Печери Тернопільської області
загонів СС. Це було в 1942-1943 рр. Тоді тут жило 38 людей. Найменшим було тримісячне немовля. Жили вони в залі, який називається "Хатки", що знаходиться недалеко від входу. Вхід був дуже добре замаскований, і навіть дивлячись на нього, неможливо було здогадатись, що там щось є. У залі стояли ліжка, які було принесено з поверхні, побудований стіл, з каменю зроблені жорна, які ще й досі знаходяться під землею. Освітлювалася печера смолоскипами, а їсти готували на вогнищі, дрова для якого періодично заготовляли на поверхні. Дим від вогнища розсіювався по галереях і сліди від нього ще видно було на відстані сотні метрів від табору.
Незважаючи на те, що минуло вже понад 60 років, досі знаходять сліди перебування людей у ті часи. Нещодавно спелеологи, проводячи контрольну топографічну зйомку, знайшли керосинову лампу (у ній навіть є керосин) та мельхіорову ложку. Є ідея створення музею під землею. Адже всі експонати, які потрапляють на поверхню, досить швидко руйнуються. І що є дуже цікавим фактом, деякі люди з тих, які прожили в печері довгі місяці, ще живі. Один з них, пан Штермер, мешканець Нью-Йорка, зацікавлений у проекті створення музею і сприяє цьому.
Також печера використовувалась як сховище в 1946 році і загонами УПА. Про свідчать написи на стінах. Також знаходять елементи спорядження і зброї. Пізніше, після ліквідації загону, підрозділи НКВС підірвали вхід у печеру, а вибиту на камінні "Клятву бійця-постанця" знищили. Її сліди і зараз можна побачити, пройшовши "вхідний зал". Місцеві жителі розповідають, що й після цього в печері переховувалися поодинокі повстанці та невеликі групи, віднайшовши невеликий хід недалеко від першого, але на початку 1949 року підірвали і його... Отже, печера приховує від нас ще багато історичних фактів, але є надія, що згодом відшукають і їх.
Вивчення і наукові дослідження печери почала в 1961 році група тернопільських спелеологів. Спочатку досліджувався "Близький" район. У "Близькому" районі знаходяться озера: "Немо", "Нежданка", "Зал грязі". Вода в них настільки прозора, що в світлі ліхтарів важко побачити межу між повітрям і водою. Цікавим є і цикл коливання води. Він має 22 роки: 11 років триває підйом води, 11 років - спад. Амплітуда коливання становить більш як два метри. У період максимального підйому води потрібне спеціальне спорядження. Глибина озер 2-2,5 м, а інколи і більше, вода в них слабо мінералізована, сульфатна магнієво-кальцієва. Температура води +9С. Є добре обладнані підземні базові табори "Українська ніч" і "Кома".
"Перехідний" район - це вузькі високі галереї, складені білим дрібнозернистим гіпсом. Цей район складний для проходження.
"Далекий" район найбільш цікавий. Відкритий він на початку 80-х років ХХ ст. Це близько 80 км галерей, гротів, завалів, залів. Висота деяких залів становить 15 м, а ширина - 20 м. Усередині району влаштовано підземний базовий табір "Октябрський". Тут інколи живуть спелеологи більше тижня, відходячи на картографічні роботи в найдальші частини печери. Нині відомо лише 35-40% ходів печери.
Печера Озерна має велике значення для геологічних і гідрологічних досліджень.
Література
1. Кузнецов Д. Карстові печери Тернопільської області // Краєзнавство. Географія. Туризм. - №14-15. – С.22-25.
2. Сивий М.Я., Кітура В.М. Мінерально-ресурсний потенціал Тернопільської області (сучасний стан і перспективи). – Тернопіль, 1999. – С.259.
Печера Оптимістична
Печера Оптимістична відома всім спелеологам світу. І це не дивно – за довжиною лабіринту це найбільша гіпсова печера і друга після американської системи «Флінт-Річ» і «Мамонтова». Знаходиться у мальовничому куточку Тернопілля, у межиріччі Дністра та Збруча, недалеко від села Королівка Борщівського району.
