Третій напрямок діяльності охоплює нафтохімію, енергетику, різні технічні галузі. Характерно, що цей напрямок представлений тільки малими фірмами, найбільша з яких має 80 робочих місць.

 Успішна наукова і виробничо-іноваційна діяльність фірм і організацій, зосереджених у Софія- Антиполіс надала нової динаміки і суттєво прискорила розвиток південно-східного приморського регіону Франції. Вважається, що завдяки цьому науковому місту у департаменті Приморські Альпи було створено 30 тисяч нових місць праці, а життя 100 тис. мешканців департаменту таким чи іншим чином пов'язане з діяльністю наукового міста (6).

 Процес формування наукових міст та їх агломерацій відбувається у постійній співпраці центральних державних органів, органів місцевого самоврядування і великого числа державних та приватних інвесторів. Держава разом з органами самоврядування в цілому визначають територіальні межі наукових міст та забезпечують створення транспортної інфраструктури і мережі освіти.

 Загальною тенденцією у наукових містах є зростання попиту на невеликі земельні ділянки, що часто обумовлює поділ на частини колишніх великих виробничих територій та земель іншого призначення, освоєних ще на початку ХХ ст. Дуже високі вимоги ставляться до архітектурного образу виробничої та житлової забудови і облаштування довкілля. Архітектура забудови повинна в ідеалі творити образ ("імідж") фірми і підкреслювати її престиж, те ж стосується і довкілля, яке має забезпечувати умови для високої якості життя. Загалом в архітектурі західноєвропейських наукових міст на зламі ХХ і ХХІ ст. переважають форми "гай-тех" в поєднанні з постмодерністичними мотивами.

 Архітектурний образ наукових міст є одним з засобів позитивного представлення даного міста чи регіону у конкуренції між ними, де основними поняттями є "підприємливість", "центральність", "відкритість", "високотехнологічність."

 Наприклад, серед мешканців наукових міст Західної Європи у 1980-х роках стрімко зросла популярність гри в гольф. Поля для гольфу площею десятки гектарів стали обов'язковим елементом розпланування наукових міст, причому розташування фірми поряд з таким полем також належить до ознак престижу.

 Як було сказано вище, у останній чверті ХХ ст. у Європі закладалися також міста, основною функцією яких мало стати забезпечення комфортних умов проживання і відпочинку їх мешканцям. Зрозуміло, що основна функція визначила критерії вибору місця і формування розпланування та забудови таких міст, їх деяку відмінність від передумов, необхідних для міських поселень групи "а".

 Характерними прикладами нових міст групи "б" можна вважати містечка Паундбері в Англії і Зєльоне Взгужа у Польщі. Їх концептуальні проекти були опрацьовані у 1980-х роках на хвилі критики надмірної уніфікації і техніцизації форм архітектури внаслідок глобального технологічного розвитку. Теоретики архітектури і практики – архітектори відзначали безособовість і монотонність містобудівних утворень та будинків, створених навіть з застосуванням найбільш досконалих матеріалі і конструкцій, їх "незалежність" від місця будівництва і традицій цього місця.

 У Польщі потреба будівництва нового міста була обумовлена перш за все загальною критикою "типових" житлових районів і мікрорайонів багатоповерхової забудови 1960- 1970-х років невисокої якості будівництва. Тут гостро відчувалася потреба зміни архітектурної форми масового житла разом з радикальним покращанням якості будівництва і облаштування території.

 У Великобританії основним мотивом творення нового містечка була демонстрація можливості повернення, на тлі масової "високотехнологічної" архітектури, до англійської "руральної традиції" з різними типами ділянок для забудови, а також формування малих вуличок, майданчиків і внутрішніх двориків - складових "атрактивного урбаністичного краєвиду". Тут переважала ностальгія за "старим добрим містом", яке можна створити сьогодні з застосуванням стилізованих історичних містобудівних та архітектурних форм.

 Цікаво, що опікуном проекту є наслідний принц Чарльз, який виділив для будівництва містечка близько 200 га з власного земельного фонду. Територія міста складається з чотирьох кварталів, у кожному з них має проживати біля 2 тисяч мешканців. У кожному кварталі проектується школа, об'єкти торгівлі, обслуговування і відпочинку, передбачено також місця праці. Вважається, що відстань від місцевого (квартального) центру до житла можна подолати пішки за 5-10 хв. Між кварталами розплановано парки і сади, що формують місцевий краєвид (7).

