Геологічна історія та рельєф Тернопільської області
Якщо їхати по території Тернопільської області з півдня на північ або із заходу на схід, то можна помітити значні зміни краєвидів. Значно розчленована глибокими каньйоноподібними долинами рік місцевість Придністров'я переходить у центральній частині області у слабохвилясту, майже ідеальну рівнину, яка на півночі змінюється горбогір'ям. Мальовничі ландшафти західної частини області, порізаної густою мережею ярів, балок і річкових долин, мають значні відмінності від ландшафтів східної частини. Ці відмінності основною мірою викликані особливостями геологічної будови території.
Область розташована в межах Волино-Подільської плити, яка є частиною давньої Східноєвропейської платформи. На глибині приблизно 1500-3000 метрів залягає докембрійський кристалічний фундамент. Поверхня його вкрита осадовими породами верхнього протерозою, палеозою, мезозою та кайнозою. Найдавніші породи, із яких складений фундамент плити,— граніти і гранодіорити. Вони на поверхню в області ніде не виходять.
Найдавнішими відкладами, які виходять на поверхню області, є породи силурійської системи. У них виявлено рештки водоростей і колоніальних коралів. Це свідчить про те, що в кінці силуру на території області був тропічний клімат. У верхньому силурі море наступило на сушу і захопило майже всю Волино-Подільську плиту. Вона в той же час перетворилася на дно неглибокого моря. Силурійські породи є на всій території області, але їхні відслонення можна побачити лише в глибоких долинах Дністра (від села Дністрове Борщівського району до гирла ріки Збруч) та Збруча. На решті території вони вкриті молодшими відкладами.
Девонські відклади залягають на силурійських, східна межа їхнього поширення — вододіл рік Нічлави та Збруча. їх можна спостерігати в долинах рік Дністра та його приток (Золотої Липи, Стрипи, Серету, Коропця, Нічлави). До девонських відкладів в області належать аргіліти, пісковики, алевроліти, вапняки, їхні відслонення є в селах Трубчин, Дністровому, Худиківці, Пилипче, Окопи, Кудринці Борщівського району. У породах є чимало закам'янілих морських організмів. За насиченістю такими організмами, а також за безперервністю та непорушністю залягання силурійських порід (вік — понад 400 млн. років) відслонення у Трубчині не має собі рівних у світі. Такі відклади дозволяють стверджувати, що вже в кінці раннього девону південна частина області була приморською рівниною з розгалуженою річковою мережею. У кінці девону на території області встановився континентальний режим, який тривав аж до середини юрського періоду. У середині цього періоду більша частина області була сушею, тому відклади даного часу мало поширені. Вони трапляються лише в західній частині, яка була в цей час зайнята морем, а їхні відслонення можна побачити у долинах Золотої Липи, Коропця, Дністра. Це вапняки, доломіти, конгломерати. У крейдовому періоді відбулися коливальні рухи земної кори, і знову море наступило на Волино-Подільську плиту. На місці його існування поширені вапняки, пісковики, крейда і крейдоподібні мергелі. Ці породи доволі потужні на північному заході області (до 150 м). Відслонення вапняків цього періоду виявлено в нижній течії Серету, а білої писальної крейди — поблизу Кременця.
У кінці мезозою — на початку кайнозою територія області знову піднімається і стає суходолом. У палеогені відбувається опускання земної кори на даній території і вона знову затоплюється морем. У той час утворюються піски, мергелі, пісковики, які заповнюють знижені ділянки поверхні. Вони не мають значної товщини. Відслонення цих відкладів є у верхів'ях Ікви та Горині.
Породи неогенового періоду поширені на значній території області і є доволі різноманітними. На дні Сарматського моря, що займало південну частину області, відклалися потужні пласти гіпсу. У затоках моря і дельтах рік із нагромадженого матеріалу утворилося буре вугілля (північна частина області). Майже на всій території поширені пісковики, кварцові піски, мергелі, вапняки того періоду. Відклади неогену найбільше представлені у ярі Жаб'як. що біля с. Дзвиняча Збаразького району. На схилах яру виразно виступають породи, які відкладались тут 15-20 млн. років тому. Тут є також скам'янілі стовбури дерев, рештки рослинних і тваринних організмів, передусім морських.
Уздовж східного узбережжя моря, яке в неогені заливало Волино-Подільську плиту, відбувалося формування бар'єрного рифу. Його склали скелети древніх молюсків, коралів, червів, моховаток, різноманітних водоростей. Унаслідок горотворення в Карпатах територія Поділля почала підніматися, і море відступило. Зараз цей риф виступає як пасмо горбів і має назву Товтри (видозмінена назва «Татрис», так називали кряж польські дослідники).
