прикарпатті, Закарпатті й Буковині знаходимо печери, скелі, річки, долини, які народ пов'язує з борцями проти кріпацтва - опришками та їх прославленими ватажками, що боролися за визволення поневоленого селянства..

Вивчаючи архівні документи, вчені досить чітко визначили соціальне походження Довбуша. Вони писали, що батько Олекси - Василь Довбуш «сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми у Печеніжині комірником у тамошнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».

А Олекса та Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їх батька, нічого іншого він не мав».

Про бідняцьке походження Олекси Довбуша переконливо засвідчують історичні факти. Так, у Станіславі в 1739 р. добре знайомий родини Довбушів пастух Олекса Жолоб на запитання суддів відповідав, що «старий Добош мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». В судових актах записано, що 26 липня 1739 р. перед Станіславською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».

Отже, Василь Довбуш належав до найбіднішої верстви сільського населення - комірників, які не мали навіть своєї хати і змушені були тіснитися в найнятій комірці. Єдиним засобом існування, як засвідчують очевидці, були для родини Довбуша декілька овець, що паслися в череді Марковецької громади на гірських полонинах. Цю череду доглядав пастух, котрого селяни винаймали на рік за домовлену плату. Таким пастухом влітку 1739 р. був якийсь Олекса Жолоб, йому на зміну виходив Василь Довбуш, котрий також наймався у громади за пастуха і часто перебував на полонинах.

Довгий час не вдавалося встановити точний рік народження Олекси Довбуша. Тільки на основі даних академіка М. Грушевського з'ясовано, що Довбуш народився в 1700р. Без сумніву, дитинство Олекса провів у злиднях. Малим хлопчиком не однієї весни піднімався Довбуш з батьком на полонини пасти вівці. Вже тоді він був свідком шахрайства, насильства й знущання з боку орендарів, котрі в гонитві за прибутками не зупинялися ні перед чим.

З судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана та дружину, котра стала учасницею походів 1741-1745 рр. Вона, правдоподібно, у 1741 р. перебувала в опришківському загоні, про це свідчить те, що на суді шляхта запитувала одного з побратимів Олекси, «де є жінка Довбуша».

Перш ніж розглядати діяльність ватажка опришків, необхідно звернути увагу на саме прізвище «Довбуш», Адже в історичних джерелах, усній народній творчості та інших матеріалах воно звучить по-різному. Ще в 1840 р. К. Вуйціцький писав, що «названий був Добош для того, що його батько мав бути у війську добошем», тобто барабанщиком. Такої думки дотримувалися й інші дослідники, хоч їх припущення не підкріплені жодними фактами.

Єдиними захисниками поневолених селян були тоді опришки, звані в народі «чорними хлопцями». Про сміливих, дужих і справедливих опришків уже тоді народжувалися перекази, легенди. Молодий Олекса, без сумніву, не лише чув від селян і гірських пастухів про опришків, а й міг бачити їх, зустрічати на полонинах, де вони часто зупинялися, щоб відпочити й добути від пастухів докладні звістки про «шляхетський світ».

Олекса Довбуш, не маючи великого майна, за прикладом багатьох інших селян, розорених шляхтою, залишив батька, матір і пішов в опришки, щоб боротися за селянську правду. «Зібрався собі Олекса, - говориться в народному переказі, - і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили. ”Незвичайна сміливість, завзятість, неабиякі організаторські здібності, ненависть до ворогів сприяли тому, що навколо Довбуша згуртовувалися опришки, з якими він робив успішні наскоки на шляхту й орендарів. За лицарство й чесність народ високо цінував Олексу. Навіть ідеологи Австрійської монархії визнавали, що Довбуш «вважається не за звичайного грабіжника, хоч він убивав і нищив, але прямо за героя, якого народ має у великій пошані...»

Виступ Олекси Довбуша - не епізод в історії селянської боротьби на західноукраїнських землях, а закономірний результат розвитку опришківства за 300 років. Дії Довбуша - найбільш яскрава сторінка і історії боротьби західноукраїнських селян проти соціального й національного гноблення. Олекса з перших днів свого виступу прославив себе серед простого люду, котрий зразу ж повірив йому і допомагав, чим міг.

Перші згадки про виступи Довбуша та його опришків знаходимо в документах за 1738 р. Проте можна припустити, що ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах. У писаних джерелах за 1738 р. ми довідуємося про нього як про опришка, котрий очолює загін. Не може бути, щоб Довбуш перед тим не перебував у загоні простим опришком. Адже тільки стійкого, перевіреного в боях побратима вибирали ватагом. А для цього потрібен був час. У 1738-1739 рр. Олекса Довбуш розгортає діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Яблунівського староства. Вже тоді-таки у рідному с. Печеніжині Довбуш потривожив шляхту. Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша, бо вже в 1739 р. на прохання одного селянина з Малих Лючок опришки боронили його перед братами.