 Спільним для обох поселень є намагання відобразити засобами містобудування і архітектури просторові ознаки genius loci ( духу місця) даної території у загальнокультурному контексті її розвитку і показати переваги проживання у малому місті чи містечку. При цьому відносно Польщі (як і всіх постсоціалістичних країн) слушно зауважено, що поняття "дрібного міщанства" і "маломістечковості" потребують суспільної реабілітації, оскільки у культурі "пролетарського тоталітаризму" вони відносилися до негативних і у "постсоціалістичних країнах" так часто розглядаються донині (8).

 Натомість у Великобританії було само собою зрозумілим, що дотримання традицій є в даному випадку необхідною умовою, це зафіксовано у спеціально складеному Будівельному кодексі міста Поундбері. У цьому документі сформульовано практичні заходи, які мають забезпечити дотримання архітектурної і містобудівної спадкоємності, права мешканців до співпраці з архітекторами, забезпечення просторової різноманітності (в рамках загальної концепції) та символічних значень будинків і споруд. Було чітко обумовлено просторовий масштаб і розміри забудови, а також вимогу застосовувати традиційні для даного регіону будівельні матеріали.

 Л.Кріє і Л.О'Коннор, автори сформульованої у 1989- 1993-роках архітектурно-містобудівної концепції формування Поундбері спиралися на принцип самодостатності поселення, де окрім житла з необхідним комплексом об'єктів обслуговування і відпочинку, також передбачалося розміщення "приязних довкіллю" малих підприємств. Територіально нове поселення примикає до історичного міста Дорчестер і після завершення будівництва у 2005 р. має займати площу 160 га, у 2001 р. населення містечка досягло 5 тис. осіб.

 Планувальна структура Поундбері складається з чотирьох житлових дільниць, в свою чергу поділених на квартали нерегулярної форми. Кожна житлова дільниця, яка може бути прирівняна до звичного нам мікрорайону, має свою головну вулицю і ринкову площу. Квартали складаються з ділянок різної величини, на яких розташовуються житлові будинки, об'єкти торгівлі, дитячі садки і школи, а також малі підприємства.

 Архітектура житлових і громадських будівель наслідує традиційні регіональні форми (схилі дахи, мансарди, вікна з дрібними поділами), дуже дбайливо підібрані архітектурні деталі, кольорове вирішення фасадів витримане у пастельній гамі.

 Третина території містечка зайнята зеленню, місцеві породи дерев (буки, горіхи, платани, ясені) висаджено на вулицях і майданах. Велику увагу звернуто на забезпечення тепло і звукоізоляції будинків, застосовано економні системи енергозабезпечення і водопостачання. Всі інженерні комунікації сховано під землею у спільних технологічних каналах включно з мережею кабельного телебачення.

 Використовуючи досвід, набутий у Поундбері, авторський колектив під керівництвом Л.Кріє розпочав реалізацію подібного проекту у Бельгії - малого міста Геулебруг. Це не випадково, оскільки саме у Бельгії ще у 1960-х роках було утворено Рух охорони європейського міста і сьогодні ця організація діє у всіх країнах Західної Європи (9).

 Ідея збереження і розвитку регіональних традицій у формуванні простору міського поселення була визначальною для професора Познаньської політехніки Є.Бушкевіча - автора опрацьованої у 1983- 1983 роках урбаністичної концепції містечка Зєльоне Взгужа. Вважається, що це єдине у Польщі міське поселення, "виросле з місцевих традицій" і сформоване у ХХ ст. згідно формальних канонів постмодернізму (10). Для потреб будівництва цього поселення було створено житловий кооператив при великому машинобудівному заводі у Познані, працівники якого і складають основну частку населення містечка.

 Нове містечко розташоване у зоні агломерації Познані на 30 км північніше від міста-центру і на віддалі 2 км від малого міста Болехова, у Зєльоних Взгужах проживає 6 тис. мешканців. Планувальний каркас міста формують дві вулиці криволінійної кофігурації, на їх перетині розташована ринкова площа розміром 90 х 70 м. До цих вулиць примикають кваратали різної величини і конфігурації, забудовані житловими будинками висотою від 4-х до 2-х поверхів.

 Ринкова площа оточена 4-поверховими житловими будинками з різної форми мансардами на горищах і закладами торгівлі у перших поверхах, просторовою домінантою площі є ратуша з високою барокового силуету вежею. Що далі від ринкової площі то висота і щільність забудови меншає, периферійні квартали забудовані блокованими 2-поверховими будинками з земельними ділянками.

 Будівництво Поундбері і Зєльоних Взгуж відбувалося у різних країнах у дещо інших соціально-економічних умовах, однак їх архітектурно-містобудівні концепції єднає спільна культурна спрямованість. Автори ставили своєю метою продемонструвати переваги малих традиційних європейських регіональних урбаністичних форм на противагу "глобальній архітектурі" постіндустріальної епохи.