Відкрита вона у 1966 році львівськими спелеологами і сьогодні інтенсивно досліджується. Кожна експедиція додає до карти печери по 100 м, а інколи по 1,5 км та більше. Зараз «Оптимістична» складається з 10 районів, які відрізняються один від одного морфологією ходів, кольором та структурою гіпсу, кількістю кристалів, їх розмірами, формою, відтінком. Райони відносно ізольовані, з'єднуються між собою одним або двома ходами.
Починається печера з непривабливого району. Коридори тут невеликі, стіни сірі. Його називають Старий, або Вхідний; довжина 9,9 км. На сході через двохсотметровий вузький хід вона з'єднується з печерою «Вітрова». Далі на захід цей район підходить до району «Глобусів». Тут часто зустрічаються гроти, які утворилися внаслідок падіння величезних гіпсових брил. Поверхня відриву часто має сферичну форму. Звідси і назва району. Він, у свою чергу, з'єднується на півночі з районом «Свіжа вода». Коли його відкрили, у більшості ходів була вода, що і дало назву району.
У районі «Глобусів», у галереї «Циклоп», був обладнаний перший в історії печери підземний базовий табір.
На південному заході район «Глобусів» через один-єдиний прохід з'єднується з «Новим» районом, його ще називають «Центральний». Це найбільший район. Довжина його лабіринту становить 48,3 км. У центральній і південній частині району найгустіша мережа лабіринтів усієї печери. Стіни галерей переважно темні, укриті білосніжними кристалами. На перехресті різних ходів унаслідок обвалів виникли великі гроти та зали, завалені великими брилами. У цій частині печери спостерігається дво-і навіть триповерхова будова.
На захід від «Нового» тягнеться «Далекий» район. Загальна його довжина 22,151 км. Стіни тут переважно білі, місцями вкриті прозорими кристалами. Тут є дуже великі галереї. Наприклад, «Аспірантська» має довжину 180 м при ширині 15 м. Дуже багато завалів. І ось, пройшовши останній завал, потрапляєш у прямі, рівні коридори, де можна йти на повний зріст, не дивлячись під ноги. Стіни золотисто-жовті, інколи білі. Це район «Озерний». На півночі його є великий зал із завалом. Спустившись униз, можна побачити підземне озеро, яке заходить під стіну. Найцікавіше те, що рівень води в цих озерах від дня відкриття жодного разу не змінювався, тоді як в інших районах «Оптимістичної» він коливається з амплітудою до двох метрів. Кристали в цьому районі не дуже великі, але їх багато. На стінах — голки, їжаки, а підлога неначе вкрита снігом.
Найпривабливішим вважається «Заозерний» район. Великі об'єми, різноманітні кольори стін та зводів — стрічки темні, світлі, червоні, жовті, якісь кола, зигзаги. І все це з кристалів різної величини. Від маленьких, як іній, до великих.
З останніх сенсацій є те, що в печері знайдений зал, покритий гелектитами. Це витягнуті кам'яні «пальці», які ростуть у різних напрямках, вигинаються під будь-яким кутом, не підпорядковані силі тяжіння. Донедавна багато спеціалістів вважали, що в сульфатних печерах, таких як «Оптимістична», їх не може бути (гелектит утворюється з кальциту). Але вони там є і досить великих розмірів.
Для багатоденних подорожей під землею підземні табори забезпечують запасом продуктів, примусами, є всі умови для ночівлі та приготуванні гарячої їжі. Досвідчені спелеологи, які більшу частину життя присвятили дослідженню «Оптимістичної», подбають про безпеку подорожі, необхідні умови відпочинку, зроблять подорож цікавою, такою, що запам'ятається на все життя...
Література1. Дроздовський Й.П. Природа Борщівського району. – Тернопіль: Джура, 1999.
2. Кузнецов Д. Карстові печери Тернопільської області // Краєзнавство. Географія. Туризм. - №14-15. – С.22-25.
3. Літопис Борщівщини. Науково-краєзнавчий збірник. Вип. 1-10.
4. Полянський Ю. Нові археологічні знахідки в Галичині. – Львів, 1927. 36 с.
5. Радзієвський В.О. Подорож у підземну казку: Путівник по карстових печерах Тернопільщини. – 2-ге вид. доп. і перероб. – Львів: каменяр, 1984. – 54 с., іл.
6. Сивий М.Я., Кітура В.М. Мінерально-ресурсний потенціал Тернопільської області (сучасний стан і перспективи). – Тернопіль, 1999. – С.260.
