Історичні особливості зародження та розвитку гуцульського різьблення та інкрустації
Найпоширенішим випадком народної творчості гуцулів є художня різьба по дереву. Численні мистецькі пам’ятки, що збереглися до наших днів і знаходяться в експозиціях багатьох художників та історичних музеїв нашої країни, свідчать про високу культуру гуцульської народної різьби по дереву.
Найбільші зібрання гуцульських виробів, на яких можна простежити зразки високої народної культури минулого, ЗБЕРІГАЮТЬСЯ У Львівському державному українському музеї етнографії та художнього проси млу Академії наук України, у Коломийському державному музеї народного мистецтва Гуцульщини, в Івано-Франківському, Чернівецькому та Закарпатському обласних краєзнавчих музеях, у музеї Косовського коледжу прикладного та декоративного мистецтва і в окремих приватних колекціях.
Гуцульська художня різьба широко застосовувалася насамперед як декоративна прикраса на предметах домашнього вжитку – на скринях, столах, мисниках, полицях, лавах, дерев’яних ліжках, сундуках, кушках, тарницях, рахвах, рамках, декоративних тарелях, цукерничках, барильцях, топірцях ложках і та ін., а також на деталях житлової архітектури – на сволоках, на лицьовій стороні дверей, воротах, наличниках вікон і дверей, на пам’ятних спорудах тощо. Художня різьба по дереву широко використовувалась в інтер’єрі гуцульських церков і на церковних речах.
В минулому високе художнє покликання багатьох народних майстрів-різьбярів за безцінь або з зовсім без оплати використовували служителі культу з метою виготовлення оздоб для внутрішнього і зовнішнього художнього оформлення церков. Часто народні майстри застосовували тут різні декоративні способи різьби, в тому числі скульптурну, ажурну (або прорізну), площинно-геометричну та інші. Виконання таких робіт на замовлення церков сковувало і обмежувало можливість майстрів – різьбярів, їх творча фантазія перебувала під суворим контролем церковних канонів.
Багато високохудожніх зразків різьби по дереву досі залишаються поки що безіменними, бо майстри не ставили на своїх роботах ні прізвищ, ні імен. Обдаровані гуцульські митці-самоуки, талановиті майстри із народу, в феодальному і капіталістичному суспільстві не мали змоги здобути навіть початкову освіту і здебільшого були не писемні. Але велике внутрішнє відчуття краси і законів мистецтва, висока інтуїція, внутрішній, органічний художній смак підносили творчу наснагу народних митців, які силою свого таланту, невтомною працею з величезними труднощами пробивали собі дорогу навіть до світової мистецької слави.
Оригінальність і самобутність виробів гуцульських майстрів привертали до себе підвищену увагу ділків-спекулянтів, перекупників, які видаючи себе за “знавців” та “любителів” народного мистецтва, приховували справжні свої наміри під виглядом організацій збуту виробів. З цією є метою вони відкривали приватні крамниці, через які реалізовували чудові зразки народної творчості, наживаючи на тому непомірні капітали. Майстрам же платили, як кажуть, те “що з носа впаде”. Такі крамниці були в міста Косові, Ворохті, Яремчі та в інших місцях.
Збільшився вивіз гуцульських художніх виробів і за кордон. Майстри вимушені були зв’язувати свою долю з “вільним ринком”.
Мимоволі залежачи від перекупників і потрапляли під їх вплив. А хитрі ділки, підпорядкувавши собі діяльність майстрів, диктували їм замовлення, накидали буржуазні, спотворені смаки.
На той час розповсюджувались вироби, площа яких вщерть оздоблювалась різнобарвним бісером, а сама форма або конструкція надмірно ускладнювалась.
Нерідко навіть і на творчість відомих майстрів гуцульського мистецтва негативно впливали такі замовники із дрібнобуржуазних і міщанських кіл, які нав’язували майстрам свої смаки.
