Традиції українського народу
Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.
Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людьми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв`язана з звичаями народу.
Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізнається народ не тільки в сучасному , а і в його історичному минулому.
Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші елементи ,що об`єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї , як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу .
В усіх народів світу існує повір`я , що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для свого народу.
Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає питає :
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась ?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була національна культура, і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури .
Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим ; це була зустріч якщо не рівних, то близьких потугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської культур. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де починається християнське . Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня - без писанки, Святої Троїці - без клечання, навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємо свято Купала, на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік на «Катерини» кличемо долю, а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вийде заміж цього року? Нарешті, діти , бавляться весною, співають :
«А ми просо сіяли , сіяли ,
Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ...»
Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :
«Ой , дід , дід і Ладо ...»
Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша традиція . Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ народження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили) разом із воскресінням природи - від русалок , мавок , перелесників ...
Купала - це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими атрибутами . Ладо - це поганський бог кохання і плодючості .
На час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись ,ще до християнства на Україні припадало свято зимового повороту сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів , що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році , багатство і добробут у дім господаря , щасливі лови для мисливця , весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються , щоб не діяли на шкоду людям і худобі .
Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні це виявляється і у звичайних обрядах, як ось : дванадцять полін, дванадцять святвечерніх страв, закликання на вечерю мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів, дідух на покутті , сіно на столі .
Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини , віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.
Різдвяні традиції в Україні
Різдво на Україні святкують 7-го січня за Григоріанським календарем, як і в багатьох інших країнах, де сповідують християнство.
За часів існування Радянського Союзу, Різдво офіційно не святкували в Україні. Натомість комуністична партія намагалася замінити Різдво святом Нового Року. Але люди не забули власні традиції. Після набуття статусу незалежної країни в 1991 році в Україні розпочали святкувати Різдво також офіційно.
В Україні існує багато різдвяних традицій. Вони різняться в залежності від регіонів країни.
В більшості регіонів України люди напередодні Різдва влаштовують т.зв. "Вертеп" (з давньогрецької - печера). Це сцени з біблійних розповідей про народження Ісуса. Вони показують маленького Ісуса в яслах, Марію, волхвів, що принесли дари, та зірку над Віфліємом. Вертепи влаштовують у громадських місцях, зазвичай біля або всередині церков. Вночі всередині вертепів ставлять свічки для того, щоб люди, що прийшли на нічну службу, могли все бачити.
Переддень Різдва в Україні називають Свят Вечором, або інколи - Святою вечерею. Люди зазвичай готують смачні страви на цей вечір. На столі повинно стояти щонайменше 12 різних страв. Обов'язково повинна бути кутя, ритуальна страва, яку готують з пшениці та спеціального сиропу, що містить рідкий мед, мелений мак, родзинки та інколи грецькі горіхи.
Для цього вечора люди встановлюють та прикрашають ялинку в квартирах (інколи їх називають новорічними ялинками). У деяких регіонах західної України існує традиція прикрашати стіл дідухом, снопом пшениці чи вівса спеціальної форми: з чотирма ногами та великою кількістю вузлів, що символізує добробут на наступний рік.
Святого Миколая (Санта Клауса) називають дідом Морозом у всіх регіонах країни та вважають, що він приносить подарунки під ялинку в цей вечір.
Також в деяких регіонах люди роблять різдвяні прикрашені яйця, що дуже схожі на пасхальні, що називаються писанки.
Свято Хелоуін не святкують в Україні, але є деякі різдвяні традиції дуже схожі на традиції хелоуіна. Цього вечора діти ходять до сусідів з бенгальськими вогнями, сіючи зерно та кольорове насіння. Вони бажають людям міцного здоров'я та рясного врожаю на наступний рік та просять за це гроші. Також вони виконують різдвяні пісні, що в різних місцевостях України називаються колядки або щедрівки, а саме:
"Радуйся, радуйся, земле. Син Божий народився"
"Добрий вечір, щедрий вечір.
Добрим людям на здоров'я"
Наступного дня в деяких селах на західній Україні люди влаштовують народні гуляння, що швидше за все, походять від язичницьких традицій. Вони одягаються в шкіри чудовиськ з рогами та бігають по селу, намагаючись налякати людей. Після цього вони біжать до певного місця на окраїні села, де відбувається головна частина свята: вони борються зі всіма мешканцями села та врешті решт залишаються переможеними. На великому вогні спалюють пугала. Всі люди танцюють навколо цього багаття. Це символізує боротьбу добра та зла, та що добро перемагає зло протягом наступного року.
Символізм українських яєць, що готуються на Паску
Українські Пасхальні яйця є надзвичайно символічними: символізм власне яйця, символізм прикрашення та символізм кольору. Чому це яйце стало одним з найголовніших елементів системи язичницьких вірувань? Це нескладно зрозуміти. Яйце все-таки є символом народження - воно є джерелом життя. Саме нове життя, джерелом якого є яйце, було таємницею для язичників, що згодом використовували яйце у своїх ритуалах.
Жовток яйця нагадував їм сонце, що вважалося наймогутнішим природним явищем. За однією з легенд, птахи були улюбленцями бога сонця, оскільки лише вони могли літати в небесах. Люди, будучи простими смертними створіннями, не могли літати, але вони могли збирати яйця, що викликали в них асоціації, пов'язані з всемогутнім богом сонця. До того ж, з яйця з'являвся півень, який, за їх віруваннями, мав силу кожного ранку збирати сонячне світло. З приходом на Україну християнства яйце стало важливим елементом Пасхальних ритуалів, що були пов'язані з розповсюдженням нової релігії, та велика кількість легенд, що передавалися з покоління в покоління протягом століть, розповідали історію походження Пасхальних яєць. Коли Ісус помирав на хресті, кров, що яким стікали його рани, падали на землю. Навісці падіння крапель крові з'являлися червоні Пасхальні яйця. Марія, мати Ісуса Христа, стояла поряд його хреста та плакала. Ті червоні Пасхальні яйця, на які були пролиті її сльози, перетворювалися на прикрашені Пасхальні яйця. Люди зібрали яйця у хустки та пішли до Понтія Пілата, що благати про дозвіл поховати її сина. На своєму шляху до Понтія Пілата Марія віддавала дітям, яких зустрічала, по яйцю та проголошувала настанови жити в мирі. По приході до палацу Понтія Пілата Марія втратила свідомість, Пасхальні яйця з її хустки покотилися по всьому світі, і з того дня люди з різних країн прикрашають яйця напередодні Паски та дають їх одне одному, як проголошення любові та миру. Таким чином народний язичницький ритуал увійшов до системи християнського вірування.
