___________________________________________________________________________________________ 

Печери Тернопільської області

 

 

Однією з характерних природних особливостей Тернопільської області є карстові печери. Великі і малі, вони пронизують гіпсові та вапнякові товщі, створюючи складні підземні лабіринти й вертикальні колодязі.

 Печери в Тернопільській області найбільш поширені: а) за літологією та особливостями закладання — гіпсові печери (є у вапняках 26%, у травертинах включно); б) за генезисом — переважна більшість корозійні; в) за морфологією — горизонтальні (97 %). До першого типу належать печери, які відомі в цілому світі. Це «Голубі Озера» («Озерна»), «Оптимістична», «Кришталева», «Млинки» та інші. Абсолютна більшість печер за своїм походженням корозійні. Винятком є такі печери, як «Перлина» та «Подолянка», котрі, по суті, є тріщинами бортового відпору. Тобто вони за генезисом належать до корозійно-тектонічних порожнин. Вертикальних печер в області є тільки три: вищезгадані «Перлина» та «Подолянка» в Медоборах та «Опільська», яка утворилася в околицях села Гутисько, що на Бережанщині. На сьогодні це найглибша вертикальна печера області. Вона пронизує товщу вапняку до глибини 37,6 м, а загальна довжина всіх ходів становить 174 м.

 Сьогодні на території Тернопільської області відомо (занесено в кадастр) 100 печер. Збором кадастрових даних, дослідженням печер, їх охороною та пошуком займається громадська організація «Тернопільський клуб спелеологів «Поділля» у тісній співпраці з іншими українськими та зарубіжними спелеоклубами, державними установами та науковими закладами України.

 Поширення карстових явищ, а звідси і поширення карстових печер по області неоднорідне. Це залежить від фізико-географічних умов. З огляду на це виникла потреба карстологічного районування Тернопільщини. Його запропонував А. Кучерук. У його основу він поклав поєднання двох чинників: належність карсту до певного літологічного типу закарстованих порід та їх територіальне розміщення, геологічний характер, склад, потужність, умови залягання та відношення до інших стратиграфічних горизонтів, які визначають розвиток та географічну належність карсту. У результаті на території Тернопільської області А. Кучерук виділив кілька карстових районів:

 1. Кременецький.

 2. Товтровий

 3. Центральноподільський.

 4. Західноопільський.

 5. Придністровський.

 

 Найбільш цікавим і перспективним у географічному, краєзнавчому і туристському аспектах є Придністровський карстовий район. Тут знаходиться 11 великих (довжина більш як 1000 м) розвіданих гіпсових (сульфатних) печер. З них 8 розташовані у вузькій ділянці, субпаралельній до долини Дністра. Дві печери («Млинки» та «Уринь») «випадають» з цієї смуги й розташовані далі на північ, на широті м. Чортків; та печера «Джуринська» на широті смт Микулинці. Нині всі ці печери знаходяться в умовах повної або майже повної здренованої гіпсової товщі.

 Отже, найбільш цікавими і найбільш таємничими та привабливими є гіпсові гіганти. Це печери: «Оптимістична» (214 км, посідає за довжиною 2-ге місце у світі), «Озерна» (121 км, 10-те місце в світі), «Млинки» (28 км), «Кришталева» (23 км), «Славка» (9,1 км), «Вертеба» (7,8 км), «Уринь» (2,1 км), «Ювілейна» (1,5 км), «Олексинська» (1,2 км), «Тимкова Скеля» (1,18 км), «Джуринська» (1,3 км).

 Карст Тернопільської області має велике туристське, лікувальне, рекреаційне значення. Поєднання своєрідної природи області з унікальними карстовими формами приваблює багатьох туристів та охочих відпочити не тільки з області та України, а й з усіх країн світу. При створенні спеціалізованої інфраструктури на території області можливе функціонування туристсько-рекреаційного, лікувально-оздоровчого та краєзнавчо-пізнавального комплексів.