3. Сліди цього можна помітити і в творчості відомого різьбяра із с. Річки, Косівського району на Івано-Франківщині, Марка Мегединюка (1842-1912), який відіграв особливу роль в історії розвитку художньої різьби Гуцульщини. Багато його творів не дійшло до нас, проте й ті вироби, що збереглися в наших музеях, дають достатній матеріал для характеристики високого покликання талановитого митця.
М.Мегединюк розвивав техніку викладки кольоровим бісером, яку подекуди ми зустрічаємо і в інших різьбярів – його сучасників. Але в роботах М.Мегединюка вона вперше на Гуцульщині набула особливо широкого застосування, і його справедливо називають на Гуцульщині батьком бісерної техніки.
Кольорова гама бісеру в роботах майстра була порівняно небагата (в перважній більшості він використовував бісер лише кількох кольорів: білий, темно-червоний, синій і рідше зелений), проте він умів згармоніювати різноматність кольорів з особливим художнім почуттям.
Бісер в основному був із фарфорової маси, рідше – із кольорового скла. Доставляли його із-за кордону: з Чехії, Боснії та з інших країн.
М.Мегединюк увійшов в історію гуцульського народного мистецтва також і як один із перших майстрів, що утверджував художню обробку кольорових металів. Карбування і гравіювання він майстерно поєднував у своїх виробах з деревом та бісером.
Характерним прикладом високої технічної завершеності є його скринька, де ми бачимо типовий для цього майстра спосіб декоративного оздоблення викладанки, при якій уся площа виробу заповнюється кольоровим бісером з кольоровими металами ціточками. Щіточки органічно вплітаються в різнокольоровий бісерний орнамент і, мов золоті світлячки, виблискуючи, створюють невимовно-казкове видовище, що зачаровує око своєю красою. Виріб у цьому, так би мовити, вбранні виглядає надзвичайно привабливим і дорогоцінним. А дерево, втративши себе як матеріал, губиться, зникає, і зовнішній вигляд такого мистецького виробу швидше вже нагадує річ, виготовлену із дорогоцінних металів та каменів.
Характерним для творчості цього майстра є введення в художньо-декоративні засоби рельєфно-пластичних мотивів. Виконуючи конструктивне призначення конкретного вжиткового виробу, вони одночасно виступають і як декоративні деталі. Силуетний малюнок рельєфних накладок – це гармонійний вишуканий композиційний елемент орнаментального характеру.
Важливим процесом у роботі талановитого майстра була підготовка матеріалу для виготовлення виробів. Особливу увагу М.Мегединюк приділяв столярному і токарному процесові, як формі-першооснові своїх мистецьких виробів. З такою ж вимогливістю він звертав увагу і на опрацювання внутрішніх деталей та їх художнє оформлення.
У виробах М.Мегединюка приваблює простота конструкції, що продиктована перш за все іх практичним призначенням. Органічна єдність форми і декоративних мотивів, високе почуття ритму і симетрії в орнаментальних оздобах його робіт, цілісність декоративних плям є характерною рисою в- творчості М.Мегединюка.
Домашні злидні, нестатки гнітили майстра. У пошуках кращого життя він залишив своє село, об'їздив майже цілий світ. Зазнавши на чужині лиха І принижень, бідолаха повернувся ь рідний край, придбавши лише параліч руки, ставши інвалідом, після чого вже остаточно втратив усяку надію на щастя. Художні вироби М.Мегединюка стали широко відомі тільки після його смерті
В історії гуцульського народного мистецтво особливе місце посідає найвизначніший майстер різьбяр і мосяжник - Юрій Шкрібляк, творчість якого була і залишається й до цього часу великою школою високої народної культури в художній різьбі для наступних поколінь молодих митців - різьбярів.
Першими послідовниками Шкрібляка у розвитку народних традицій гуцульської різьби по дереву були його сини Василь, Микола і Федір. Найвиразнішим художнім покликанням до різьбярства Василь.Шкрібляк /1856-1924) .
Шкрібляк розвинув далі техніку інкрустації, застосовуючи її в мотивах чистої геометричної різьби. Майстер прагнув надавати своїм виробам більшої пластичності, соковитості, вводячи рельєфну орнаментальну пластику, рельєфні вставки та накладки у вигляді геометричних форм, що виступають над площиною. Цей декоративний засіб у дальшому його розвитку ми помічаємо і в творчості інших майстрів - різьбярів, особливо у В.Девдюка.