Територія Волино-Подільської плити почала підніматися в неогеновому періоді кайнозойської ери. Це підняття було найбільшим у північній частині Поділля. Тому Подільське плато має загальний похил у напрямі на південь і південний схід. У цей час на поверхні території Поділля встановився континентальний режим клімату.
Упродовж неогенового і четвертинного періодів кайнозойської ери поверхня області формувалася під впливом вивітрювання, поверхневих і підземних вод, вітру.
Вивітрювання корінних порід (крейди, мергелів) привело до утворення лесів. В області вони представлені супісками і пилуватими суглинками жовтувато-папевого кольору. На лесових відкладах утворилися чорноземні грунти.
У результаті діяльності поверхневих вод утворилися річкові долини, яри і балки. У північній частині області, де похил території незначний і поширені не дуже тверді відклади, сформувалися широкі долини річок із пологими схилами, широкі заплави. А в південній частині області, де значний перепад висот і тверді породи, річкові долини каньйоноподібні, заплави рік вузькі.
Яри і балки найчастіше утворюються на схилах річкових долин і горбів, які не закріплені рослинністю. Найгустіше вони поширені на півночі і заході області, де переважає горбогірний рельєф.
В області є також карстові форми рельєфу. У тих місцях, де близько до поверхні підходять легкорозчинні породи (вапняки, гіпси), під впливом поверхневих вод утворилися лійкоподібні западини, блюдця. Вони поширені у Придністров'ї, Товтрах, західній частині області. Найбільші лійкоподібні западини виявлено біля с. Гутисько Бережанського району (25 м у діаметрі. 18 м завглибшки), с. Шумляни Підгаєцького району (17 м у діаметрі), с. Новосілка Заліщицького району (20 м у діаметрі). Циркуляція підземних вод по тріщинах гіпсів спричинила утворення печер. Коли рівень фунтових вод на цій території знизився, печери звільнилися від води. Таких печер на території області виявлено понад 100. Більшість із них розміщені у Придністров'ї. Найбільші з них — Оптимістична (201 км), Озерна (115 км), Кришталева (22 км), Вертеба (7.8 км) — розташовані в Борщівському районі, Млинки (25 км) — у Чортківському районі. Ці печери належать до найдовших в Україні, а печера Оптимістична займає перше місце у світі за довжиною серед гіпсових печер. Бі ля с. Крутилів Гусятинського району знаходиться єдина на Поділлі вертикальна печера — Перлина. Вона утворилася у вапняках Товтрового кряжу, має форму колодязя, у якому на глибині 10-30 м розгалужуються горизонтальні ходи. Стіни печери вкриті кристалами кальциту, сталактитами і сталагмітами.
Печери — унікальні природні утворення, і вони манять спелеологів, дослідників, туристів. На початку XX ст. за завданням Львівського комітету охорони природи була детально досліджена Кривченська печера: складено її план, надруковано путівник. Ближня частина печери пристосована для екскурсій. У 50-60 pp. дослідження печер Поділля продовжили: сільський учитель П. Техтілов (печера Вертеба), геолог А. Кучерук та палеозоолог К. Татаринов. Середовище печер (стабільна температура, відсутність шкідливих мікроорганізмів) сприятливе для лікування хворих на бронхіт, астму тощо. Печери в давнину були місцями життя людей, їхніми схованками від ворогів. Стоянки трипільців виявлено в печері Вертеба. що поблизу с. Більче-Золоте. її називають «Наддністрянською Помпеєю» за багаті археологічні знахідки. Серед печер цікавою для дослідників є Язичеська (або скельний храм) у с. Монастирок Борщівського району. Вона використовувалась як культовий храм у дохристиянські часи. Усі печери сьогодні є геологічними пам'ятками природи.
Значний вплив на формування поверхні області в сучасний період має діяльність людини. Ця діяльність може бути як позитивною (закріплення схилів, запобігання ерозійним процесам і зсувів), так і негативною (неправильна оранка схилів горбів і долин, що призводить до зростання ярів, розробка кар'єрів тощо). Дія різних чинників на формування рельєфу проявляється неоднаково в окремих частинах області, що позначається на вигляді її поверхні.
