теплі-нижче 500м у Передкарпатті і від 160-280м до 500м у Закарпатті; теплі - до 250м у Закарпатті та 160-180м – у передгір’ї.

 У номенклатурі ґрунтів України альпійського і теплого поясів виділяють буроземи (від буроземів гірсько-лучних до буроземів теплих). Зазначимо, що надійних критеріїв морфології, фізичних і фізико-хімічних властивостей для поділу ґрунтів двох сусідніх поясів ще не розроблено. Умовно їх можна розділити за термічною градацією, і то не завжди [20].

 Вивченням ґрунтового покриву під смерековими лісами Карпат займався Г.Л.Тишкевич (1958). Він вважав, що під смерековими лісами в Карпатах розвиваються ґрунти буроземного типу. Характерними рисами цих ґрунтів є: буре забарвлення всього профілю з деяким просвітлінням в горизонті А2; майже відсутній перерозподіл мулистої фракції по профілю ґрунту; висока кислотність; невелика потужність ґрунтів із значним включенням уламків глинистих сланців і пісковиків; добре виражена грудкувата структура, особливо у верхніх горизонтах.

 У залежності від висоти над рівнем моря, експозиції і стрімкості схилів ґрунти мають різні для росту рослинності властивості. Найбільш сприятливі ґрунтові умови для росту смереки на висоті 700-1100 м н.р.м. н пологіших (до 20° ) північних схилах. Ґрунти тут досягають потужності 70-80 см, мають добру грудкувату структуру, відносно невеликий ступінь насичення основами (40-45%), за гранулометричним складом вони середньосуглинкові.

 Із збільшенням висоти і крутості схилів ґрунти стають менш сприятливими для зростання смереки. На висоті 1300-1400м. н.р.м. в умовах холоднішого і вологішого клімату, на крутих схилах (35-40°) розвиваються малопотужні ґрунти (до 20-30 см), найбільше – супіщані, грубогумусні, із ступенем насичення основами не більше 7-10% [27].

 Вивченню бурих лісових ґрунтів південно-західного схилу Карпат присвячена робота О.М.Руднєвої (1960). Вона виділяє чотири підтипи гірсько-лісових бурих ґрунтів в Закарпатті, а саме: гірсько-лісові темно-бурі опідзолені; гірсько-лісові темно-бурі не опідзолені; гірсько-лісові світло-бурі опідзолені; гірсько-лісові світло-бурі не опідзолені.

 Автор здійснює також поділ на роди і види ґрунтів за ступенем вулуговування, опідзолення і щебенюватості.

 Запропонована О.М.Руднєвою схема класифікації виявилася дуже складною, бо види ґрунтів важко діагностувати в полі, тому ця класифікація не отримала практичного застосування при великомасштабних ґрунтових дослідженнях земель.

 Запропонований поділ бурих лісових ґрунтів Карпат на темно-бурі і світло-бурі можна прийняти лише умовно. До типу темно-бурі автор відносить ґрунти, які сформувалися на осадових і метаморфічних породах в поясі мішаних буково-ялинових лісів, чистих букових і смерекових лісів суцільно покритих на висотах від 600-700м до 1200-1500м над рівнем моря. Для них характерне значне накопичення гумусу (7-20%) з широким відношенням С:N.

 Світло-бурі ґрунти, в розумінні автора, розвиваються в поясі освітлених буково-дубових, буково-грабових і частково букових лісів на висотах від 300-350 до 600-700м над рівнем моря. Відрізняються вони від темно-бурих меншою кількістю гумусу (3-6%) та іншим складом органічних речовин.

 Генетичні припущення О.М.Руднєвої мало відрізняються від раніше викладених Н.Б.Вернандер і Г.О.Андрущенком. Визначивши рухоме залізо, за методикою Кірсанова і в витяжці Тамма, автор констатує, що кількість його інколи зменшується по профілю. Звідси вона зробила висновок, що в процесі буроземоутворення відбувається акумуляція заліза у верхній частині ґрунтового профілю [24].