 Що стосується проблеми використання й охорони печер, то слід сказати, що постає актуальна проблема збереження, охорони та правильного використання вже відомих карстових форм на території Тернопільської області. Становище ускладнюється тим, що печери та карстові явища належать до категорії невідновних природних ресурсів, тому що на утворення морфологічних елементів та вторинних мінеральних утворень потрібно навіть не одне, а декілька тисячоліть. Відомо, що екологічна рівновага сульфатних печер належить до дуже слабких, пристосованих до конкретних, постійних умов функціонування біогеоценозів, тому безконтрольне, нерегламентоване відвідування печер, яке, на перший погляд, здається найменш руйнівним антропогенним чинником, завдає руйнівної, непоправної шкоди печерам області.

 Раніше печери використовувались як екскурсійно-туристські або спортивні об'єкти, залежно від їх доступності та складності проходження («Кришталева», «Млинки», «Уринь», «Вертеба», «Славка», «Джуринська», «Оптимістична», «Голубі Озера»).

 В останні роки спостерігається значне підвищення інтересу до печер області, і неабияку роль тут відіграли засоби масової інформації, які широко висвітлювали легкодоступність, випадки першопроходження та дослідження печер. Це призвело до різкого збільшення потоку відвідувачів, яких приваблює краса підземного світу печер та особливо їхні вторинні мінерали, що є унікальними за своєю красою та походженням. Цей процес зупинити майже неможливо та й, мабуть, недоцільно, тому що в кінцевому рахунку головна цінність печер області — цих природних музеїв, і полягає в тому, щоб дарувати людям естетичну насолоду й можливість втамувати споконвічне бажання людини до незвіданого та прекрасного. Крім того, відвідування печер формує в людині такі якості, як мужність, витривалість, дає змогу морального та фізичного вдосконалення, вихованню дружби й почуття обов'язку перед природою і людством.

 Тому неможливо погодитися з думкою деяких спелеологів та науковців про закриття печер для відвідувачів, а зберегти їх тільки для окремих професіоналів. Це можливо зробити лише для обмеженого ряду сульфатних карстових порожнин, що є особливо цінними з погляду науки і потребують особливого заповідання.

 Сьогодні слід перейти від пасивної охорони до такого механізму раціонального природокористування, який би водночас враховував соціальні, екологічні та економічні потреби суспільства. Це дозволило б замість малоефективної боротьби з негативними наслідками науково необґрунтованої і неналагодженої господарської діяльності попередити саму можливість їх виникнення і тим самим забезпечити зберігання цінних природних об'єктів, включаючи і карст з його унікальними формами.

 Цей соціоекологічний підхід потребує соціоекологічних досліджень, які були б обов'язковим компонентом дослідження карсту та його форм у межах Тернопільської області (можливо, і для всієї України).

 

Печера Вертеба (Більчинська)

За два кілометри на північний захід від села Більче-Золоте, на піднятому вододільному плато знаходиться печера „Вертеба”. Назва Вертеба походить від слов’янського вертеп – печера. Печера складається з широких галерей, розділених вузькими перемичками. Загальна протяжність підземного лабіринту становить 7,820 км. Вона сформована у верхній частині товщі крупнокристалічного гіпсу. На відміну від інших печер Поділля, у Вертебі зовсім немає кристалів вторинного гіпсу. Стінки її гладкі, темні, більшість ходів заповнена мулом. На склепіннях часто зустрічаються карбонатні і натічні утворення у вигляді кірок, рідше невеликих сталактитів. Середня температура впродовж року +11°С, амплітуда коливання температури ±1°С. Відносна вологість коливається від 92% до 98%.

 Насамперед, це археологічна пам’ятка, яка серед усіх пам’яток трипільської культури посідає особливе місце. Відсутність аналогій освоєння трипільськими племенами великих печерних порожнин на всій території поширення культури, різноманітність і багатство археологічних матеріалів – усе це забезпечує постійний науковий інтерес до печери..