Спочатку Олекса Довбуш діяв зі своїм братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, нераз навідувалися в рідне село а відходячи, залишали родичам грошову допомогу. Заходив інколи Олекса з братом і до поченіжинської корчми, де довідувався від селян про життя шляхти і події в околиці.

Навесні 1739 р. Олекса й Іван разом з опришками зупинилися в печеніжинській корчмі. Про що вони говорили, на якому грунті почалася суперечка, невідомо, але Іван і Олекса дуже посварилися. Мабуть, серйозною була незгода, бо від розмов перейшли до зброї. У бійці один з опришків був убитий, а Іван, охоплений сліпим гнівом, так вдарив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився кривим.

З того часу назавжди розійшлися брати Довбуші. Олекса і далі діяв зі своїм загоном у Галицькій землі, а Іван подався на захід, ка Бойківщину. Там він зібрав опришків і ще довго боровся зі шляхтою Болехівщини, Самбірщини, Перемишльщини і навіть досягав сяноцької землі.

Не виключено, що згодом Іван і Олекса помирилися та об'єднували свої загони для спільної боротьби у західній частині Галицького Прикарпаття Не випадково Олекса Довбуш у 1744 р. робить далекі походи під Турку і Дрогобич. Десь на заході Іван Довбуш загинув.

Після розлуки з Іваном навесні 1739 р. Олекса сам очолює загони покутських опришків. Особливо активно діяли опришки О. Довбуша в Коломийському повіті влітку і восени 1738 р. їх опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Вже у ці роки виявився основний характер його діяльності. Головні удари Дозбуш спрямовує на найбільш ненависних народові панів. Виступ його набуває масового характеру.

У 1740-1741рр. Довбуш під натиском шляхетських війск змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунівщини, відступити у Верховину й отаборитися на деякий час на Буковецькій полонині, де дав своїм хлопцям відпочинок. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині, в Закарпатті.

Розправа Довбуша з різними економами, лихварями, орендарями у 1738-1745рр. Викликала серед простого люду захоплення і загальну симпатію. Селяни заслужено вважали Довбуша “своїм спасителем”, висловлювали йому щиру подяку.

Після загибелі ватажка між шляхтою виникла суперечка: кожен хотів похвалитися перед гетьманом Потоцьким і коронною княжною Яблоновською, що саме з його допомогою вияв “вірність і хвалебний вчинок”, убивши відомого опришка. І не так важливо, хто саме підготував убивство. Важливий сам факт: шляхта це зробила. Це сталося 24 серпня 1745 р.

членів його загону були Василь Паліїв, Павло Орфенюк, брати Джамиджуки, Андрій Лаврів, Василь Баюрак, Іван Бойчук. Поміж інших ватаг загін Довбуша вирізнявся тим, що спрямовував свої напади проти найбільш ненависних народові поміщиків та орендарів. Грошима, відібраними у панів, Олекса часто ділився із селянами. В 1738-39 роках загін Довбуша розгорнув діяльність у Яблунівському старостві. Згодом напади поширились на всю територію Покуття, а також на Закарпаття, Буковину та Бойківщину.

