Наше слово «свідомість» постало з санскритського слова «свадамая», що значить «самодання», «самоволодіння», «самоутвердження». У катехизисі РУНВіри «Навчання. Пісня. Молитви» та в «Мага Вірі» подана Силенкова концепція Дажбога.
«Господь, Всеправедний і Милосердний, осінив мене ласкою своєю. Освітив мислення мої. І я в душі чую святу Божу благодать. І їй підвладний проповідую Нову Вість — проповідую святу Українську Віру в Бога.
Я братам і сестрам кажу: Бог Єдиний, а релігій на планеті Земля багато тому, що є багато неоднакових розумінь Єдиного Бога. Бог ніякому Народові не заборонив мати свій шлях Віри — своє розуміння Бога.
Є розуміння Бога рідне і є розуміння Бога чуже. У рідному розумінні Бога втілена Духовна Незалежність Народу. Утверджений рідний спосіб життя, рідні обряди, звичаї, закони вільного розвитку духовної культури.
І ця Свята Божа Мудрість стара, як Світ. Народи, які були не здібні її розуміти, і в ім'я неї жити, щезли з лиця Землі. Або — навіки утратили право на Самовизначення.
Й Ісус Христос знав суть цієї Божої Мудрости. Бо Він у «Біблії» читав такі поучення: «Нехай не буде в тебе чужого Бога, і щоб ти не кланявся перед чужоземним Богом» [Псальми, 81, 9]. Тобто, щоб ти не кланявся перед чужою духовністю, перед чужим розумінням Бога.
Рабін Яшуя Мошіягв (по-грецькому Ісус Христос), син і Пророк з роду Юдейського царя Давида і син Господа Саваота — Бога народу Юдейського, мав своє рідне юдейське розуміння Бога. Він «не кланявся перед чужоземним Богом», не був рабом-чужовіром. І Спітама Заратустра, і Гаутама Будда, і Конфуцій «не кланялися перед чужоземним Богом».
«Нехай інші народи ходять кожний в ім'я свого Бога, а ми ходитимемо в ім'я Господа Бога нашого» [Біблія, Пророк Міхей, 4.5]. Що й значить: хай інші народи творять своє незалежне духовне життя, а ми будемо творити своє.
У всі часи всі племена в слово «Бог» вкладали свої поняття Любови, Милосердя, Краси, Моралі, Справедливости, Сили, Відваги. І, обороняючи свого Бога, вони обороняли все те, що для них найсвятіше. Вони обороняли зміст свого життя, притаманності своєї духовної самобутности». [Лев Силенко, «Переоцінка Духовної Вартости»].
