потоків вологи з верхніх шарів виносяться розчинні речовини, утворюються освітлені елювіальні горизонти, збагачені піщаними фракціями, відтінок яких надає видимість аморфної крем’янкової присипки. У нижній частині профілю вимиті органічні кислоти і оксиди утворюють органо-мінеральні комплекси, які у пересиченій вологою товщі формують сизо-бурий оглеєний ілювіальний горизонт. Розподіл речовин по профілю має добре виражений акумулятивно-елювіально - ілювіальний характер [29].

 Ґрунти пралісових екосистем Карпатського біосферного заповідника (КБЗ) досліджував Й.Й.Бундзяк. На території заповідника зосереджені найбільші масиви широколистяних і мішаних пралісів Європи. Ґенеза ґрунтів під пралісами, їх морфологічні особливості, набір властивостей несуть в собі інформацію про розвиток пралісу. На території КБЗ основні площі пралісів зосереджені в двох масивах: Чорногірському (змішані ялицево-букові) та Угольсько - Широколужанському (букові). Фоновими ґрунтами для перших є буроземи холодні кислі, для других буроземи помірно-холодні та прохолодні. Характерними для них є висока актуальна та гідролітична кислотність. У верхніх горизонтах кислотність становить 24,91мг-екв. в буроземах Чорногірського масиву і 29,94-30,38 мг-екв. – в Широколужанському масиві. Глибше кислотність зменшується до 8-15 мг-екв. Ці ґрунти характеризуються низьким вмістом вбирних основ: від 8,48-11,3-22,5мг-екв. в верхніх горизонтах, до 6,18-6,69 мг-екв. – в нижніх горизонтах.

 Ґрунти пралісів характеризуються значною прогумусованістю всього профілю. Так, вміст гумусу коливається в межах 11-11,25% у верхньому HP горизонті і поступово зменшується до 1,18-2,26% в горизонті Ph.

 У широколистяних пралісах грунти відзначаються більшою потужністю, як генетичних горизонтів, так і профілю загалом. Але для них характерна більша насиченість скелетом. Для них характерні темніші відтінки бурого кольору, що пов’язано з більшою гумусованістю профілю [3].

 Дослідження кислотно-лужної рівноваги ґрунтів Карпатського біосферного заповідника проводились М.З.Гамкалом.

 Об’єктами дослідження були ґрунти, розташовані на території Свидовецького і Чорногірського масивів. На основі отриманих експериментальних даних встановлено, що рНсол в грунтах КБЗ коливається від 3.0 до 4.0 од, а рНвод від 3.6 до 4.8 од. Вміст обмінного алюмінію знаходиться в межах від 10.8 до 103.5мг/100г. ґрунту. Показники кислотної буферності становить 10.0 – 21.0 од, а лужної 60.7 – 99.4од, що свідчить про чітку буферну асиметрію даних ґрунтів із переважанням в них кислотного компоненту. Для більш глибокого аналізу кислотно-основних властивостей досліджуваних буроземів розглянуто найбільш репрезентативні ґрунти із помірно-холодного, субальпійського і альпійського поясів. Було проведено типову реакцію бурозему глибокого важкосуглинкового середньощебенюватого на кислотне і лужне навантаження. Воно показало, що величина рНвод в профілі ґрунту коливається в межах 4.6-4.9 од, а зсув кислотно-основної рівноваги у верхньому горизонті ґрунту в бік кислотної свідчить про дефіцит ряду буферних систем, таких, як карбонату кальцію, гідрокарбонатів, а також гідратованих оксидів і гідроксидів алюмінію та функціональних груп гумусу (СООН, NН₂). Особливо це наочно простежується при збільшенні кислотного навантаження на ґрунт. Так при додаванні 2мл. 0.1 н НСl до ґрунтової суспензії спостерігається різкий зсув рН в межі 3.5 – 3.8 од. при цьому найменша інтенсивність зсуву характерна для верхнього дерново-гумусового горизонту ( 4-13см.), яка становить 0.97од, тоді як для нижнього (95-105см.) – 1.43 од. Така закономірність зсуву рН зберігається при більш значних кислотних навантаженнях на ґрунт ( 4,6,8,16 мл 0.1 н НСl ). Різниця стійкості окремих ґрунтових горизонтів до кислотного впливу зумовлена в основному особливостями їх гранулометричного складу, зокрема збільшенням вмісту мулу у верхніх горизонтах від 12.4 до 21.8%, а також різним ступенем насичення основами.

 На основі проведених досліджень зроблено висновок, що інтенсивний тренд кислотно-основної рівноваги у ґрунтах КБЗ в сторону кислотної в умовах збільшення кислотного пресу вимагає не тільки констатації даного факту, але й розробки коротко - і довготермінових прогнозів і можливих моделей розвитку даного процесу та попередження його наслідків. В цьому плані пошук оптимальних методів об’єктивної оцінки стану кислотно-основної рівноваги ґрунтів є необхідним кроком у вирішенні проблеми екологічної стійкості заповідних екосистем і збереження їх біорізноманіття [5].