Загін Довбуша діяв блискавично і без шансів для панів. Панські маєтки горіли один за одним. Шляхта наймала охорону, скликала загони міліції, але нічого не допомагало. Орендарі часто платили відкупне Довбушеві, обіцяючи м'яке ставлення до простого народу. Олекса став справжнім захисником народних інтересів. Часто здійснював він напади на прохання жителів того чи іншого села. Страждали від його ватаги і торгові каравани. Але Довбуш ніколи даремно не проливав крові. Його терор виражав народну помсту. Відомим є випадок, коли Олекса напав на маєток Андрія Карпінського. Саме в цей час дружина Карпінського народила сина - майбутнього класика польської літератури, Франциска Карпінського. Олекса переконався у гарному відношенні Карпінських до своїх селян і не став нищити маєтку панів.
Великого страху нагнав Довбуш на шляхту. І полетіли слізні прошення прикарпатських панів до влади, до коронного гетьмана Потоцького із закликами спрямувати у гори проти Довбушевої ватаги коронні війська. У 1740 році значний загін смоляків* на чолі із ротмістром Пшелуським, разом із каральним спецпідрозділом - "волоською ротою" - виступив проти опришків.
Але загін Довбуша завдяки прекрасному знанню місцевості гарно ухилявся від переслідувачів, при цьому знаючи про всі пересування та дії карателів і безнастанно атакуючи панські маєтки. В 1741 році, під натиском шляхетського війська, Довбуш змушений був відступити на Верховину й на деякий час, зупинившись на Буковецькій полонині, припинити напади. Саме тоді Довбуш став регулярно відвідувати Закарпаття, яке на той час було Австро-Угорською територією. Тут він вербував новачків у свій загін. Особливо багато майбутніх опришків завербував Олекса у Ясінях, де навіть мав "конспіративну квартиру". Довбуш припинив напади на Австро-Угорську територію, адже не хотів рвати стосунки із місцевою владою. Олекса не завдавав шкоди угорцям, а ті не займали його опришків.
Найнебезпечнішими періодами для ватаги стали довгі карпатські зими. Зимою дуже важко тікати від переслідувачів, адже будь-яке пересування легко вислідити по снігу. Ватага розбрідалася по зимівниках. Щовесни Олексі доводилося знову збирати ватагу. Сам він зимував у горах, у спеціальних таємних схованках (інколи у печерах) із заготовленими раніше харчами. Щороку склад довбушевого загону змінювався. У Довбуша були спеціальні агітатори, які взимку вербували новобранців. Щовесни призначалося місце збору, куди приходили і старі члени загону і новачки. Одним із таких місць була гора Стіг, що була на кордоні Австро-Угорщини, Румунії та Польщі. Саме на цій горі ватага Довбуша зазнала першої значної поразки. Ватагу, яка тільки-но повернулася із зимівників і складалася переважно з новачків, оточили смоляки. Велику кількість опришків знищили або схопили. Олексі, з кількома побратимами, якимось дивом вдалося вирватись із оточення.

Довбуш знову назбирав загін. Ватага з новою силою розпочала боротьбу із шляхтою. Опришки блискавично спускались з гір, атакували панські маєтки і знову зникали у лісових хащах. Виступи опришків у той час набули масового характеру. У 1742 році сам коронний гетьман Йосиф Потоцький визнав, що знищити загін Довбуша дуже важко. Саме тоді він із кількатисячним загоном регулярної армії вирушив у Станіслав (сучасний Івано-Франківськ, тоді центр Прикарпаття). Та скоріше за все це була якась політична акція, тому що є малоймовірним факт виступу кількатисячного регулярного загону проти кількох десятків опришків. Дуже часто "на п'яти" Довбушу наступали смоляки Пшелуського. Але відомим є випадок, коли Олекса впіймав у засідку смоляків. Цей маневр був достойним великих полководців. Опришки вдали що втікають, і заманили Пшелуського у міжгірну улоговину. В чагарнику на схилах із зарядженою зброєю принишкли "снайпери". Вони лише чекали знаку від ватажка, щоб відкрити вогонь по смоляках, які були в цей час прекрасними мішенями. Але наказу стріляти Довбуш так і не віддав. "Не жалійте браття, що не дав знаку стріляти. Подивився я на тих смоляків - аж то наші люде. Говорут по-нашому, гет усе… Мені чути було, бо я Дуже часто "на п'яти" Довбушу наступали смоляки Пшелуського. Але відомим є випадок, коли Олекса впіймав у засідку смоляків. Цей маневр був достойним великих полководців. Опришки вдали що втікають, і заманили Пшелуського у міжгірну улоговину. В чагарнику на схилах із зарядженою зброєю принишкли "снайпери". Вони лише чекали знаку від ватажка, щоб відкрити вогонь по смоляках, які були в цей час прекрасними мішенями. Але наказу стріляти Довбуш так і не віддав. "Не жалійте браття, що не дав знаку стріляти. Подивився я на тих смоляків - аж то наші люде. Говорут по-нашому, гет усе… Мені чути було, бо я близько сидів. То оден каже, шо жінку лишив дома і діти малі, журити… А другий-то, кае, служба наша проклята, шо каби мож, зара би кинув. Лиш пан силов видав у жомнєрку… Та й видів я, шо то наші люде, а пішли в лєцький зліб, аби жінок своїх та дітей прогодувати. А як ми їх виб'ємо - хто тоді діти бінні прогодує? Та жаль ми серце потис й не дав-сми знаку стрілєти…" (Фраза дійсно сказана Довбушем; записана в польських судових протоколах). Один з найвідоміших походів Олекси був на територію сучасної Тернопільщини, у Борщів. Там він наскочив на маєток полковника Костянтина Злотницького - значного польського магната, що вирізнявся особливою жорстокістю у ставленні до селян. Олекса довго катував Злотницького перед тим як вбити. Жодної копійки не взяли опришки з маєтку кривавого полковника. Історично задокументовано фразу, сказану Олексою Злотницькому 4 травня 1744 року: "…не по гроші твої я прийшов-сми суда, а по твою душу - щоби ти людей бирше не мучив. І не проси, і не трать слів дурно - все одно вмреш у лютих муках".
Панічний жах посіяв Довбуш цим нападом серед шляхти. Пани зрозуміли, що це не звичайний опришок, що від нього не відкупишся грішми, що за гріхи прийдеться платити життям. І з новою силою почалося полювання на Довбуша. Повсюдно по селах та шляхах стояли патрулі. Та марно…Зрозуміли пани, що власними силами здолати Довбуша буде вкрай важко, тому