Художні вироби В.Шкрібляка зберігаються в музеях Львова Коломиї, Івано-Франківська, Косова та інших музеях України.
Одним із найбільш відомих майстрів мистецтва художньої різьби на Гуцульщині, чия творчість розвивалась у таких же складних умовах, як і його попередників та сучасників, Василь Григорович Девдюк (1873-1951) із Косова Разом з іншими різьбярами, В.Девдюк багато зробив для поширення і розвитку народного мистецтва, для організації спеціальної фахової школи художніх народних ремесел на Гуцульщині.
Василь Девдюк, Василь Шкрібляк і Марко Мегединюк були першими, кому належить заснування різьбярської школи також і на Буковині. Як художників - різьбярів їх офіційно запросили з Косова до відкритої в 1905 році так званої крайової фахової школи у Вижниці ( теперішня Чернівецька область), де було запроваджено фахове навчання гуцульській різьбі по дереву і металевій орнаментиці. У цій школі В. Девдюк працював до 1914 року Під час першої світової війни він повернувся до Косова.
Цей видатний майстер народного мистецтва Гуцульщини - замислив по собі неповторні шедеври декоративно - ужиткового мистецтва не тільки на Гуцульщині, але й збагатив світову культурну класичними зразками українського образотворчого фольклору. Про нього хочеться розповісти значно більше, ніж написано дотепер.
Багато важливих сторінок із його життя і творчості залишились непоміченими або висвітлені однобічно і збіднено.
Крім цього, багато оригінальних робіт було втрачено або не збереглися. Водночас постає проблема синтезу 'ь мистецтвознавчому дослідженні гуцульських майстрів, які працювали та формували художню образність цього краю.
Але найбільше зацікавлення мистецтвознавців постає тут, на Гуцульщині, де зародилась своя школа свого багатого та , різноманітного мистецтва.
4. Зустрічаються публікації та статті про М. Мегединюка, але це дуже мала інформація що до майстра такого рівня. Про його творчість хотілобися знати трошки більше.
Цінними дослідженнями про М.Мегединюка залишається праця В Шухевича, де записано унікальну зустріч автора з майстром.
Марко Мегединюк розповідає про себе відомому українському етнографові і дослідникові Гуцульщини XIX поч. XX ст. Володимирові Шухевичу так: "Я родивсі 1842 р. у РІЧЦІ. Тато мій Стефан, а мами Марія з роду Петрових з Брустур. Нас було сім братів: Федор, я (Марко), Гаврило, Іван, Микола, Юра і Петро. Мама любила мене дуже за се, шо я бавив мох братів. Вона .позволяла мені як я був ше маціцьким хлопцем робити малі топірці, ставити млинок й тощо.
Найбільше зрадів сі я, коли поставив малий млинець (млинок) та з хлопцями молов на ним сім'є, шом украв у мами. Але дід мій, Юрко, побивав мене дуже за мою роботу, якої я "непускавсі. Аби сперед діда сховати сі," поставив я "собі млинець горі на Буківци (частина громади с. Річки) у потоці Крисівка під Межиріками, де був малий гук по трьох ускоках (каскадах). Під першим ускоком бувковбур, єго вимила вода у такім місци, що не меж було туди зайти. Я продовбав собі у скалі Заступці сходи, дібрав'сі до ковбура і поставив млинець: коло него сидів я все нераз цілу днину. Дід мій зміркував, що я мав дес поставити млин і став мене підглідати, тай так дійшов аж до мого млинця, той зараз пустив сі ід ковбуреви, аби млин розкинути; ледви став коло ковбури, зсунолосі під ним каміне і він упав, щістє, що в ковбур, бо був би забив сі.