 Перше офіційне повідомлення про археологічне обстеження печери датоване початком 19 ст. У 1822 році у німецькому виданні „Mіscellen” було опубліковано перші дані про відкриття печери. У статті вказано, що цю печеру відкрив Ян Хмелецький, тодішній володар села Більче-Золоте. У Вертебі ним було знайдено кістки тварин і людей, побутову кераміку, монети Римської імперії часів Гонорія і Адріана та ін. У тому ж виданні та в тому ж році дав опис Більченської печери Олександр Завадський.

 У 1844 р. в книзі „Прогулянка по Поділлю” археолог Кіркор пише про печеру біля села Сапогів над р. Циганкою та Більченську печеру над Серетом. Про останню він розповідає: „Вхід в печеру в полі, низький, так, що на колінах кроків десять повзти треба. Потім входимо в салони і коридори справжнього лабіринту, так, що йти без шпагату вглибину небезпечно. Печера має гіпсові стіни, вкриті сталактитами 2 м 70 см....”

 В 1878 р. про печеру згадується в книзі Грушецького „Про печери від Карпат до Балтики”.

 В 1891 р. член антропологічної комісії краківської академії наук Г. Оссовський почав археологічні розкопки в „Вертебі”. При розкопках Г. Оссовський знайшов у вхідній частині печери на глибині 2-х метрів залишки великого кострища, навколо якого знаходились засоби праці (кремнієві сокири, долота, скребки, ножі), а також кістки оленів, ведмедів, диких кабанів. Там же знайдений посуд: глиняні миски, глечики, покриті криволінійним або спіральним орнаментом. На деяких посудинах зустрічаються зображення оленів. Цікаві прикраси – підвіски у вигляді голови бика, кістяні намиста.

 Знайдені керамічні скульптури жінок (палеовенери) і одна скульптурка чоловіка. В одному із віддалених залів печер було знайдено у 1890 р під плитовим завалом чоловіче захоронення – 25 кістяків, де знаходився також посуд культового призначення. За думкою Г. Оссовського в кінці кам’яного – на початку бронзового століття печера була культовим місцем.

 Науковий опис знахідок є в музеї археології Ягеллонського університету (колишня Краківська академія).

 За кількістю археологічних знахідок Вертеба не має рівних на Поділлі.

 За весь час дослідження печери було знайдено, описано і досліджено багато неолітичних знахідок: від слідів вогнища і кісток диких звірів до горщиків і керамічної фігурки бичка. Також знайдено знаряддя праці та рештки людей, які жили ще 6 тисяч років тому.

 За велику кількість археологічних знахідок цю печеру називають „Наддністрянською Помпеєю”.

 Працівники Борщівського краєзнавчого музею також проводять пізнавальні екскурсії у привходовій частині печери. Решта лабіринту важкодоступна, тому відвідування й роботи там можливі лише для досвідчених груп спелеологів...

 

Печера Озерна (Голубі Озера)

Печера є не менш відомою, ніж печера "Оптимістична". Знаходиться вона за декілька кілометрів на північ від "Оптимістичної", біля села Стрілківці Борщівського району. Вхід до неї - на дні великої карстової лійки глибиною 18 м і площею близько 3 га. Порожнини печери розташовані на вододілі рік Серет і Нічлава, загальна довжина порожнин в досліджених межах 116 км. Характерною особливістю Озерної є підземні озера, які займають близько третини її площі. Температура повітря +12С. Відносна вологість 60-100%. В печері багато обвальних нагромаджень. На стінах часто зустрічаються скупчення вторинного гіпсу. Потужність покриваючих порід над печерою 45 м.

 Першовідкривачем печери вважається житель села Петро Дичка. Перед війною він погнався за лисом, який сховався від нього у невеликій "дірі". Хід дозволяв пролізти в нього людині, хоч і був надзвичайно брудний. Але здобич була надто близькою, і Петро поліз далі. Лиса він не знайшов, але зацікавився знахідкою. Після цього, змайструвавши смолоскип, він ще декілька разів потрапляв усередину, і як розповідає його племінниця, яка ще й досі живе неподалік, чутки про велику "гроту" охопили кілька селищ навкруги. Під час Другої світової війни печеру використовували євреї як сховище від німецьких