почали шукати допомоги у місцевого населення, обіцяючи значну винагороду та звільнення від феодальних повинностей. І зрадники знайшлися. Ними стали троє багатих газд: Микола Дідушко - дуже багатий хазяїн із Довгопілля, Іван Мочернюк із Микуличина та Степан Дзвінчук із Космача. Ці троє зобов'язалися найняти загін головорізів із місцевого населення, які мали знищити Довбуша.
Довбуш довідався про змову. Тяжко стало ватажкові на душі. "Я ж за них…". Кажуть, що вирішив тоді Олекса закінчити опришкувати і виїхати у Молдавію, але спершу покарати зрадників. Спочатку було вбито Дідушка, потім Мочернюка. Дзвінчук був найменш багатим із цієї трійки. Легенда каже, що дружина Дзвінчука була коханкою Довбуша, але то байка, адже судові документи вказують на те, що Олекса був одруженим і на те, що у 1741-1745 роках його дружина знаходилась у загоні. Отже, Дзвінчук був багатим селянином із Космача, але не настільки багатим, щоб мати охорону. Тому Довбуш, коли йшов на розправу із Дзвінчуком, взяв з собою лише двох людей.
Дзвінчук раніше довідався про смерть Мочернюка і Дідушка, тому знав, що скоро його черга. Уявіть собі, який панічний страх охопив Дзвінчука, коли той почув собачий гавкіт та побачив у дворі опришків. Першим ішов сам Довбуш.
"- Відчиняй!
- Штефан на косовиці у пана, - відказувала мати Дзвінчука.
- Ой, брешеш, стара! Він тут. Я видів, єк він ід'хаті йшов.
- Змилуйтеси, люди божі! Ой людонькове - рєту-йте!..
Олекса глянув кругом, побачив заворітницю, що лежала серед двору. Взяв її і почав підважувати двері. Дерев'яний засув почав виривати скоби, і двері відхилилися.
Олекса кинув дрюк і, дуфаючи на свою силочку, натиснув могутнім плечем. В цей момент у щілинку, прямо в упор, вистрілив Дзвінчук" (з повісті Гната Ходкевича "Довбуш").

Через випадковість та дурницю закінчилося життя Ричарда "Левове Серце", Фрідріха Барбаросси, Петра Сагайдачного. Так само скінчилося життя великого опришка. Кажуть, що рана Довбуша не була смертельною, а вмер він від втрати крові. Мертвого Олексу пани довго возили по селах, щоб переконати народ у смерті героя, потім тіло виставили в Коломийській ратуші. За наказом гетьмана Потоцького тіло ватажка порубали на 12 шматків і розвішали на палях в одинадцяти селах і містах Покуття, аби люди страшилися.
Виступ Олекси Довбуша став найбільш яскравою сторінкою в історії боротьби західноукраїнських селян проти соціального і національного гноблення. Народ не забув свого заступника. Сотні легенд та міфів про Довбуша ще й сьогодні гуляють Карпатами.
"Біля села Зелена є гора Довбушєнка. Прийдіть, запитайте найменше дитя - і воно вам розкаже, як зимував тут Довбуш, мав триста кіз, бив їх та й їв з товариством, лій заливав у
бербениці й ховав у печері. І кажуть, що той лій, одяг, зброя та золото - усьо гет стоїт і донині в коморах, але то усьо заклєте. Єк Олекса вмер то ті комори позамикалисі гет, плити засунулися і так стоїт і донині. То багато йшло шукати, але то пусте"

    Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах       

  1 2 3 4 5



[10-01-23][Все для туристів]
Гуцульська коляда (0)

[09-09-19][Відпочинок за кордоном.]
Треккинговий тур 2009 (0)
[09-09-19][Відпочинок за кордоном.]
Високий сезон на Мальдівах (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Ізраїль: визначні пам'ятки (0)