 Ґрунтові дослідження у Карпатському національному природному парку (НПП) проводив Б.Б.Стефаник. Ґрунтовий покрив Карпатського НПП сформувався в умовах типових для гірської частини Карпат. Розвиток ґрунтоутворюючого процесу відбувається під впливом різко вираженого рельєфу. Велике значення має рослинний покрив і господарська діяльність людини [26].

 В межах Карпатського національному природному парку виділяють наступні типи ґрунтів: бурі гірсько-лісові (79%), гірсько-підзолисті (8%), гірсько-лучні (7%), дернові (6%).

 Бурі гірсько-лісові ґрунти мають сірувато-світло-бурий колір у верхній частині профілю і чітку диференціацію на генетичні горизонти. Гумусовий і елювіальний горизонти мають порівняно невелику потужність, ілювіальний горизонт більш потужний, дуже ущільнений оглеєний, він переходить в ґрунтоутворюючу породу.

 Результати фізико-хімічних аналізів показують, що бурі гірсько-лісові ґрунти слабокислі, pH сольової витяжки 4,8-5,3, кислотність поступово зменшується з глибиною. Гідролітична кислотність коливається в ширших межах і становить 5,6-15,8мг-екв. на 100г ґрунту, також поступово зменшується з глибиною. Вміст рухомого алюмінію становить 0,96-3,74 мг-екв. на 100 г ґрунту. Із наведених даних видно, що ці ґрунти слабокислі, ненасичені кальцієм, слабогумусовані, вимагають вапнування і внесення мінеральних та органічних добрив [26].

 За результатами дослідження Шпаківської І.М. встановлено, що трансформація грунтового блоку вторинних екосистем детермінована вирубуванням смерекових лісів і тривалим пасовищним навантаженням досліджуваної території. У вторинних чагарникових екосистемах, внаслідок накладення дернового процесу на буроземний, сформувалися різні відміни дерново-буроземних ґрунтів. Вони характеризуються збільшенням щільності будови, зниженням аерації і водопроникненості, зменшенням вмісту органічного вуглецю, валового калію та азоту, особливо у верхніх горизонтах ґрунтового профілю, порівняно з бурими лісовими ґрунтами під клімаксовими смерековими лісами. Встановлено, що пасторальна дигресія не призвела до незворотних змін едафотону й після запровадження на заповідній території заповідного режиму відбуваються процеси відновлення смерекових лісів на місці чагарників і трав’яних екосистем за рахунок природного поновлення смереки європейської [30].

 Таким чином, аналіз історико-географічних досліджень грунтів показав, що формування буроземів Українських Карпат характеризується специфічними особливостями, зумовленими регіональними чинниками грунтотворення, а саме лісовою рослинністю і високогірними луками в умовах посиленого сезонного промивного типу водного режиму та підвищеної відносної вологості, характером ґрунтотвірної породи і посиленням дії антропогенного чинника.

 Аналіз різних наукових підходів і поглядів на формування буроземів Українських Карпат свідчить про проблематичність їхньої ґенези, особливостей ґрунтотвірних процесів, методики їх вивчення, а також організації і функціонування грунтовоохоронної інфраструктури.

Література

1. Андрианов М.С. Вертикальная термическая зональность Советских Карпат // Геогр. сб.–1957. – Вып.4. – С.180-188.

2. Андрущенко Г.О. Ґрунти Західних областей УРСР. – Львів – Дубляни, 1970. – Ч.2. – 114 с.

3. Бундзяк Й.Й. Ґрунти пралісових екосистем Карпатського біосферного заповідника // Матер. Міжнар .конфер. Гори і люди – Рахів : ЗАГ Надвірнянська друкарня, 2002, Т.2. – С.233–235.

4. Вернандер Н.Б. О бурых лесных и близких к ним почвах // Труды Укр. НИИ Соцземледелия. – К.,1951. – Т.4 – С.25–35.

5. Гамкало М.З. Особливості кислотно-лужної рівноваги грунтів Карпатського Біосферного Заповідника // Генезис, географія і екологія ґрунтів. Вісник Львів. ун-ту. Серія географічна. 1998. – Вип.23. – С.272-276.

6. Герасимова М.И. Особенности почвенного покрова и почв Восточного склона Карпат и Предкарпатья. Москва, 1961.

7. Гоголев И.Н. Почвы Украинских Карпат// Природа Украинской ССР. Почвы. – К., 1986. – С.145-171.

8. Гоголев І.М., Проскура З.В. Грунти Карпат // Природа Українських Карпат. Льві: Вид-во Львів ун-ту,1958. – С. 168–178.

9. Гоголев И.Н., Анастасьева О.М. Об изменении минералогычного состава в процессе формирования бурых горно – лесных почв Карпат // Почвоведение.1991.– № 9. –С .21–23.

10. Канивец В.И., Андрущенко Г.А. Почвы карпатской буроземно-лесной области // Полевой определитель почв. Киев: Урожай, 1981. – С.257–311.

11. Канивец В.И. Буроземообразование в лесных почвах Украинских Карпатах // Почвоведение,1991. – № 4. – С. 19–28.

12. Канивец В.И. О буроземах и дерново-подзолистых почвах // Почвоведение, 1978. – № 5. – С. 150–159.