Я стояв з далеку, та дивився на се уже; жєль мені стало млинця тай діда, але я боєвсі его ратувати, аби мене не побив! Аж як обіцєв, що не ме бити і млина не розбере, я показав єму заступці, і він відрапавсі ними у гору: 3 того чєсу перестав мене мій дід бити. Мені було тогди вісім років. Але з того чєсу відривав мене мій тато від моїх забавок, хоть мені платили вже тогди за топірчики для дітей по 3-4 крони. Так було зо мнов аж до парубочих літ. Я пішов до бранки, та не здавсі; та тато мені все докучали за мою роботу топірців, які я робив на усу Гуцульщину. Аби збути сі, я оженивсі, як мав 27 літ з одиначков і пристав на єї грунт. Але і тут не було мені гаразду. Тесть пропивав усе, а я пішов роботами перший раз до Перемишля, відси на Кальварію, до Санока, до Унгвару, Сиготу, а відти через Чорногору перебравсі назад у село. Та не довго посидів я дома, згодив людей, що робили лижки (ложки) ялівцеві, набрав лижки на шкапє та з сим крамом пішов у Чернівці. А відти перебравсі на Угри: потому заходив я ще три рази з лижками на Угри, на послідок в 1877 році. Але дома не міг я довго всидіти пішов у Росію. Був у Проскуреві, а відси до Одеси, де сам робив швелі при залізній дорозі.
По 4 місцях вернув я додому і від тго чєсу невідходжу більше, хіба от що був з кардиналом у Римі та на виставі Празі, Львові.
Дітей у мене дасть Біг нема, маю своїх 14 моргів, 2 коровці і трохи дробет.
-Я дав нашому цісареві через пана (себто через мене - Шухєвича) сливовий хрест, за що дістав від пана цісаря 30 дукатів в золоті я їх ховаю, і одного не проміняв сме. "- Як скінчу нову хату ставити, зроблю такий віз, що сам буде їздити”, впевнив мене Марко, покінчивши сам свою автобіографію.
Домашні сімейні стосунки у Марка Мегединюка складалися дуже несприятливо і ускладнювали розвиток його природного мистецького обдарування. З раннього дитинства, з восьми років, він зростав у складних матеріальних умовах, а їх сім’я складалася з дев'яти осіб: батьки і семеро дітей - Федір, Марш, Гаврило, Іван, Микола, Юра і Петро. Щоб якось прогодувати таку сім’ю, батько Марка вимушений був з дитячих літ використовувати їх на різних нелегких роботах не тільки у своєму домашньому господарстві але й у наймах.
Марко змалечку тягнувся до виготовлення різних дерев'яних металевих забавок, дуже вдавалися йому гуцульські полиці та топірці, які він прикрашав цікавими різьбленими візерунками. Але ці забавки не влаштовували батька. А коли односельці запримітили, що малий Марко почав виготовляти писані топірці для сільських дітей і йому почали за них платити по три - чотири крони1, то батько все одно не вбачав в ньому нічого путнього л відривав його від цих "забавок", шукав йому іншу роботу. Так перебігали його юнацькі літа, аж поки не жинився. Продовжував виготовляти різні речі домашнього начиння, оздоблював різьбою, виготовляв на замовлення односельців палиці, топірці, келехи, персні, скриньки та інше. Вже міг щось заробляти, прагнув оволодіти мистецькою майстерністю, якою вже володіли різьбярі сусіднього села Яворова Шкрібляки. Але той мізерний його заробіток не міг збільшити домашнього прибутку.
Близьке знайомство з відомою яворівською різьбярською династією Шкрібляків, які на той час уже виготовляли чудові точені вироби з дерева на токарних верстатах власної конструкції, допомогло Маркові Мегединюкові виготовити токарний верстат удосконаленої конструкції. Його точені вироби кінця XIX поч. XX ст. - бочівки, погарчики, цукорниці, мисники, рахівки, тарілі, палиці, (свічники та ручні хрести) свідчать про високу техніку і художню майстерність.
5. Гуцульщина - край казкової природи народного мистецтва. Барвисті вишивки, килими та ліжники мальовничі писанки, різьблені вироби з дерева та художні вироби з металу збагачують скарбницю українського, народного мистецтва Художні вироби Гуцульщини знані в багатьох країнах світу.
