АМЕРИКА ПІВНІЧНА

Льодовики
      Загальна площа заледеніння перевищує 2 млн. км2. Крижаний щит Гренландії, що представляє собою фрагмент пізнього четвертого заледеніння Північної Америки - найбільший. Інші льодовики, що також існують з того часу - крижані куполи, що покривають значні ділянки на острові Елсмір та інших островах Канадського Арктичного архіпелагу. Для цих островів, а також для берегових районів Гренландії характерні гірські карові льодовики, для північного узбережжя острова Елсмір - льодовики підніж і шельфові льодовики. На самому материку велике заледеніння на південній Алясці (Чугачські і Кенайські гори й особливо мис Святого Іллі) - 52 тис. км2, де льодовики спускаються до рівня океану. Крім того, льодовики є в хребтах Брукса, Аляскінському і Алеутському, Скелястих горах, Береговому хребті Канади, на окремих вершинах Каскадних гір і Вулканічного Сьєрра-Мадре.
Ґрунти
      Північній Америці властива велика розмаїтість ґрунтів - від полярних до тропічних, з переважним поширенням типів, що формуються в результаті процесів бореального і субтропічного ґрунтоутворення. Для північних островів Канадського Арктичного архіпелагу характерні відносно сухі арктичні і тундрові арктичні ґрунти. У південних частинах архіпелагу й у межах широкої смуги уздовж Північного Льодовитого океану в умовах суцільної багаторічної мерзлоти розвиваються кислі, ненасичені, дуже вологі в теплий період гундрово-глейові ґрунти. На заході Аляски й Алеутських островах на вулканічному попелі утворилися дерено-торф'янисті субполярні ґрунти. У центральних частинах Лаврентійської височини й в улоговинах плоскогір'я Юкон багаті грубим гумусом мерзлотно-тайгові ґрунти, що зустрічаються в комплексі з поверхневими підзолами на підвищеннях і торфо-глейовими ґрунтами у зниженнях. У південних частинах півострова Лабрадор вони змінюються ілювіально-залізисто-гумусовими підзолами. На Великих рівнинах сформувалися дерено-підзолисті ґрунти; для останніх характерна мала потужність гумусового шару, особливо в районі Великих рівнин, де в межах контуру цих ґрунтів виділяють особливі сірі лісові ґрунти, що розвиваються в комплексі з осолоділими ґрунтами на стародавніх озерних відкладеннях. Усі ці ґрунти порівняно слабко використовуються в землеробстві, за винятком різностей, що утворюються на карбонатних морених або озерних відкладеннях. У південній частині помірного пояса і в субтропіках однорідні ґрунти поширені бурі лісові ґрунти, ненасичені в північній частині і насичені на півдні. Вони формуються в умовах рясного атмосферного зволоження і досить родючі, але часто містять щільний водонепроникний підгрунтовий шар і вимагають осушення. На півдні від Великих озер і на північному заході Центральних рівнин в умовах помірно вологого клімату сформувалися чорноземні ґрунти прерій, слабо кислі або нейтральні з високим вмістом гумусу. Значно ширше представлені каштанові ґрунти, що утворюють великі масиви на Великих рівнинах і Колумбійському плато. В областях сухого і континентального клімату Великого Басейну розвинуті солоні бурі напівпустельні ґрунти в сполученні із солончаками. У південних частинах рівнин Північної Америки зміни ґрунтів ще більш тісно пов'язані з вологістю клімату там переважають червоноземі і жовтоземі ґрунти. На захід від Міссісіпі поширені червоно-чорні ґрунти субтропічних прерій, коричневі і сіро-коричневі ґрунти чагарникових степів, у внутрішніх частинах Мексиканського нагір'я - сіроземи і примітивні ґрунти субтропічних пустель, на Каліфорнійському півострові - пустельні тропічні ґрунти. У низинних районах Центральної Америки поширені переважно червоно-жовті ферралітні ґрунти вологих лісів і червоні ферралітні ґрунти саван. На схилах Кордильєр поширені різні варіанти гірських ґрунтів, серед яких у вологих районах переважають гірські бурі лісові, у сухих - гірські коричневі ґрунти.