Рельєф Тернопільської області рівнинний. Вона займає західну частину Подільської височини, має нахил із півночі на південь. Це підтверджують напрями русел рік. Абсолютні висоти поверхні тут коливаються від 443 м (г. Попелиха біля с. Мечищів Бережанського району) до 116 м (у гирлі річки Збруч).
На території Подільської височини в межах області можна виділити окремі частини: Тернопільське плато, Подільське і Кременецьке горбогір'я, Товтровий кряж і Придністровську рівнину, які відрізняються геоморфологічною будовою.
Тернопільське плато — найбільш рівнинна центральна частина області. Поверхня розчленована долинами Стрипи і Серету. Відносні висоти не перевищують 40-50 м, а абсолютні висоти— 380-400 м у північній частині, 300-350 м — у південній. Блюдцеподібні зниження на плато заболочені.
Подільське горбогір'я (іноді його називають Опіллям) займає західну частину області. Східною межею його є вододіл Золотої Липи і Стрипи. Його поверхня порізана ярами, балками і долинами рік. Відносна висота горбів досягає 100-150 м у північній частині і до 200 м — у південній. Абсолютні висоти горбів — 400-440 м. Тут знаходиться найвища точка області — г. Попелиха, а також г. Лисоня поблизу Бережан, ерозійні останці — біля с. Куряни і с. Лісники Бережанського району.
Кременецьке горбогір'я (або Кременецькі гори) займає північний край Подільської височини. З півночі воно круто обривається до низовини Малого Полісся, а південний його схил пологий. Горби піднімаються до висоти понад 180 м над навколишньою місцевістю і мають вигляд гір-останців. Такими є гора Бона в Кременці, гора Божа в селі Великі Бережці, Данилова гора поблизу с. Антонівці тощо. Тут доволі густа мережа ярів і балок.
Товтровий кряж простягається з північного заходу на південний схід від сіл Чорний Ліс і Загір'я до смт. Гусятин. Це бар'єрний риф, який має вигляд пасма горбів, що підносяться над Тернопільським плато на 50-60 м. Абсолютна висота цих горбів досягає 380^30 м. Серед них мальовничі горби Бабина і Довбушева біля с. Залужжя, Киданецькі скелі, останці Подільських Товтр біля с. Мшанець Збаразького району. Поширені тут форми поверхневого карсту (лійки, печери, широкі тріщини) надають рельєфу Товтр мальовничості та своєрідності. Північно-східний схил Товтр переходить у Східно-Подільське плато, розміщене на схід від даного кряжу. Його поверхня слабохвиляста. Абсолютні висоти досягають 350 м. Найвища частина плато — вододіл рік Горині, Збруча — має назву Авратинської височини. Долини рік Горині, Ікви, Вілії широкі, заболочені. Вододіли рік — плоскі, на них трапляються блюдцеподібні зниження.
Придністровська рівнина займає південну частину області, її умовна межа проходить по лінії Бучач — Борщів. Рівнина почленована каньйоноподібними долинами Дністра і його приток. Схили долин порізані глибокими ярами. Між долинами Серету і Збруча поширені форми підземного карсту — печери і поверхневого карсту — лійки. Мальовничості цим територіям додають форми вивітрювання — вапнякові скелі-останці, які під впливом кліматичних чинників набули подекуди химерних форм — грибів, сфінксів, космічних літаючих блюдець, стовпів тощо. Доволі багато їх можна спостерігати в урочищі Криве, поблизу м. Заліщики, між с. Лисичники і с. Вовчків Заліщицького району, у с. Бабинці Борщівського району, на берегах Касперівського водосховища.
У долинах Дністра і його приток часто зустрічаються відслонення гірських порід. Особливо вони помітні на урвистих високих берегах Дністра («стінках»). Найбільшою «стінкою» є берег біля с. Колодрібка (230 м заввишки).
Унаслідок тектонічних зсувів і геологічної діяльності р. Дністра утворилося 20 меандр, які теж надають цій території неповторності.
На північ від крутого уступу Кременецького горбогір'я розміщена Кременецько-Дубнівська рівнина. Вона не належить до Поділля, а є зниженням, яке лежить між північним уступом Подільської і південним уступом Волинської височин. Рельєф її плоский із незначними абсолютними висотами (210-250 м). Він сформувався під впливом льодовикових вод, які стікали сюди під час танення льодовика з Поліської низовини. Цю рівнину часто називають Малим Поліссям. Потоки льодовикових вод утворили тут піщані горби («гриви»), висота яких подекуди досягає 20 м. У зниженнях між «гривами» поверхня заболочена.
