Вода — найбільш розповсюджена речовина в природі, без якої неможливе життя на Землі. Розвиток виробництва, збільшення населення потребують більшої кількості води. Україна не дуже багата на водні ресурси. Вона у 15—16 разів менше забезпечена прісними водами, ніж, наприклад, Росія. Звідси виникає питання про економне витрачання води.

Чорне море є внутрішньоконтинентальним морем Атлантичного океану. Омиває береги України, Росії (Краснодарський край), Гру­зії, Румунії, Болгарії, Туреччини.

На північному сході Керченською протокою сполучається з Азовським морем, на південному заході протокою Босфор — з Мар­муровим морем;

Береги Чорного моря в межах України (від гирла Дунаю на заході до Керченської протоки на сході) низовинні. Гористі лише береги південної частини Кримського півострова. Берегова лінія розчленована затоками (Каркінітська, Джарилгацька, Тендрівська, Ягорлицька, Каломітська, Феодосійська тощо) та лиманами (Дні­провським, Дністровським, Еерезанським, Тилігульським, Куяль-ницьким, Хаджибейським, Будацьким).

Островів у Чорному морі мало, вони невеликі за розмірами, більшість з них розташовані поблизу берегів. Найбільші острови: Джарилгач, Довгий, Березань, Зміїний.

Чорне море розміщене в скидовій западині. Опускання його дна триває й тепер. Глибина Чорного моря найбільша біля Півден­ного узбережжя Криму —до 1000—2000 м (на відстані 7—29 км від берега). Північно-західна частина' Чорного моря мілководна. Глибини тут не перевищують 100—120 м (середня менша 25 м).

Солоність води в північно-західній частині Чорного моря ста­новить 13—14 % через велике надходження прісної води, яку при­носять річки, поблизу Південного берега Криму — близько 16%.

Вода Чорного моря з глибини 120—200 м насичена сірковод­нем. Процентний вміст його збільшується з глибиною. У межах по­ширення сірководню життя майже немає. У зв'язку з посиленням несприятливих антропогенних факторів спостерігається тенденція до підвищення шару сірководню, що небезпечно для всього живого.

Температура води на поверхні північно-західної частини моря взимку становить +0,4...8,4°, влітку +23...25°С. Узимку море біля берегів, затоки та лимани вкриваються тонкою кригою. Льодостав триває близько місяця.

Пізньої осені і особливо взимку море дуже бурхливе: в цю по­ру над ним панують насамперед північно-східні вітри, які супро­воджуються зниженням температури повітря і часто викликають шторм. Влітку над морем переважає ясна погода.

Рослинний світ Чорного моря представлений водоростями. У північно-західній частині моря є величезне скупчення червоних водоростей — філофори (філофорне море Зернова). Зустрічаються й інші види водоростей: зостера, цистозира, ульва. З філофори ви­добувають агар-агар, який використовується у кондитерській, тек­стильній промисловості, в мікробіології. Ульва може використову­ватися в їжу.

Тваринний світ представлений багатьма безхребетними. З киш­ковопорожнинних найчастіше зустрічаються медузи аурелія і коренерот. Серед молюсків широко розповсюджені мідії, трапляють­ся устриці, гребінці тощо. Деякі з них мають промислове значен­ня. З ракоподібних зустрічаються краби (кам'яний, зелений тощо), різні види креветок.

Серед риб (180 видів) промислове значення мають бички, хам­са, скумбрія, кефаль, оселедці, камбала, пеламіда, ставрида. У Чорному морі спостерігаються масові міграції риб. На початку літа риба з Середземного моря (хамса, скумбрія, тунець тощо) і південної частини Чорного моря, де вона зимує, йде на відгодів­лю в північну частину моря і через Керченську протоку в Азов­ське море, а восени — у зворотному напрямку.

З великих ссавців поширені дельфіни — білобочки, зрідка зу­стрічаються білочереві тюлені.

На узбережжі моря розташовані порти Одеса, Іллічівськ, Се­вастополь, Миколаїв, Херсон, Ялта, Феодосія, Керч, які відіграють велику роль у внутрішніх та зовнішньоторговельних зв'язках краї­ни. На берегах Чорного моря є багато морських курортів.

З ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ЧОРНОГО МОРЯ

Відносно походження сучасної назви Чорного моря до цього часу немає єдиної думки. Грецькі мореплавці V- VI ст. до н. е. називали Чорне море Понт Аксинський, що означає Негостинне море, а на початку нашої ери Понт Евксинський — Гостинне море. З ГХ -X ст. араби називали його Руським морем, з XV ст. турки — Караденіз, тобто чорним; поганим мо­рем. Інші гіпотези назву пов'язують з позначенням кольорами деякими народами сторін горизонту: чорне означало Північ. Також кажуть, що «чорне» означає суворе, штормове море. Іранці називали його Ахшаєна — Темне море, суворе.

Чорне море служило морським шляхом, добре відомим фінікійцям і грекам. У III ст. до н. е. греки склали першу карту моря. А з кінця IX ст. н. е. руські народи використовували його для плавання з Балтійсь­кого моря у Візантію (шлях із «варяг в греки»). У творі В. Скляренка «Святослав» розповідається про те, як княгиня Ольга три місяці пливла Чорним морем до Візантії. Вивчення і наукове освоєння почалось на по­чатку XIX ст. Перша російська експедиція Г. П. Мангари зробила зйомку берегів, проміри глибин, вивчала грунти. На основі отриманих даних були складені лоція та карта Чорного моря. Надалі такі експедиції повторюва­лись досить часто, крім того проводились спостереження за температурою води та течіями. У 1842р. в Росії було видано перший атлас Чорного мо­ря, в який ввійшли карти глибин (до 180 м), грунтів і течій.

Велике значення мали дослідження в 1881 - 1882 pp. C. О. Макарова протоки Босфор, під час яких було встановлено існування двох течій у протоці (верхня течія з Мармурового моря в Чорне, нижня — в протилеж­ному напрямку). У 1890- 91рр. експедицією на судах «Донець» і «Запорожець» під керівництвом І. Б. Шпіндлера були виконані перші гли­боководні дослідження і встановлено «забруднення» глибинних вод сірко­воднем. Після відкриття в 1871 р. Севастопольської біологічної станції по­чались біологічні дослідження Чорного моря під керівництвом О. О. Ковальського.

У 20-ті pp. XX ст. цією станцією та Морською обсерваторією було організоване спільне й планомірне вивчення Чорного моря. Найбільш крупними були науково-промислові (1922- 1927рр.) під керівництвом М. М. Книповича, гідролого-гідрографічні (1923 - 1027 pp.) під керівницт­вом Ю. М. Шокальського та експедиції Морської обсерваторії (1928-1938рр.) під керівництвом Снежинського. Цими експедиціями було вико­нано великий обсяг робіт по вивченню рельєфу дна, грунтів, вертикальної структури товщі води, іхтіофауни.

У 30-ті pp. у вивченні Чорного моря почали приймати участі. Гідро­метеорологічна обсерваторія та Азово-Чорноморський НДІ рибного господарства та океанографії.

У 1975 р. нарсудах “Гломар Челенджер” разом з зарубіжними вчени­ми було проведене глибоководне буріння (до 1 км). З середини 60-х pp. Державний океанографічний інститут веде систематичні спостереження над забрудненням вод Чорного моря. Вивченням цього морського басей­ну зараз займаються інститут біології південних морів (колишня Севасто­польська біологічна станція); Морський гідрофізичний інститут АИ України, Азово-Чорноморськйй НДІ, Морська обсерваторія та інші.

О. М. Муромцев

ПРО ПОХОДЖЕННЯ ПІВДЕННИХ МОРІВ

Загадка походження середземноморських глибоких морів, таких, як Чорне, Середземне, здавна хвилювала дослідників. У 1889р. відомий авс­трійський теолог" Едуард 3юсс висловив думку, що І.ІІ моря утворилися в результаті привалу земної кори і г. ділянками молодого океану в мініатюрі. Незабаром російський геолог М. І. Андрусов довів, що насправді в кінні неогену (близько 6 млн років тому) окремі території, наприклад, Середзе­много моря, були сушею. Пізніше окремі вчені вважали, що Чорне море - де залишок давнього океану Тетіс, інші — що воно утворилось у резуль­таті розтягання материкової  кори утворення рифту,  подібного до Червоного моря чи Байкалу. Ці міркування i ввійшли й підручники з географії. У 70-тi рр. українські геологи С. І. Субботін та А.В. Чекунов висунули достовірну гіпотезу про те, що Земна кора дна Чорного моря під дією проце­сів ущільнення і перекристалізації її речовин і перетворилась з типової кон­тинентальної на субокеанічну. Сама улоговина Чорного моря утворилась як просідання земної поверхні внаслідок ущільнення речовини мантії. Процес формування улоговини Чорного моря відбувався! протягом остан­ніх 5- 6 млн років. Швидкість опускання улоговини була настільки вели­кою, що море не встигло заноситися відкладами, які надходили м нього відразу з чотирьох боків. Це й привело до утворення такої глибокої уло­говини, в якій води в 6 раз більше ніж у Каспійському морі, і в 16 разів більше ніж у Балтійському, хоч площі всіх трьох водойм майже однакові.