Рослинність
      Флора Північної Америки в основному належить до Голарктичної флористичної області, крім півдня, рослинність якого відноситься до Неотропічної флористичної області. У рослинному покриві Північної Америки виявляється велика подібність з Євразією. На північ від 47° пн. ш. зони рослинності витягнуті зі сходу на захід та з північного сходу на південний захід і південь - переважно в меридіональному напрямку. У північних частинах Канадського Арктичного архіпелагу і Гренландії поширена бідна рослинність арктичних пустель, що складається переважно з накипних лишайників, мохів і деяких видів вищих судинних рослин, що не утворюють суцільного покриву. Південну частину архіпелагу і широку смугу арктичного узбережжя материка займає тундра. У північній частині цієї зони переважають мохово-лишайникові, на півдні - чагарникові формації. Північну межу деревної рослинності утворюють ялина (чорна і біла), модрина американська, тополя бальзамічна.
      Лісотундра простягається смугою шириною близько 100-200 км і являє собою сполучення хвойних лісів по долинах рік, тундр і рідколісь на вододільних ділянках. На заході материка (півострів Аляска, Алеутські острови) лісотундра змінюється океанічними лугами, що розвиваються в умовах морського клімату з літніми температурами, недостатньо високими для виростання дерев. Травостій утворюють високі злаки і яскраве різнотрав'я.
      Лісові зони займають близько третини території материка; найбільш поширені ліси помірного поясу, представлені підзонами тайги, приокеанічних хвойних, мішаних і широколистяних лісів. Тайга складається переважно з темнохвойних порід з домішкою дрібнолистих (ялина чорна і біла, ялиця бальзамічна, осика, береза паперова), соснових борів (сосни веймутова, Банкса та інші) на піщаних відкладеннях. Приокеанічні хвойні ліси поширені на західному узбережжі Канади і північному заході США в долинах, прибережних низовинах і по нижніх схилах Кордильєр. Головні породи: ситхинська ялина, псевдотсуга (дугласова ялиця), туя західна, тсуга (гемлок) і різні види сосон, у південних районах - деякі широколистяні (орегонський дуб). У верхній межі лісу (800-2000 м) змінюються гірсько-тайговими смереково-ялиновими лісами, вище - гірською тундрою. Мішані ліси розташовані в районі Великих озер і Північних Апалачів. На сухих вододільних ділянках з покривними суглинками переважають ліси з клену, ільми, липи, берези і гемлока, на піщаних терасах рік - соснові бори і бори з чагарниковими дубами і березами, на моренних грядах - ялиново-пихтові ліси. На схилах Аппалачів, приблизно вище 700-1000 м, з'являються мішані і хвойні ліси на підзолистих ґрунтах. У субтропіках ліси представлені двома зонами: вічнозелених мішаних лісів на сході і вічнозелених хвойних лісів на заході. На поверхні морських терас і плато деревостій утворюють вічнозелені дуби, ільми, магнолії і численні види сосни, перевиті ліанами, по долинах рік - ліси з дубів, магнолій, тиси, болотного кипарису. На пісках, головним чином на узбережжях, - чисті соснові бори з низькорослими пальмами в підліску. У найбільш сухих, південних районах ліси змінюються формацією жорсткостколистних вічнозелених чагарникових дубів (чапараль). На Великих рівнинах вона являє собою чергування ділянок злаково-різнотравної рослинності лугового степу з мілколисту, на Центральних рівнинах - високотравний бородачевий степ (прерію) і дубово-гикорійові рідколісся.
      Степи поширені на Великих рівнинах, Колумбійському плато й у Каліфорнійській долині. На сході Великих рівнин у США зустрічаються ковилові і пирійні степи, в інших частинах переважають сухі низькотравні степи з трави грама і бізонової, пирію, злаку селіна та інших. На півдні Великих рівнин сухі степи змінюються субтропічною мескитовою саваною. Території Центральних і Великих рівнин інтенсивно використовуються в сільському господарстві.
      Пустелі і напівпустелі займають Великий Басейн, східну частину плато Колорадо і території, що прилягають до Мексиканської затоки. Напівпустелі з псамофільної злаково-полинової рослинності на бурих ґрунтах розташовані біля східного підніжжя Скелястих гір США. На іншій території невеликі ділянки напівпустель і пустель чергуються в залежності від умов рельєфу і зволоження. На північ від 37° пн. ш. рослинний покрив утворюють напівчагарники - полин, лобода, саловое дерево і солянки, південніше - чагарники з креозотових кущів, окатили і сукуленти кактуси, юки й інші. Гірські хребти і піднесені ділянки плато, що піднімаються над улоговинами, вкриті злаками, сосново-ялівцевим або сосново-дубовим рідколіссям. На верхніх схилах високих гір вони змінюються ялиново-пихтовими лісами й альпійськими лугами, Південної частини Мексиканського нагір'я і Флориди, Центральна Америка і Вест-Індія мають тропічну рослинність.