 Багато нових аспектів у розуміння генезису бурих лісових ґрунтів вніс у своїх роботах І.М.Гоголєв. Він також застосував до теорії буроземного процесу процес “пролізу”. Цей процес полягає в тому, що мінерали підпадають під глибоке кристалохімічне перетворення, відбувається безобмінне проникнення іонів водню у кристалічні гратки первинних і вторинних мінералів, які кристалізуються до півтораоксидів і вторинного кварцу. Джерелом іонів водню(протонів) є виділення кореневих систем деревних рослин. На основі ліземетричних спостережень ним встановлено, що за межі ґрунтового профілю виносяться не лише луги і лужноземельні елементи, але і трьохвалентні катіони. У верхніх горизонтах ґрунтів при буроземоутворенні, поряд з руйнуванням вторинних мінералів, відбуваються процеси вторинного мінералоутворення, в якому беруть участь основи з розкладеного рослинного опаду. За даними групового і фракційного складу гумусу встановлено, що в буроземах група фульватів переважає над групою гуматів. Фульвокислоти представлені найбільш агресивними по відношенню до мінеральної частини фракціями. Група гуматів і гумінових кислот у карпатських буроземах представлені виключно фракцією 1, тобто бурими гуміновими кислотами, що знаходяться у вільному стані або у вигляді гуматів заліза та алюмінію. Ґрунтуючись на дослідах з розкладання польового шпату, І.М.Гоголєв встановив, що кристалічні гратки силікатів руйнуються під впливом органічних солей, які на периферії зерен мінералів утворюють органо-мінеральні плівки, що переривають контакт поверхні мінералу зі свіжими порціями органічних кислот. Це зводить до мінімуму агресивність перегнійних кислот буроземів у процесі руйнування ґрунтових мінералів. Але ці плівки не є перешкодою для іонів водню, під впливом яких відбувається інтенсивне “оглинення” первинних мінералів. Якраз воно є однією з найбільш характерних генетичних особливостей буроземів. І.М.Гоголєв вважав, що немає різниці між впливом на ґрунт окремих видів деревних порід, тому що не виявлено істотної різниці в абсолютних величинах і хімічному складі золи. Виконані дослідження і висновки про те, що видовий склад рослинності суттєво не впливає на розвиток процесу опідзолення викликали сумніви у Г.О.Андрущенка, П.С.Пастернака і ще цілого ряду авторів [7,8,9].

 Значне місце ролі гумусової речовини в буроземоутворенні визначається в роботах В.В.Пономарьової (1964). Вона вважає, що для бурих лісових ґрунтів характерні близькі до нейтрального промивний фульватно-кальцієвий і, можливо, гідрокарбонатно-кальцієвий режими. Залізо і алюміній, які звільняються при розкладені лісової підстилки і вивітрюванні з мінеральної частини ґрунту, вступають у взаємодію з фульвокислотами і утворюють комплексні сполуки, які є малорухомими у профілі ґрунту і які слабо діють на мінеральну частину ґрунту. При недостатній кількості півтораоксидів рештки фульвокислот можуть опідзолювати ґрунт[21].

 М.І Герасимова (1961) основною рисою буроземного процесу вважає інтенсивне глиноутворення, що здійснюється внаслідок оглеєння і псевдоопідзолення. Особлива роль у накопиченні мулистої фракції на контакті з породою належить боковому стоку, характерному для сельових поверхонь, це – один з проявів “лесиважу”, що має сезонний характер [6].