Не можна заперечувати й те, що на місці південних морів існував океан Тетіс, який простягався від Гібралтару до Індокитаю. Проте це був хоч і великий, але мілкий океан, океан, що відмирає. Північна мілководна частина Чорного та Азовського морів як ділянки давнього Тетіса існували і раніше; їхнє утворення пов'язане з повільним віковим опусканням південної частини Східно-Європейської рівнини. Про це свідчить і тон факт, що стародавні поселення на північних узбережжях цих морів і в Криму розташовані підводою. Отже, утворення сучасного Чорного і Азовського морів почалося приблизно 5 тис. років тому. Найвищий рівень воли в цих басейнах був 2-3 тис. років тому. Чорне море, що поповнюється прісними водами річок, віддає надлишок води через протоки в Середземне море, рівень води якого приблизно на 10 см нижчий ніж у Чорному морі.

В. Войлошнікав

КРАСА І ПІДСТУПНІСТЬ ЧОРНОГО МОРЯ

Чорне море само по собі, як і його прекрасні береги, надзвичайно гарне. Середземноморське узбережжя: Далмація, Рів'єра, Кампанія і Сицилія, Мальорка і Каталонія— чарівні казкові місця, але Кримське узбережжя їм пі u чому не поступається. Наше Чорноморське узбережжя, як говорять останнім часом, на рівні «найвищих світових стандартів». Незбагненні у своїй грандіоз­ністю обрив Яйли, Аюдаг, що кинувся з розгону в море; грізна стіна мису Айя: завмерлий у момент виверження вулкан Карадаг!

Вода у Чорному морі тепла. Вона обкутує й голубить. Солоність її порівняно невелика— 18 %; вода не набагато, концентрованіша від рідин нашого тіла, тому її майже не відчуваєш розкритими у воді очима. Boда, правда, не така синя, не така прозора, як у морях Середземномор'я, а поодаль від берегів навіть темна, з ледь матовим відтінком, за що давні греки назвали наше море Чорним, на відміну від Егейського, яке назнали Білим.

Проте колір чорноморської води змінюється біля узбереж. Поблизу Криму вона бірюзова або лазурова, переливчаста. Тут річок майже немає а на дні багато скель, які створюють на поверхні гру світла і тіні.

Здавна вважали, що вода у Чорному морі, як у застійному болоті, переміщується тільки у верхньому двохсотметровому шарі, а глибше, до самого дна, там, де скупчення сірководню, майже нерухома, і те, що потрапляє у сірководневий шар, залишається там назавжди. Вважали, що вкрай незначний водообмін відбувається лише один раз на тисячу років. Але професор В. О. Водяницький за допомогою точних розрахунків довів; що вода в Чорному морі обмінюється повністю в 10 разів швидше, ніж вважали колись.

Крім того, здавна укорінилася думка, що Чорне море бідне на рибу. Так вражали і рибалки. Інша річ, Азовське море чи Каспій. Та як же воно може бути багатим, коли вся товща води від 200-метрової глибини і до дна заражена сірководнем, і більше ніде у світі такого моря немає. Але В. О. Водяницький подивився на море інакше. Він давно помітив, що ікринок і личинок риб тут дуже багато, не менше ніж в інших морях. Куди ж вони діваються? Звичайно, частково гинуть під впливом несприятливих температур, вітрів, течій, нестачі кисню. Але все це буває і в інших морях. Та й кількість хімічних речовин у чорноморській воді не така вже й мала. В інших морях і океанах на їх основі «розквітає» життя. А можливо і тут багато риби, про яку ми просто ще не знаємо? В Азовському морі й Каспії риба або водиться на мілководді, або заходить у річки, де її легко виявити і відловити. А може, у Чорному морі вона тримається на значних глиби­нах і подалі від берегів? І ось цю гіпотезу почали перевіряти на практиці. Рибалки почали шукати скупчення риб далеко від берегів, на глибині, і таких риб, яких досі ловили тільки зрідка. І улови різко зросли. Шпроти, чорноморська, хамса, камбала, султанка, ставрида — про цих риб тепер знають не тільки приморські жителі, а й люди з віддалених районів.