      На найбільш вологих ділянках - вологі вічнозелені ліси з гігантських дерев з безліччю ліан і епіфітів, бамбуків, що змінюються з висотою мінливо вологими листопадними (буки, липи, дуби та інші) тропічними лісами і гірськими субтропічними вічнозеленими лісами і чагарниками. На підвітряних схилах - тропічні савани, що включають сухі колючі низькорослі ліси, переважно з представників сімейства бобових. Уздовж узбереж - мангрові ліси.
Тваринний світ
      Фауна більшої, позатропічної частини материка має значну схожість з фауною аналогічних частин Євразії. Характерні тварини тундрової зони: північний олень (кариб), білий ведмідь, песець, лемінг, заєць-біляк, біла сова, біла куріпка. Вівцебик зустрічається тільки на півночі Канадського Арктичного архіпелагу, у Гренландії. Найбільш типові представники тайги: лось, олень вапіті, американська куниця, бурий ведмідь, канадська рись, росомаха, бобер, деревний дикобраз (голкошерст), ондатра, куниця ілька, червона білка, велика летяга. Чисельність тварин, особливо хутрових звірів, різко скоротилася. Ще більш постраждала фауна змішаних і широколистяних лісів, що включала ряд оригінальних видів (наприклад: віргінський олень, скунс, сіра лисиця, червона рись, сіра білка, кріт зіркорил, із птахів - вилкохвостий лунь, дика індичка). Частіше зустрічаються ховрахи, землерийки, лісові бабаки. У субтропіках, на південному сході материка, зустрічаються представники тропічної фауни - алігатор, кайманові черепахи, ібіси, фламінго, пелікани, колібрі каролінський папуга. Сильно винищені тварини степів і лісостепів: бізон (зберігся тільки в заповідниках), антилопа вилоріг, олень мазам (зберігся в горах), койот, лисиця прерій; чисельні гризуни (ховрашки, лугові собачки), степові тхори, борсук, мішковий пацюк і птахи (земляна сова, луговий тетерев та інші). Для гірничо-лісових ландшафтів Кордильєр характерні товсторіг, або сніжний баран, ведмідь грізлі (зберігся на Алясці), сніжний козел. На пустельних-степових плоскогір'ях численні плазуни, у тому числі отруйні - гримуча змія і ящірка ядозуб; ящірка фринозома, степовий удав і деякі інші. У Центральній Америці, Вест-Індії, зокрема на півдні Мексиканського нагір'я переважають тропічні тварини, у тому числі південноамериканські - броненосці, мавпи, кажани, колібрі, папуги, черепахи, крокодили, ящірки й інші.
      На території Північної Америки створено 55 національних парків (у тому числі 19 у Канаді, 27 у США, 6 у Мексиці і 3 на Кубі), у яких поєднуються охорона флори і фауни і добре розвинутий туризм. Найбільш відомі національні парки: Єллоустонський, Великий Каньйон, Йосемітський, Банф, Джаспер, Секвоя, Еверглейдс.
Природне районування
      Північна Америка розташована в межах шести кліматичних поясів. Виділяються дві великі частини: рівнинний Позакордильєрський Схід і гірський Кордильєрський 3ахід.
      У межах Позакордильєрського Сходу виділяються: Гренландія - найбільший острів на земній кулі; Канадський Арктичний архіпелаг - один з найбільших на земній кулі; Південний і західний острови за характером природних умов близькі до північних частин материка, північно-східні - до північних частин Гренландії; Лаврентійська височина - основна частина Канадського щита; Центральні рівнини займають велику (східну) частина басейну Міссісіпі; Великі рівнини - великі передгірні плато Кордильєр, вкриті сухим степом; Аппалачі - система складчастих хребтів, долин, плато і плоскогір'їв; Берегові низовини - плоский рельєф, сильна заболоченість.
      У межах Кордильєрського Заходу виділяються: Кордильєри Аляски - займають північну частину Кордильєр і включають усю територію штату Аляска, частина плоскогір'я Юкон, що лежить у Канаді. Канадські Кордильєри - найбільш вузька частина Кордильєр; Кордильєри США, або Південні Кордильєри, - найбільш висока частина цих гір; Мексиканське нагір'я - у рельєфі переважають високі плато і нагір'я, місцями сильно розчленовані.