 Вагомий внесок у розвиток теоретичних основ процесів опідзолення і оглеєння буроземів зробив В.І.Канівець. Його дослідження показали, що процес буроземоутворення супроводжується формуванням монотонного профілю, накопиченням гуматно-фульватного кислого гумусу, кислотного гідролізу алюмосилікатів, закріпленням у стабільному керованому середовищі заліза й алюмінію у вигляді вільних( не силікатних) сполук, винесенням калію і магнію, помірним оглеєнням. В.І.Канівець заперечив припущення Г.О.Андрущенка про формування карпатських буроземів тільки під лісовою рослинністю і довів, що процес буроземоутворення розвивається в субальпійському й альпійському поясах і супроводжується оглинюванням, яке виявляється помірно в кислих ґрунтах та інтенсивніше в слабонасичених буроземах. У цьому разі в мулистій фракції накопичується залізо й алюміній, а також калій і магній. Значне місце у буроземоутворенні належить грибам і бактеріям. При цьому відзначається низьких вміст целюлозних анаеробних бактерій і клостридіальних форм мікроорганізмів, відсутність нітрофікаторів. На підставі теоретичних розробок В.І.Канівець запропонував діагностику і номенклатуру ґрунтів Карпатсько-буроземно-лісової області України [10,11,12,13,14].

 За даними П.С.Пастернака, більшість лісових ґрунтів Українських Карпат, особливо в зоні мішаних лісів, значно відрізняється від підзолистих та сірих лісових ґрунтів за морфологічними і фізико-хімічними ознаками, гранулометричним і валовим складом. За складом гумусу визначається прояв підзолоутворення по ґрунтовому профілю. В ґрунтах під мішаними і широколистяними лісами Українських Карпат завжди помітна перевага фульвокислот над гуміновими, а такий характер гумусу властивий саме підзолистому процесу. Було проведено багато досліджень з вивчення складу водорозчинних органічних речовин під різними видами деревостанів. Склад водорозчинного гумусу в ґрунті букового насадження має чітке переваження фульвокислот над гуміновими. Фульвокислоти лісових ґрунтів Карпат у значній мірі представлені фракціями (1 і 2), зв’язаними і півтораоксидами гумінових кислот і кальцієм, при незначній участі фракції 1а, особливо у верхніх горизонтах. Обмінна кислотність ґрунтів Карпат обумовлена в основному іонами алюмінію і лише частково водню. Іон водню сильно підвищує коагуляційну здатність катіонів, яка підсилюється гідролізом фульвокислот. Реакція буде зворотною, якщо в ґрунті переважають одновалентні катіони. Коагуляція фульвокислот з двохвалентним катіоном кальцію і трьохвалентним залізом та алюмінієм призводить до утворення стійких колоїдів[17,18,19].

 Дослідженнями Ф.П.Топольного з’ясовано, що підвищення кислотності буроземів зумовлене динамічною рівновагою між геохімічним вилуговуванням лужноземельних елементів ґрунтового профілю та їхньою біогенною акумуляцією. Оскільки із збільшенням абсолютних висот біологічна акумуляція зменшується, а геохімічне вилуговування збільшується, то кислотність ґрунтів з висотою збільшується [28].

 Вивчення морфології буроземів показує відсутність різкої диференціації на генетичні горизонти, пухким складенням верхніх горизонтів з поступовим ущільненням з глибиною. За гранулометричним складом буроземи переважно середньосуглинкові з чітким накопиченням дрібних фракцій у верхній частині профілю при одночасному збідненні на фракцію піску і грубого щебеню. Це свідчить про слаборозвинутість ґрунтів, в яких поряд з ґрунтоутворенням значну роль відіграють процеси вивітрювання. Результати вивчення агрегатного складу і водостійкості ґрунтової структури дозволяють характеризувати ці ґрунти, які мають добру водостійку структуру. Вони характеризуються відносно невеликою щільністю будови і значною пористістю, що визначає добру водо - і повітропроникненість. [28].

 Вивчення складу гумусу підтверджує загальну закономірність розподілу гумусу в буроземах Карпат, це значне накопичення у верхніх горизонтах профілю з наступним зменшенням запасів з глибиною. Значення фракційного складу гумусу вказують на переваження в його складі фульвокислот. Найменші значення як гумінових, так і фульвокислот, представлені другою фракцією, яка утворює комплекси із лужноземельними елементами.

 В остатні десятиріччя дослідження морфологічних особливостей Українських Карпат, зокрема з точки зору їх екологічної ролі, проводили: А.М.Туренко, Й.Й.Бундзяк, М.З.Гамкало, Б.Б.Стефаник, І.М.Шпаківська, О.Г.Марискевич та ін.